За чотири роки повномасштабної війни українські редакції навчилися виходити в ефір, друкуватися й оновлювати сайти попри багатогодинні відключення. Газети ставали до друку пізно ввечері та вдосвіта, журналісти шукали «пункти незламності», аби зарядити техніку, редакції купували генератори, акумулятори, павербанки – кожна за власні кошти й враховуючи власні можливості. Енергонезалежність стала окремим напрямом редакційної роботи, який медіа щодня вибудовують самотужки.
По суті, війна переписала саме поняття редакційної інфраструктури. До 2022 року електропостачання, інтернет і мобільний зв’язок належали до фонових умов журналістської роботи – про них думали хіба що бухгалтери. Тепер це самостійні виробничі ресурси, які редакція має забезпечувати сама, як вона забезпечує себе комп’ютерами чи диктофонами. У цій новій реальності зарядна станція – не аксесуар, а частина виробничого циклу нарівні з редакційною технікою.
Цьогоріч 16 українських редакцій посилили свою автономність завдяки спільній програмі Національної спілки журналістів України та The Ukrainian Media Fund Nordic – вони отримали портативні зарядні станції EcoFlow. Шість редакцій – потужніші моделі EcoFlow DELTA 3, ще десять – компактніші EcoFlow RIVER 3 Max.
Географія програми охоплює переважно ті регіони, де ціна відключення електроенергії найвища. Це прифронтова Сумщина – газети «Перемога» (релокована з Краснопілля), «Наш край» з Липової Долини та «Ямпільське інформаційне агентство». Це Запоріжжя й область – «Червоний промінь», «Радіо на дотик», газета «Наше життя» і релоковане з Мелітополя видання «РІА Південь». Це Донеччина – «Вісті» зі Слов’янська (найстаріше видання регіону). Це Дніпропетровщина з її прифронтовими громадами – «Степова зоря» з Петропавлівки, «Нові рубежі» з Криничок, нікопольське «Радіо Ностальжі». Це Чернігівщина – коропські «Нові горизонти». А також Черкащина – інформаційне агентство «Прочерк», Буковина – місцева громадська організація «Ти-Медіа», Прикарпаття – івано-франківська ТРК «РАІ» і національне інтернет-видання OBOZ.UA (для регіональної журналістки в Дніпрі).
Ця географія невипадкова. Серед отримувачів – медіа, які або фізично перебувають у прифронтових громадах, або релоковані з тимчасово окупованих територій, або обслуговують аудиторії, що живуть під регулярними обстрілами енергооб’єктів. Для них перебій електропостачання – не побутова незручність, а пряма загроза виходу номера, ефіру, новинної стрічки.
Те, як редакції самі виборюють своє право доступу до аудиторії, найкраще видно з їхніх щоденних історій. У Петропавлівці на Дніпропетровщині після удару по підстанції світло вмикали по одній-дві години на добу – й редакція все одно випустила два чергові номери газети. «Степова зоря» давно шукала рішення для енергостійкості, і коли в розмовах із партнерами йшлося про найбільші потреби, відповідь була незмінною.
– Обстріли в нас постійно. «Шахеди», «молнії», «гербери» – щодня щось прилітає або по будинках, або по інфраструктурі, – каже головна редакторка «Степової зорі» Ірина Ситнік. – Нам потрібна енергія, нам потрібна потужність, щоб ми працювали.
У Криничках на Дніпропетровщині «Нові рубежі» за чотири роки повномасштабного вторгнення жодного разу не зірвали виходу газети – навіть цьогорічні 14-градусні морози й затяжні зимові блекаути не зупинили редакційний колектив. Як зізнаються в редакції, вони постійно шукають грантові можливості, щоб посилити свою енергостійкість. Нова станція EcoFlow – черговий крок у цьому напрямі.
Коропські «Нові горизонти» з Чернігівщини нагадують: оскільки в газети є чіткі дні виходу й години здачі до друку, відсутність електрики може коштувати зриву випуску. Тому в редакції давно зрозуміли – альтернативне джерело енергії має бути, і не одне. Тепер, як зауважують самі журналісти, «зрив виходу газети через відключення світла не загрожує».
Як бачимо, для локальних медіа енергостійкість не разовий проєкт, а, так би мовити, накопичувальний процес. Кожна нова одиниця обладнання нашаровується на попередні, поступово формуючи багаторівневу систему резервування. Одна станція тримає ноутбук, друга – роутер, третя – техніку фотокореспондента. Це логіка не комфорту, а виживання медіа.
У Краснопіллі на Сумщині минула зима стала справжнім випробуванням – світла не було до 20 годин на добу, а наявна зарядна станція тримала роботу лише три-чотири години й не встигала зарядитися в короткі вікна між відключеннями. Редакція газети «Перемога» все одно випускала номери – просто посунула робочий графік.
– Верстати номер доводилося пізно ввечері та дуже рано вранці, – згадує заступниця головного редактора газети «Перемога» Ольга Кисленко. – Тепер у редакції дві станції – і це не просто технічна допомога, а відчуття опори.
Слова Ольги демонструють ще одну адаптацію, яку застосовують сотні медіа по всій Україні, – часову. Редакція підлаштовує свій робочий цикл під графік відключень електрики. Журналіст починає працювати не о дев’ятій, а коли дають світло. Цей невидимий читачеві шар роботи не входить у жодну посадову інструкцію, але без якого видання не виходить.
Слов’янські «Вісті» – найстаріша газета Донеччини – теж заздалегідь готувалися до можливих сценаріїв чергової воєнної зими.
– Ми розуміємо, що наявність електроенергії під час війни – це крихке благо. Але тепер нас не лякають відключення. Журналістам більше не доведеться шукати найближчі «пункти незламності», щоб зарядити робочі гаджети, – каже головний редактор «Вістей» Олександр Кульбака.
Для «РІА Південь» нова зарядна станція стала ще одним етапом відновлення. У 2022 році видання залишило в окупованому Мелітополі все обладнання і, релокувавшись у Запоріжжя, мусило починати з нуля. Редакція поступово відновилася – спочатку працювала на техніці, яку давали друзі й небайдужі люди, потім завдяки підтримці донорів змогла придбати комп’ютери, камери, іншу необхідну апаратуру. Зарядна станція стала ще однією ланкою цього багаторічного відновлення.
– Сьогодні EcoFlow – це вже не розкіш, а життєва необхідність для будь-якого медіа в умовах війни. Бо без світла неможливо швидко та безперервно інформувати людей, – кажуть у редакції.
Якщо подивитися на ці історії разом, складається спільний візерунок. Українські локальні медіа в умовах війни перетворилися на організації з подвійним контуром стійкості: журналістським – здатністю продовжувати збирати й перевіряти інформацію – та інфраструктурним – здатністю фізично доносити її до аудиторії. Другий контур до 2022 року здебільшого існував поза увагою медіаменеджменту; тепер він став не менш важливим за перший. І саме тут найгостріше відчувається залежність від зовнішньої підтримки: придбати редакційну етику й професійні стандарти за гроші неможливо, а ось зарядну станцію – цілком.
Об’єднує всі ці історії одна думка, яку по-різному формулюють у Нікополі, Слов’янську, Краснопіллі, Петропавлівці, Запоріжжі, Чернівцях, Черкасах і Дніпрі: енергонезалежність редакції – це не питання техніки, а питання інформування людей у воєнний період. Українські медіа не чекають, поки хтось вирішить їхні проблеми, – вони шукають можливості, подають заявки, налагоджують партнерства, перебудовують графіки, купують обладнання за власні кошти. А коли поруч стає надійний партнер – як НСЖУ разом із Українським Медіа Фондом Нордік, – ця щоденна боротьба за безперервність роботи стає трохи легшою.
У цьому й полягає особливість моделі, яку вибудовує НСЖУ разом із міжнародними партнерами: підтримка спрямовується не «зверху вниз» за заздалегідь визначеним переліком, а формується знизу – з конкретних запитів конкретних редакцій. НСЖУ постійно вивчає технічні потреби медіа, їхні запити. Це сприяє залученню фінансових донорів для подальшої підтримки – щоб українські редакції могли працювати незалежно від обставин.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: