У програмі «Сила слова», яку організував Івано-Франківський Центр журналістської солідарності, за підтримки та сприяння телерадіокомпанії «РАІ», взяли участь журналісти і редактори прифронтових медіа з різних регіонів України. Учасники круглого столу обговорили виклики, які постають перед суспільством в умовах повномасштабної війни, зокрема, питання довіри до інформації, відповідальності медіа, ефективної комунікації між владою та громадою, а також протидії дезінформації та інформаційним маніпуляціям.
Окрему увагу присутні в студії приділили питанню необхідності підтримки локальних медіа, які сьогодні залишаються одним із ключових джерел достовірної інформації для мешканців громад.
Пропонуємо вашій увазі виступ Світлани Карпенко, редакторки газети «Трудова слава», членкині правління Запорізької обласної організації НСЖУ.
«Кому довіряти під час війни: роль журналістів, влади та громади?»
–Для людей у прифронтових громадах довіра до інформації давно перестала бути абстрактним поняттям. Тут вона напряму пов’язана з безпекою, виживанням і відчуттям, що ти не залишився сам.
Оріхівщина — одна з тих територій, де це відчувається особливо гостро. Частина громади живе під постійними обстрілами, частина — в евакуації. Люди розкидані по різних містах України, але при цьому вони продовжують шукати зв’язок зі своїм домом. І дуже часто таким зв’язком залишається саме локальне медіа.
За роки війни ми побачили одну важливу річ: у кризові моменти люди найбільше довіряють не гучним загальнонаціональним ресурсам і не анонімним телеграм-каналам. Вони довіряють тим, кого знають. Тим журналістам, які роками працювали поруч із громадою. Які писали не лише про конфлікти, трагедії, а й про звичайне життя людей. Які знають назви сіл, історії родин, проблеми фермерів, учителів, медиків, рятувальників. Бо довіра не виникає за один день — вона формується роками.
Для газети «Трудова слава» це стало особливо помітно після повномасштабного вторгнення. Коли частина території опинилася фактично на лінії фронту, коли люди втрачали роботу, зв’язок, домівку, — вони все одно шукали свою газету. Не лише заради новин. А заради відчуття, що громада ще існує.
У прифронтових районах інформаційний вакуум дуже швидко заповнюється чутками. Хтось «десь почув», хтось побачив повідомлення в анонімному каналі, хтось поширив неперевірену інформацію про евакуацію, гуманітарну допомогу чи ситуацію на території громади. І ми бачили, як такі речі можуть провокувати паніку.
Саме тому роль медійників під час війни значно змінилася. Сьогодні журналіст — це не просто людина, яка передає новини. Це відповідальна особа, яка фільтрує інформаційний хаос.
Іноді не менш важливо не опублікувати щось одразу, а перевірити. Не піддатися емоціям. Не гнатися за переглядами. Бо в прифронтовій громаді ціна помилки значно вища.
Особливо це стосується локальних медіа. Ми не можемо дозволити собі писати про громаду поверхово або сенсаційно, тому що після публікації все одно дивимося людям в очі. Наші читачі – це наші сусіди, знайомі, земляки. Але довіра не може бути відповідальністю лише журналістів.
Дуже багато залежить і від влади. Під час війни люди особливо гостро реагують на мовчання. Якщо немає офіційної, зрозумілої комунікації – її місце займають домисли. Це ми теж бачимо постійно. Коли місцева влада говорить із людьми чесно, пояснює рішення, виходить на контакт із журналістами та громадою — навіть складні ситуації сприймаються спокійніше. Мешканці можуть прийняти погані новини, але вони важко сприймають невизначеність.
Для локального медіа тут важлива ще одна роль – бути посередником між громадою та владою. Не обслуговувати владу і не воювати заради конфлікту, а ставити питання, які хвилюють людей. Пояснювати рішення. Давати можливість бути почутими різними сторонами.
І, звичайно, велика відповідальність лежить на самій громаді. Війна зробила кожного учасником інформаційного простору. Один необережний допис, фотографія наслідків обстрілу в реальному часі, неперевірене повідомлення в чаті — усе це може мати серйозні наслідки.
Тому питання «кому довіряти?» під час війни насправді має продовження: «Як самим бути відповідальними?»
Для нас, як для прифронтового видання, відповідь на це питання дуже проста. Довіра народжується там, де є постійна робота, чесність і присутність поруч із земляками.
Саме тому сьогодні так важливо зберегти локальні медіа. Бо разом із ними громади зберігають не лише інформацію. Вони зберігають свою пам’ять, свій голос і відчуття єдності навіть тоді, коли між людьми — сотні кілометрів війни.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 15.
Запорізький ЦЖС
