Де закінчується допомога аудиторії в осмисленні подій і починається пропаганда? Чи має право медійник на власне «я» в часи інформаційної війни, і як висловити емоції, не втративши довіри? Під час онлайн-майстерні, організованої за сприяння проєктів ОБСЄ в Україні, голова Комісії журналістської етики (КЖЕ) Андрій Куликов розібрав нюанси авторської позиції в медіа.
Членкиня КЖЕ Тетяна Лебедєва зауважила: «Часто журналістів звинувачують саме в наявності своєї позиції. Мовляв, вони нав’язують її аудиторії, а так не можна».
А керівниця Департаменту демократизації і верховенства права програми підтримки ОБСЄ для України Наталія Ступницька підкреслила: «В умовах інформаційної війни здатність журналіста зберегти професійну неупередженість там, де це необхідно, а також висловлювати аргументовану позицію там, де це виправдано стандартами і контекстом – все це є важливою передумовою довіри аудиторії».
Андрій Куликов розпочав свій виступ із категоричної тези: авторська позиція в журналістиці потрібна завжди, адже професійна діяльність медійника значно ширша за сухе збирання та публікацію матеріалу. За його словами, позиція автора починається задовго до написання тексту – вона виявляється у доборі тем, ретельності роботи з документами, виборі персонажів та у ставленні до своєї аудиторії.
Спікер майстерніпереконаний, що авторське бачення проглядається навіть у найпростіших інформаційних жанрах, де, здавалося б, панують лише чисті факти:
«Я скажу так, що право на авторську позицію ми маємо завжди, інша справа, в який спосіб ми його реалізовуємо. Наведу приклад. Навіть коли ми готуємо простий, здавалися б, репортаж, хоча я із тих, хто вважає, що репортаж – це король жанрів. В заголовку може бути висловлена авторська позиція, про яку не всі здогадаються. Візьмемо приклад оцього останнього російського нальоту на Київ і подивимося, які можуть бути заголовки. Одна справа – заголовок “З-під завалів врятували 18 людей, також троє людей загинули”. Інша справа – “Троє загиблих, з-під завалів врятували 18 людей”. Навіть на яке місце ви ставите цифри, числа, або в якому порядку ми згадуємо дії має значення. Це вже наша авторська позиція. Чи ми хочемо натиснути на якісь больові точки, чи ми хочемо показати, що життя триває, ми обороняємось і в ході цієї оборони ми перемагаємо і так далі».
На основі думок та відповідей Андрія Куликова ми виокремили перелік рекомендацій щодо того, як медійнику працювати з власною позицією.
1. Де і коли виявляється авторська позиція?
Головне правило: Авторська позиція потрібна завжди, але вона ширша, ніж просто пряме висловлювання «я вважаю» в тексті. Вона закладається ще на етапі підготовки.
- У доборі тем та ретельності роботи. Позиція автора виявляється у тому, наскільки глибоко ви вивчаєте документи та як ретельно працюєте на місці події. Брак позиції або намагання «самоусунутися» – це теж вибір, який часто свідчить про страх відповідальності.
- У доборі персонажів. Те, кому ви даєте слово і як з ними розмовляєте, наочно демонструє ваше ставлення до теми.
- У конструюванні заголовків та акцентах. Навіть у звичайному інформаційному репортажі про обстріли порядок слів має значення.
2. Як розрізнити аргументоване переконання та маніпуляцію?
- Діліться з аудиторією правом оцінки. Аргументація закінчується там, де з’являється голе «я так вважаю і все». Сумлінний журналіст завжди додає пояснення – «я так вважаю, тому що…». Це маркер поваги до аудиторії, визнання її права не погоджуватися та дискутувати з вами.
- Не висмикуйте факти під власну концепцію. Поширена помилка – обрати з усього розмаїття фактів лише два, які штучно підтверджують вашу особисту думку. Це позірна аргументація, яка межує з маніпуляцією.
- Вчіть аудиторію критичному сприйняттю. Пояснюйте своїм читачам/слухачам, що сприйняття інформації – це теж робота, яка вимагає свідомого підходу та перевірки джерел.
- Перевіряйте «першоджерела» на 2 кроки назад. Часто під час перевірки ланцюжка цитувань уже на другому-третьому кроці виявляється, що первинної публікації взагалі не існувало або вона мала зовсім інший зміст.
3. Робота з емоціями під час війни
- Уникайте мови суто гнівного засудження. Коли ми замінюємо обґрунтовану критику й аналіз дій ворога просто лайливими словами, ми показуємо свою слабкість. Це означає, що ми не знайшли справжніх доказів та аргументів, щоб показати реальний, нелюдський вплив агресії на долі конкретних людей, родин чи громад.
- Тонко забарвлюйте лексику через власний досвід. Емоції припустимі (навіть у репортажі), але вони мають бути професійно опрацьовані. Замість того, щоб просто лаятися в матеріалі, розкажіть аудиторії, що саме ви відчули та побачили на місці трагедії – те, чого інші люди побачити не могли.
- Давайте слово іншим. Найкращий прийом у чутливих темах – надати платформу для висловлення емоцій безпосереднім учасникам чи свідкам подій.
- Пам’ятайте про доречність. Рівень емоційності залежить від жанру та формату . Іноді журналістський спокій діє сильніше та «загрозливіше», ніж бурхлива реакція.
4. Етика взаємодії з героями та аудиторією
- «Залишайтеся» в матеріалі під час інтерв’ю. Мистецтво інтерв’ю – це мистецтво запитання. Якщо ви прибираєте свої запитання і залишаєте сухий монтаж із відповідей спікера, ви вводите аудиторію в оману. Монтаж усе одно відображає вашу приховану позицію, але для глядача чи читача автор просто «зникає».
- Попереджайте спікерів про «дражливі» моменти. Якщо під час запису інтерв’ю (не в прямому ефірі) людина висловила думку, яка може становити для неї небезпеку, пере запитайте її: «Ви сказали ось це. Майте на увазі, що на це можуть звернути увагу певні структури/особи. Чи ви дійсно за те, щоб це публікувати?».
- Поважайте приватність поза ефіром. Не використовуйте автоматично інформацію, почуту «не під запис». Якщо людина розкрилася з несподіваного боку під час особистої розмови перед ефіром, обов’язково запитайте дозволу: «Чи можу я оприлюднити зміст нашої розмови / вашого останнього листа?». Головне – не перетинати межу між суспільною значущістю та хайпом.
- Користуйтесь «журналістикою рішень» (solutions journalism). Не задовольняйте прості «забаганки» аудиторії, а орієнтуйтеся на її реальну користь. Пропонуйте якісний аналіз, порівнюйте варіанти та перевіряйте себе, щоб не загнати людей у пастку ілюзорних і легких рішень (як це було у 2014 чи 2022 роках із заявами про «швидкий крах російської імперії»). Послідовно пропонуйте аудиторії глибокий контент – і з 5-ї чи 12-ї спроби вона почне вам довіряти.
5. Редакційна незалежність та професійні табу
- Жодного диктату над авторськими колонками. Втручання редактора в суттєві моменти авторської колонки без відома самого автора є абсолютно неприпустимим. Колонка – це особистий простір журналіста для висловлення його позиції. Максимум, що може зробити редактор без узгодження – виправити пунктуацію, хоча навіть від коми іноді змінюється сенс.
- Чітко розділяйте журналістику та шоу. Робота ведучих класичних теле- чи радіо-ток-шоу – це «розмовні вистави», які режисуються та продюсуються. Це діяльність на межі з журналістикою, але вона створює інший продукт. Справжній медійник «при мікрофоні» має прагнути відображати реальну суспільну думку через ретельну підготовку, а не грати за сценарієм.
- Не бійтеся висловлювати думку, яка суперечить панівній ідеології. Свобода слова в медіа існує рівно тією мірою, якою конкретний журналіст або редакція готові брати на себе відповідальність за її реалізацію.
Як розрізнити аргументоване переконання та маніпуляцію?
Під час онлайн-майстерні Андрій Куликов отримав чимало запитань від медійників. На одне з них, яке цікавило, вочевидь, усіх – «Як розрізнити аргументоване переконання та маніпуляцію?» – він відповів так:
– Я думаю, що відповідь міститься в запитанні. Там, де є слово «аргументоване». Якщо ми не просто кажемо – «я так вважаю і все», а кажемо – «я так вважаю, тому що…». Там, де є пояснення, ми ділимося правом оцінки з аудиторією. Бо те, що ми вважаємо за потрібне пояснити, означає, що ми визнаємо право аудиторії погоджуватися чи не погоджуватися з нами, щось уточнювати, входити з нами в дискусію, бодай заочно. Оце є аргументовано і не є маніпуляцією.
Тут, звісно, є і другий шар, тому що треба аудиторії показувати, наскільки цікавіше для них самих буде, якщо вони перевірять нашу аргументацію. Ми ж знаємо, що можна створити позірну аргументацію, яка обґрунтована якимись ненаявними чинниками. Тому те, що у нас є правило, умовно кажучи, перевіряти два попередні джерела, на які посилаються – це дуже важливо. Насправді іноді вже на другому, на третьому кроці ти бачиш, що такої публікації не було або вона зовсім була по-іншому. Оце потрібно і аудиторії казати. Варто, щоб ви пояснювали аудиторії, що сприйняття інформації – це робота, яка вимагає свідомого підходу, перевірки тощо.
Підготувала Інна Косянчук
Дискусія з цього приводу: