The Kyiv Independent — англійськомовне українське ЗМІ, засноване в листопаді 2021 року колишніми співробітниками Kyiv Post та медіа-консалтингової компанії Jnomics Media. Це доволі молода медійна організація. Але з початку повномасштабного вторгнення всі кореспонденти стали військовими кореспондентами.
Не було нормальної роботи з поділом на бізнес, слідчу журналістику, економіку…. Всі стали воєнкорами. На події для медійників RE:COVER (частина програми «Голоси України», профінансованої МЗС Німеччини. Її організовує Європейський центр свободи преси та медіа) журналістка-розслідувачка Анна Миронюк розповіла про проблеми, пов’язані з продовженням роботи під час війни й розв’язанням дилем щодо дотримання журналістських стандартів і етичних норм і сприяння розвитку демократичного суспільства – з погляду журналіста, який залишається водночас патріотом і громадянином.
– З часом ми зайнялися слідчою журналістикою. Бо збагнули, що крім війни слід висвітлювати й інші аспекти життя. Найкращий прояв патріотизму через журналістику – викривати те, що не так, а не хвалити те, що працює. Провели 13 слідств, зокрема, показували, як працюють російські активи. Але перша тема, яку ми розпочали в серпні минулого року – це тема, що показала те, ким ми є. Найперше це зловживання владою у інтернаціональному легіоні. І це частина Збройних сил України. Що ми зробили? Отримали різну інформацію від джерел в легіоні, це була інформація про те, що командири посилали солдат на самогубні дії, при цьому солдат посилали без відповідних знань і техніки, без підтримки. Були й інші звинувачення, наприклад, зловживання стрілковою зброєю. Ми звернули увагу на всю цю інформацію. При цьому, тоді ця тема, якщо так можна висловитися, не була популярна. Бо в українських ЗМІ писали, як Україна воює, аж раптом ми таке пишемо. Адже джерела нам казали, що є невідповідна лідерська поведінка. Ми зрозуміли, що слід це подати, щоб допомогти солдатам, які приїхали з-за кордону, щоб допомогти нам. Цих іноземних солдатів треба почути, щоб вони могли вплинути на ситуацію, – розповіла Анна Миронюк.
Загалом, вона зауважила, що було 30 джерел, багато годин інтерв’ю, працювали з документами.
– У підсумку ми отримали нагороди за матеріал. Але єдине, чого ми не досягли – це справедливості. Бо польський командир Пйотр Капусцинський, про якого говорили, досі служить, попри всі наші зусилля змінити ситуацію на краще, – каже журналістка. – Можливо, ви спитаєте про наслідки, про переслідування? Та це було менше, ніж ми очікували. Врешті міжнародний легіон хотів подати до нас до суду, але вони відмовилися від цього. А після наступного матеріалу у нас забрали акредитацію на лінію фронту. Ми дзвонили і в ГУР і в СБУ. Просили не робити цього, бо не було причин. Після цього ще було багато чудових репортажів, які ми висвітлювали. Це стосувалося і Міністерства оборони, яке закуповувало за завищеними цінами зимові куртки тощо. Та деякі особи нам говорили, що це непатріотично, що ми таким чином сприяємо російській пропагандистській машині. Однак не висвітлення крадіжок шкодять армії, а самі крадіжки. Але в інтернеті були й позитивні коментарі. Так, один із читачів писав, що завдяки таким історіям вирішив підтримати наше видання. Також у міжнародному масштабі нас підтримали, але, як я казала, в Україні було недостатньо уваги цьому. Можливо тому, що наша аудиторія насамперед за кордоном. Ми все ж вважаємо, що стали останнім прихистком для солдатів міжнародного легіону. Врешті був написаний на 78 сторінок документ-скарга, поданий до парламенту, але реакції не було. Як бачите, змін не відбулося. Та викриваючи порушення в Збройних Силах України, ми вважаємо, можемо таки змінити ситуацію на краще, – каже Анна Миронюк. – І це треба робити зараз. Бо після війни може бути надто пізно. А нам сьогодні треба допомогти ЗСУ стати кращими, щоб краще битися, краще спрямовувати ресурси.
Журналістка каже, що функція журналістики не є в присипанні цукром українських реалій. А роль журналістики показати Україну, якою вона зараз є. І це роль також української влади – робити Україну кращою.
І декілька слів про те, що ми можемо робити в умовах військового стану. На думку журналістки, це – казати правду. І витрачати на це весь свій час. Бо правда – це те, що лишається з нами надовго. Навіть, якщо це не є зручно.
– Вважаю, і корупцію слід виявляти і говорити про це зараз. Бо після війни буде пізно. У всякому разі, викриття неправомірної поведінки в армії чи уряді допомагає Україні, оскільки привертає увагу до проблеми. Функція журналістики не має нічого спільного з прикрашанням української дійсності, а має лише з інформуванням громадськості про те, яка вона є. Я вважаю, що росія намагається знищити Україну в тому числі тому, що тут є демократія. І тому росія вже 10 років хоче знищити нас. І якщо ми вийдемо з війни з корупцією, то за що ми воювали? І тому вже зараз журналісти мають повідомляти правду, виявляти корупцію. У владі дехто говоритиме, що це не на часі, триває війна, вас не любитимуть, але таку вже професію ми обрали. І якщо українські журналісти виявляють корупцію, бо посадовці не виконують певних заходів, тоді питання, по який бік зараз ті посадовці? – каже журналістка. – Адже росія хоче, щоб ми була корумпованою країною. Це те, до чого росіяни прямують. І ми не повинні їм дати шансів.
У підсумку Анна Миронюк зазначила, що слідча журналістика вимагає великої енергії, часу та грошей. Але це потрібно, і не варто думати лише, як використає російська пропаганда негативні матеріали про корупцію. Бо російська пропаганда, насправді, використовує і використовуватиме все, що тільки можливо, навіть те, що взагалі не стосується теми. Тому тут треба зважати на здоровий глузд і робити якісну роботу.
Матеріал підготовлено за підтримки Проекту «Посилення стійкості медіа в Україні». Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity).
Інформаційна служба НСЖУ та Назарій Вівчарик, Краків
