В Івано-Франківську відбулася презентація нової книги відомої прикарпатської журналістки та письменниці, членкині НСЖУ Любові Загоровської «Таборові діти». У заході взяли участь і працівники Івано-Франківського Центру журналістської солідарності НСЖУ та колеги-медійники. Модератором виступив генеральний директор ТРК «Вежа» Тарас Зень.
У книзі «Таборові діти» зібрано свідчення майже 70 людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це спогади про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання.
Авторка книги розповіла, що впродовж пів року їздила різними регіонами України та спілкувалася з українцями, яких у радянський час вивезли до Сибіру та Казахстану.
–Сім’ї, з яких вивозили дітей, умовно можна поділити на три категорії, – зазначила Любов Загоровська. – Перша – це батьків виселяли за їхню патріотичну позицію, допомогу УПА. Друга – це діти із заможних родин, так звані куркулі. Хата, крита бляхою, у селі вже була поважною причиною для заслання. Є розповідь чоловіка, якого виселили за релігійні переконання.
Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила «ворогами народу». Це ціле покоління людей, які зазнали величезної психологічної травми, переживши в дитинстві те, що навіть не вкладається в голові, а потім підсвідомо передали цю травму своїм нащадкам. І травму цю досі не проговорено належним чином на загальнодержавному рівні. А історія змушує повторювати невивчений урок. Знову українських дітей масово викрадають і вивозять до Росії, де тими ж методами «перевиховують», викорінюючи з них усе національне.
–Свідки відходять. Їх стає дедалі менше. І дуже важливо записувати їхні свідчення, фіксувати кожен злочин системи проти людини, проти дітей. Свідки мають говорити. А ми повинні слухати їх, запам’ятовувати, передавати ці знання нашим дітям. Важливий кожен голос цього покоління, – зазначає Любов Загоровська.
ДОВІДКА. Любов Загоровська – журналістка, членкиня НСЖУ, письменниця. Народилася і живе в Івано-Франківську. Навчалася на філологічному факультеті Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Після закінчення вишу працювала в обласній науковій бібліотеці імені Івана Франка, потім – журналісткою в місцевих медіа. Авторка поетичної книги «Назустріч вітру», яка була відзначена міською літературною премією ім. І. Франка, роману «Коли були ми…», збірки оповідань «На їхніх маленьких плечах…», казок «Завдання для Бабайка, або Різдвяна плутанина», книжки спогадів «#МояУПА» та книги свідчень «Таборові діти».
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Івано-Франківську – 066 677 07 26 (Вікторія Плахта, координатор Івано-Франківського центру), адреса: вул. Січових стрільців, 25.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Інформаційна служба Івано-Франківського Центру журналістської солідарності
