Як в Україні і, зокрема, на Запоріжжі, дотримуються принципів свободи преси під час війни? Наскільки зараз можлива свобода преси, які перешкоди чи обмеження існують для дотримання цих принципів? Яку високу ціну під час війни нерідко платять журналісти за право свободи преси, свободи слова – гинуть чи зазнають поранень при виконанні професійних обов’язків або потрапляють в полон до російських катівень… Про це говорили керівники провідних запорізьких медіа та представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Запорізькій області Михайло Волков – учасники програми «Вся наша свобода залежить від свободи преси», яку записували в режимі прямого ефіру в студії телеканалу МТМ. А організував цей захід Запорізький Центр журналістської солідарності НСЖУ в рамках Всеукраїнської акції ЦЖС, приуроченої до Дня свободи преси.
Захід відкрив відкрив відеозверненням до запорізьких журналістів голова НСЖУ Сергій Томіленко, який зробив його, перебуваючи на журналістському Конгресі в Данії. Голова НСЖУ, зокрема, відзначив, що він розповідав з трибуни Конференції данської журналістської спілки саме про свободу преси і про її роль в інформаційній війні та контрпропаганді, як складової спільної боротьби за перемогу над російськими окупантами, за звільнення і розквіт України.
Також він говорив про підтримку локальних друкованих медіа на прифронтових територіях, згадав і наших редакторок відновлених газет – Світлану Карпенко (оріхівська «Трудова слава») та і Тетяну Велику («Голос Гуляйпілля»).
–Окремою частиною моєї промови була розповідь про полонених українських журналістів, яких найбільше саме на Запоріжжі. І, зокрема, звернув увагу данських колег на ті зусилля, які докладають Національна спілка журналістів України і її запорізький загін для їхнього звільнення, а також закликав міжнародну спільноту говорити і писати про Україну, про наших медійників, які тримають інформаційний фронт, які постійно виборюють своє право на свободу преси і свободу слова. Знаю, що всі ці позиції ви будете сьогодні обговорювати. Щиро вітаю учасників заходу і всіх запорізьких журналістів і бажаю плідної роботи. Журналісти важливі! – підкреслив Сергій Томіленко.
Керівник телеканалу МТМ Юрій Юрченко говорив про виклики, які ставить перед журналістами воєнний час.
– Існують певні обмеження свободи преси, свободи слова, продиктовані національними інтересами. Це треба розуміти. Ми маємо зіставляти дві речі – важливість свободи слова та життя наших співгромадян, які росія продовжує забирати щодня. І розуміти відповідальність за кожне своє слово. І в цьому сенсі я вважаю необхідним, щоб офіційну реєстрацію проходили всі медіа – і ті, які працюють в Телеграм-каналах, та в соцмережах. Це підвищить їхню відповідальність за кожне слово і примусить більш доскіпливо перевіряти інформацію на об’єктивність, – підкреслив керівник телеканалу.
Журналіст телеканалу МТМ і письменник Валентин Терлецький зауважив, що слова, винесені у назву програми, – «Вся наша свобода залежить від свободи преси» – у його професійній роботі мають сакральний зміст, настільки вони значущі і точні. І саме тому з них випливає, що боротись за свободу преси і за свободу слова – це боротись за демократію.
Ведуча програми, головна редакторка віжн-радіо Ольга Вокало відзначила, що Всесвітній день свободи преси надає міжнародній спільноті можливість віддати шану професійним працівникам медіа, які загинули під час виконання своїх обов’язків, підтримати тих, хто перебуває нині у рашистському полоні. І це – тема наступного блоку програми – «Пам’ятаємо про вас. Боремося за вас!»
Станом на 20 березня окупанти вбили щонайменше 117 медійників. За верифікованими даними НСЖУ та Міжнародної федерації журналістів, серед загиблих – 18 медійників і медійниць, які виконували професійні обов’язки; 10 – цивільні жертви і 89 представників і представниць медіа, які мобілізувалися для захисту України у лавах Сил оборони України. Серед них і двоє запорізьких журналістів – Олег Якунін та Олег Шемчук. На екрані демонструвалися їхні фото, звук метронома в студії – хвилина мовчання. Хвилина пам’яті і пошани запорізьким колегам і всім загиблим українським журналістам.
Ще одна, не менш вражаюча цифра – 30 українських медійників наразі перебувають у рашистському полоні. Це наш біль і наша постійні і зусилля задля їх звільнення, Національна спілка журналістів України ініціювала кампанію солідарності з полоненими українськими медійниками. НСЖУ регулярно привертає увагу до доль ув’язнених журналістів. В цьому ж ключі активно працюють і Запорізька обласна організація НСЖУ та Центр журналістської солідарності.
– Серед тих, хто сьогодні страждає у російському полоні, шість наших колег з Мелітополя, за звільнення яких ми всі разом боремося, – каже Світлана Залізецька, керівниця сайту РІА «Південь», релокованого з тимчасово захопленого ворогом Мелітополя. – Згадаємо їх імена! Це Ірина Левченко, відома журналістка, яка співпрацювала із всеукраїнськими медіа, Анастасія Глуховська, журналіст сайту РІА-Мелітополь, Георгій Левченко, адміністратор телеграм-каналу РІА-Мелітополь, а також адміністратори телеграм-чату «Мелітополь – це Україна» Яна Суворова та Влад Гершон і адміністратор телеграм-каналу «Мила Тополя» Євген Ільченко, – говорить Світлана.
Саме вона стала одним з головних амбасадорів полонених колег. Редакція збирає дані про кожного полоненого, відстежує їхні місця перебування, проводить публічні акції на їхню підтримку. Світлана виступає на зарубіжних форумах розповідає міжнародній спільноті про своїх колег, які стали заручниками ворога і піддаються моральним та фізичним тортурам, співпрацює з офісом омбудсмена, з «Репортерами без кордонів», щоб наблизити час звільнення журналістів. Її зусилля підтримують і НСЖУ, і Запорізька обласна організація Спілки.
А тележурналіст із Маріуполя В’ячеслав Твердохліб, який, втікаючи від полону, 5 діб пішки вибирався з захопленого російськими військами міста, зазначив:
-Наші колеги потрапили в полон, піддаються моральним і фізичним тортурам за право на свободу слова, за правду, за те, що вони чесно виконували свою роботу. Світ повинен про це знати і підтримувати їх. Хочу ще підкреслити, що полонені знають про нашу позицію у боротьбі за їх звільнення, до них доходять наші слова підтримки і додають їм сили – про це мені неодноразово говорили звільнені з полону колеги, – сказав В’ячеслав.
Представник Уповноваженого Верховної ради України з прав людини в Запорізькій області Михайло Волков розповів про правові та політичні можливості визволення з рашистської неволі українських журналістів і цивільних полонених в цілому та про механізми, які вже існують і напрацьовуються для вирішення цієї надважливої проблеми.
– Це доволі складно робити, адже країна-агресор не дотримується жодних міжнародних конвенцій і правил, цинічно ігнорує права людини як такі. Ми вже напрацювали певні механізми, які дають результат. Однак широкий розголос, постійна увага до теми полонених, всебічна підтримка кожного з них журналістами, громадськістю, міжнародною спільнотою – найбільш доступні для всіх і дуже дієві засоби. І в цьому сенсі ваша нинішня акція і всі ваші зусилля, спрямовані на звільнення колег, мають надзвичайно велике значення, – підкреслив Михайло Волков.
Гасло «Не мовчи, полон ввиває!» сьогодні актуальне, як ніколи, – відзначали всі учасники зустрічі. «Ми пам’ятаємо про вас, ми боремося за вас! – цей меседж і свою безмежну підтримку транслювали учасники програми полоненим журналістам.
Учасники програми обговорили також головні виклики, які постали перед медіа сьогодні в Україні і, зокрема у прифронтовому Запоріжжі. Йшлося про те, наскільки реальним є принципи свободи преси в умовах війни, як журналістам виконувати свою професійну роботу, дотримуючись цих принципів, а саме – свобода доступу до інформації, свобода поширення інформації; свобода дотримування своєї громадської думки, не зазнаючи зовнішнього втручання.
–Чимало проблем виникло через війну щодо свободи доступу до інформації. А це зараз важливо, як ніколи. Українські громадяни повинні знати правду про війну. Тим часом, більшість друкованих медіа через неможливість виконувати свою роботу закрилися, на прифронтових територіях телебачення та Інтернет практично не працюють, бо немає зв’язку і світла. І тут роль локальних медіа важко переоцінити Завдяки допомозі НСЖУ та міжнародних партнерів нам вдалося ще у 2023 році відновити вихід газети і доставляти її в прифронтові громади та до хабу, де збираються земляки-переселенці з Оріхова. Це дуже складно – шукати і готувати матеріали, не тільки видавати друковану газету, але й виходити у мільтимедійному форматі, якось «розрулювати» економічну ситуацію – ми працюємо практично на громадських засадах. Але, коли люди одержують нашу газету, і говорять нам, що вони її чекають як хліб, який привозять рятувальники, розуміємо, що працюємо недарма, –говорить Світлана Карпенко, головна редакторка газети «Трудова слава.
Дуже тішить, що за допомоги НСЖУ, міжнародних партнерів та Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» відновили також вихід газети «Голос Гуляйпілля» і «Червоний промінь» (Запорізький район). І це, я думаю – вибачте, колеги за високий штиль – і є внесок наших локальних друкованих видань в забезпеченню для читачів прифронтової території права на свободу преси і права на свободу доступу до інформації, – підкреслила Світлана.
Геннадій Дерибас – головний редактор газети «МИГ», заслужений журналіст України, Катерина Рождественська та Максим Савченко, керівники Інтернет-медіа «SODA» та «Відбудова Запоріжжя», які були засновані вже в роки війни, звернули увагу на одну з основних умов свободи преси – економічна самостійність медіа.
–В умовах війни медіа – це не бізнес, це знаряддя пропаганди і контрпропаганди. Між тим, таких матеріалів гранично не вистачає. А закриття існуючих медіа і зовсім неприпустиме. Потрібна підтримка держави. Всі це розуміють, всі про це говорять, але реально нічого не вирішується. Медійники не склали рук, почали активно займатися грантовими програмами, щоб тримати інформаційну складову важкої битви з російськими загарбниками за перемогу.. Але з припиненням фінансування за вже виграними грантами опинилися в економічній скруті. І знову – пошуки грантового фінансування і робота на громадських засадах. І мене тішить, що і в таких умовах ми змогли зберегти колектив, – зауважив Геннадій Дерибас.
Аналогічні проблеми і у молодих Інтернет-медіа. Вони вишукують резерви, відмовилися від офісів, працюють, як кажуть, «з коліна», на донатах, водночас пишуть нові грантові заявки, але щодня читачів чекають нові статті, оперативна та об’єктивна інформація. І ще при цьому молоді редактори примудряються навчати молодих, ще недосвідчених колег і студентів – майбутніх журналістів. «Щоб було кому працювати у відновлених і нових медіа», –- говорять Катерина і Максим.
Отож телепередача «Вся наша свобода залежить від свободи преси», яку ми створювали і записували всі разом, схоже, вдалася.
Висловлені учасниками програми думки у підсумку склалися у своєрідний маніфест для журналістів у період війни:
- журналісти у виконанні своєї місії залежать винятково від читача й глядача, і будь-який тиск з боку влади неприпустимий;
- під час війни свобода слова обмежується інтересами оборони держави. Але є чимало обставин, які накладають на владу і на журналістів певні зобов’язання. На владу – щоб не скористатися цим і не перегнути палку, не накинули таку цензуру, від якої потім, коли війна закінчиться, складно буде відмовитися;
- від журналістів вимагається внутрішня культура, яка б показувала, чого не можна, навіть тоді, коли над тобою ніхто не стоїть. І якість журналістських матеріалів. Тому що навіть контрпропаганда дає ефект тоді, коли робиться на високому рівні і з хорошим смаком. Якщо це є, тоді і в умовах війни журналістика залишається цікавою, агітує і додає Україні багато нових прихильників;
- маємо залучати союзників не тому, що постраждали, а тому, що ми сильні. Війна відкриває для України такі можливості, що треба не втрачати жодного дня, щоб здобути нові шанси – і сьогодні, і на завтра;
- свобода преси і відповідальність медіа за кожен опублікований журналістський матеріал – нерозривні поняття, наріжні камені демократії. Так було завжди і лишається незмінним;
- Нинішні часи, звісно, додали викликів – найперше, маємо задокументувати усі події російсько-української війни. А ще наша місія – зробити так, щоб ані ми, ані світ вже ніколи не забували про злочини росіян проти України.
–Всесвітній День свободи преси, який відзначається 3 травня – це не свято, це щорічне нагадуванням міжнародній спільноті про те, що свобода преси і свобода вираження поглядів є основними правами, закріпленими в Загальній декларації прав людини. І всі ми повинні захищати ці права, оскільки вони являють собою основу демократії і мають реальний вплив на життя людей в усьому світі, і вони дорого нам даються – так відповів на питання журналістського опитування про зміст Дня свободи преси один з пересічних запоріжців. Хоч він і не медійник, тим не менш, чітко зрозумів і принципи, і цінність свободи преси і свободи слова. Для журналістів же це – одна з беззаперечних умов якісної професійної роботи.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 15
Валентина Бистрова
Світлини автора
Дискусія з цього приводу: