Київ і вся Україна сьогодні прощаються із оператором телеканалу «Прямий» і офіцером Збройних сил України Олексієм Юрченком. Олексій Маркович мріяв побувати в Празі й показати доньці заповідник «Асканія-Нова», як тільки Херсонщину буде звільнено від ворога. Але дитина побуває в «Асканії» без батька – він загинув 8 вересня при звільненні міста Балаклія на Харківщині…
Олексій Юрченко – атовець, учасник бойових дій у 2015-2016 роках.
– Коли він повернувся додому, для нього війна не закінчилася, як і для всіх його близьких, – розповіла пресслужбі НСЖУ дружина журналіста-воїна Тетяна Юрченко. – Він завжди був готовий повернутися на фронт. Мав зібраним свій бойовий наплічник. 24 лютого вранці він прокинувся під звуки перших вибухів, узяв рюкзак і ще до сьомої ранку пішов захищати Батьківщину…
Олексій Юрченко народився 9 січня 1971 року в Києві – він був киянином у п’ятому поколінні. Справою всього життя Олексія Марковича стало телебачення.
– Телеоператор із величезним досвідом, Олексій працював на телеканалах «Прямий», УТ-1, багатьох інших. Разом з Антіном Мухарським знімав проєкт «Секретний фронт» для ІСТV. На СТБ брав участь у зйомках проєкту «Битва екстрасенсів». Разом із журналістом УТ-1 їздив до Караганди на зйомки документального фільму про сталінські концтабори (так званий «Карлаг»). Знімав документальний фільм про корабель «Фаїна», захоплений у 2008 році сомалійськими піратами, – розповіла Тетяна Юрченко. – Дуже йому подобалося працювати в проєкті «Точка Нуль» про АТО, який створювали самі атовці. Також для «5 каналу» знімав тревел-шоу «Континент» з ведучою Надією Базів.
На телеканалі «Прямий» Олексія згадують як надзвичайно досвідченого, толерантного й спокійного колегу.
– Олексій до нас приєднався торік восени. Ми разом висвітлювали політичні події, акції протесту, яких зазвичай чимало в цю пору року, – згадує журналіст і телеведучій «Прямого» Андрій Соломка. – Я спочатку не знав, як ми з Олексієм спрацюємося – наш колектив доволі молодий, а йому було вже 50. Але невдовзі ми зрозуміли, що з ним – дуже комфортно. Він ніколи не сперечався з журналістами, але завжди міг щось підказати, допомогти побачити ту чи ту подію з більш удалого ракурсу.
Андрій Соломка каже, що з-поміж інших журналістів і операторів Олексія Юрченка особливо виділяла спокійна поведінка в будь-якій стресовій ситуації. Його спокій одразу передавався колегам, і це дуже допомагало їм у роботі.
– Він був дуже врівноваженою, небалакучою людиною, – каже дружина Олексія. – Ми з ним дуже різні за темпераментом, і бувало, коли мене «рвало на шмаття», його спокій дозволяв заспокоїтися й мені. Він завжди міг поліпшити мені настрій, розсмішити… Кращого і розумнішого чоловіка я ніколи в житті не зустрічала…
Із початком російсько-української гібридної війни в 2014 році Олексій прагнув записатися в один із київських добровольчих батальйонів, але добробати «Київ-1» і «Київ-2» уже було сформовано. Врешті Олексій під час четвертої хвилі мобілізації потрапив у 93-тю бригаду, в складі якої воював до 2016 року.
– Коли наша дочка Даша пішла у перший клас, Олексій зміг приїхати й завести її до школи, – розповідає Тетяна Анатоліївна. – Він тоді служив у 20-му батальйоні 93-ої бригади. Прямо на урочистій лінійці він вручив «від 20-го батальйону 20-ій київській школі» прапор із підписами бійців. Зараз цей прапор зберігається у шкільному музеї.
Нині Дар’ї 13 років. Вона, як і тато, любить історію, географію. Батько і дочка залюбки подовгу дивилися передачі з історії, приміром, Другої світової.
– А ще Олексій буквально марив вогнепальною зброєю. Просто обожнював зброю. А я його завжди звала «мілітаристом»… – згадує Тетяна Юрченко.
Під час війни на Донбасі Олексій Маркович брав участь у важких боях під Мар’їнкою, в Пісках.
– Звідти Олексій привіз кошеня на ім’я Піксель, який належав його бойовому побратимові, – розповіла Тетяна Анатолівна. – Зараз Піксель виріс у великого дружнього, ласкавого кота…
Повернувшись у мирне життя, Олексій Маркович був готовий у будь-який момент знову стати на захист України. Уранці 24 лютого 2022 року він пішов служити у київський 206-ий батальйон територіальної оборони. Спочатку захищав Київ, потім – Миколаївщину. Відтак Олексій перевівся у бригаду спеціального призначення імені Івана Богуна, де отримав погони молодшого лейтенанта і став командиром взводу гранатометників. Із червня проходив службу на Харківщині.
– 3 червня Олексій зайшов у офіс телеканалу, – розповідає Андрій Соломка. – Запам’яталося, що, навіть виконуючи обов’язок із захисту нашої держави, він усе одно залишався медійником: пообіцяв по можливості присилати відео з фронту. Ми з ним увесь час підтримували зв’язок…
Дружина Олексія каже, що він дуже любив читати. Настільки, що без книжки його взагалі неможливо уявити.
– Скільки цікавих книг я йому накупила, поки він пів року був на фронті! – каже Тетяна Анатоліївна. – Всі ці книжки тепер лежать не розпочаті…
