Приміщення редакції газети «Зоря» (смт Золочів Харківської області) 15 липня вдруге обстріляли російські загарбники. Наразі лінія фронту проходить у декількох кілометрах від селища, і значна частина будівель тут зруйнована. Проте, сусідні споруди поки що вціліли, тож газетярі вважають, що по їхній редакції стріляють навмисне.
– Ми тільки закінчили ремонт після першого обстрілу. Тепер розуміємо, що поспішили, – сказав у коментарі пресслужбі НСЖУ головний редактор «Зорі» Василь Мірошник. – Нам знов винесло вікна, і тепер ми вирішили просто забити їх фанерою. Також знесло дах, винесло броньовані двері… Двері замінили, дах перекрили старим шифером, знятим із гаража. Ми переконані, що стріляють спеціально по редакції, хоча ми там і не працюємо – немає світла. Сусіди побоюються жити поруч із нами, і дехто вже з’їхав…
Василь Савич розповів, що Золочів п’ять тижнів був під постійним вогнем російської артилерії.
– Сьогодні – перший день без обстрілів. Через це я не виспався: весь час чекаю, коли «почнеться»… – каже редактор. – Ми живемо практично на фронті – від цього нікуди не дінешся.
Газета «Зоря» не виходить у паперовому варіанті із початку війни, проте для читачів створено групу у фейсбуці, на якій редакція розміщує свої матеріали. Якщо на початку війни в групу входило 5 тисяч читачів, то тепер їхня кількість зросла до 15 тисяч. Василь Мірошник пов’язує це з тим, що редакція публікує чимало корисних матеріалів і прямих ефірів із місць подій, пов’язаних, ясна річ, передусім із бойовими діями в районі.
У редакції «Зорі» дякують Національній спілці журналістів України та особисто її очільнику Сергію Томіленку як за надання захисного обладнання для роботи на лінії фронту (бронежилет, шолом), так і за підтримку в залученні іноземних грантодавців. «Ця допомога для нас дуже важлива, бо сьогодні місцева редакція працює зовсім без прибутків. Тільки за рахунок власних пенсій та допомоги від держави, яку отримують наші працівники, ми можемо виживати й продовжувати працювати», – написали в листі до НСЖУ медійники із Золочева.
– Після першого обстрілу я не мав навіть телефона – все, що було на столах у редакції, буквально знесло вибуховою хвилею, – каже редактор. – Добре, що врятувалися люди. Завдяки допомозі НСЖУ і благодійників ми змогли придбати нове обладнання. НСЖУ дуже нас підтримала. Я ніколи нічим не допоміг голові НСЖУ Сергію Томіленку, а він нас підтримав, хоч я ніколи про це не просив. Він просто взяв і допоміг. Я ніколи цього не забуду. Якщо Бог дасть вижити, сподіваюся зустрітися з Сергієм Антоновичем і особисто подякувати. Я не чекав, що ми зможемо навіть виплачувати зарплату, а зараз у нас на рахунку є гроші. Це на сто відсотків завдяки участі Спілки: якщо раніше ми співпрацювали з місцевими фермерами, то зараз вони не можуть нормально працювати: ворог стріляє по тракторах, підпалює поля…
Василь Мірошник каже, що планує за кілька тижнів розпочати випуск паперової газети, яку розповсюджуватимуть із застосуванням своєї власної системи поширення. За словами редактора, ідеться про газету «Вісник Богодухівщини», яку редакція «Зорі» намагається видавати в Богодухові – центрі нового укрупненого району. Пан Мірошник твердить, що ця газета «в жодному разі не буде конкурентом наявним газетам». Зі свого боку головна редакторка богодухівської газети «Маяк» Тетяна Лучинська каже, що випускати в райцентрі ще одну газету – це право будь-якого видавця. «Наш «Маяк» відновив вихід із травня, має стабільну читацьку аудиторію, сталий тираж, є цілком незалежним від будь-яких політичних сил, тож конкуренції не боїмося», – каже пані Лучинська.
За словами Василя Мірошника, останнім часом почастішали спроби заблокувати групу «Зорі» шляхом різноманітних скарг в адміністрацію фейсбуку. Редактор вбачає в цьому цілеспрямовану діяльність задля остаточного знищення видання й готує відповідну заяву до СБУ.
– Крім усього іншого, в соціальній мережі створюють спеціальні групи для боротьби із нами. Цікаво, що ведуть ці групи дуже молоді люди, дехто з них – із неблагополучних верств суспільства, – каже редактор. – Все це не дивно: Золочів розташований на відстані менше 20 кілометрів від кордону з росією й на відстані кількох кілометрів від лінії фронту. Я буваю в оселях людей, які живуть і за 100 метрів від кордону. Запитую в них, як вони ставляться до росії. Відповідають, що ненавидять. Ми все це показуємо. Думаю, саме цим «псуємо картинку» російській пропаганді, і вони за це мстяться…
