«Стовп води піднявся на десятки метрів», – фотожурналіст Станіслав Юрченко, який знімав евакуацію жителів Херсона, розповів про обстріл

Місце евакуації жителів підтопленої частини Херсона стало мішенню для російських військових. На Корабельній площі, де люди виходили з човнів, під обстріл потрапила група журналістів.

– На цій площі працівники ДСНС, волонтери, медики проводять евакуацію цивільних. Для журналістів зранку ця локація була закрита у зв’язку з візитом президента України Володимира Зеленського. Коли він поїхав, ми так розуміємо, росіяни переглянули відео про його візит, побачили, що там велике скупчення людей, і вирішили туди вдарити, – вважає фотожурналіст, більдредактор видання «Ґрати» Станіслав Юрченко.

Він розповів НСЖУ про те, що йому та його колегам довелося пережити під час обстрілу місця евакуації мирних жителів Херсона.

– Поки наша колега Любомира Ремажевська записувала коментар працівників ДСНС, ми з колегою Стасом Козлюком відійшли трошки вище, до автозаправки, щоб зняти з іншої точки, що відбувається біля води. Знімали буквально хвилини зо дві, аж раптом почули свист. Одразу впали й побачили, як у якійсь сотні метрів, а то й ближче, снаряд влучив у воду. Стовп води піднявся на декілька десятків метрів, – розповів Станіслав Юрченко, який у цих обставинах зумів ще й сфотографувати цей водяний стовп.

Ми відбігли на декілька десятків метрів і впали поруч із працівниками ДСНС. Після того, як прилетіло ще декілька снарядів, ми думали, що обстріл закінчився. Виявилося, що ні. Більше години ми провели під обстрілом. Відтак відійшли від площі на декілька сотень метрів у напрямку нашої машини. Але через щільність обстрілу підійти до неї не могли – військові сказали нам цього не робити, бо там літають безпілотники «Орлан», які коригують ворожу артилерію.

ДСНСник сказав, що обстріл зі ствольної артилерії – «це ще нічого», а от якщо прилетить «град», «от тоді буде погано»… І буквально за дві хвилини «град» прилетів. Тож відчуття було таке собі. Ми знайшли нижче дороги невеликий яр, порослий кропивою й чагарником, у які вляглися й близько години спілкувалися з працівниками ДСНС, бо не могли ані повернутися, ані перейти далі, бо як тільки з’являлася думка, що можна встати і зробити невеличку перебіжку, як щось прилітало. Прямо над нашими головами шуршали уламки від будівлі, в яку потрапив снаряд.

Як тільки з’явилася можливість, військові забрали машину і підігнали до нас. Ми одразу поїхали в більш безпечне місце. Від колег-журналістів нам почала надходити інформація, що Херсон закривають для преси й просять усіх евакуюватися. Ми вирішили не залишатися в місті, оскільки попередження військових сприймаємо не як «цензуру», а як турботу за наші життя. Журналісти не допомагають евакуювати людей, як це роблять волонтери і медики, тож наполягати на тому, щоб залишитися, не було жодного сенсу. Щоб що? Щоб бути пораненими, і медики та військові витрачали на нас час?

Як не прикро, деякі журналісти, які перебували в різних точках евакуації, транслювали обстріл в прямому етері, чим допомагали ворогу його коригувати… Сумно. Журналісти повинні розуміти, коли вони мають право працювати, а коли заважають і мають дати працювати тим, хто відповідає за життя людей.

Наразі ми перебуваємо в Миколаєві, чекаємо повідомлення від військової адміністрації Херсона та керівниці Об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони Півдня Наталії Гуменюк, коли журналістам можна буде повертатися в Херсон. Бо сподіваємося зняти наслідки обстрілу, адже є інформація про поранених і про «потрапляння» в школу, де перебували евакуйовані цивільні.

Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ