В Україні створюється «Список Вікторії», до якого мають увійти ті, хто був причетний до затримання й тортур українців під час російського вторгнення тюремники, кати… Назва «Список Вікторії» – пов’язана з іменем медійниці Вікторії Рощиної, яка перебувала в російських застінках, а додому, на жаль, не повернулася живою. Її тіло було повернуто росіянами з позначкою НМ – «Неизвестный мужчина”. Але дослідження понівеченого тіла і аналіз ДНК дали можливість з’ясувати, кого ворог намагався заховати за позначкою НМ. Про формування «Списку Вікторії» повідомив голова парламентського Комітету з питань свободи слова Ярослав Юрчишин під час презентації документального фільму «Звільнити слово», який представили Національна спілка журналістів України (НСЖУ) та Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти (МКЗБ) . Символічно, що подія відбулася напередодні Міжнародного дня припинення безкарності за злочини проти журналістів.
Стрічка присвячена українським журналістам, які потрапили до російського полону, були несправедливо засуджені за сфабрикованими звинуваченнями, а також тим, кому вдалося вирватися з застінків ворога. Захід об’єднав представників НСЖУ, медійників, політиків, дипломатів, правозахисників, а також у ньому взяли участь низка героїв фільму. Стрічка запланована до показу українською і англійською мовами, аби її могли переглянути якомога більше глядачів. Адже йдеться про речі, які не вкладаються у межі не лише міжнародного права, а й елементарного людського розуміння. Хоча… Як зауважив Ярослав Юрчишин, для росіян люди – лише статистика. Для України ж – важливий кожен, і наша країна робить усе, щоб звільнити з російського полону своїх співвітчизників.
Стати голосом цивільних полонених
Фільм нагадує: російська неволя може забрати свободу, але не здатна змусити українське слово мовчати. Голова НСЖУ Сергій Томіленко звернув увагу на ключову роль медійників у документуванні російських злочинів.
–Тема солідарності з нашими колегами, яких Росія тримає в неволі, є базовим пріоритетом для нас. Ми згадуємо внесок і тих колег, які віддали життя, і кого вбила Росія. Ми солідарні з полоненими, ми солідарні з кожним журналістом, хто не мовчить. Власне, фільм «Звільнити слово» – це зусилля команди Національної спілки журналістів України, спрямовані на те, щоб дати голос як родинам полонених, цивільних журналістів, так і безпосередньо тим, хто, на жаль, через нинішній російський полон і війну змушений мовчати. Ми розуміємо, що для Росії, для Путіна пропаганда – це базова складова вторгнення, настільки ж важлива для Росії, як і дрони, літаки, танки, солдати… І саме незалежні журналісти є ворогами для Путіна і для Росії, бо саме незалежні журналісти руйнують всю ту шалену брехню, пропаганду, і водночас документують воєнні злочини Росії, – зазначив Сергій Томіленко.
Голосом стрічки стала Олена Цигіпа – дружина полоненого і несправедливо засудженого Росією письменника і журналіста з Нової Каховки Сергія Цигіпи. Олена з власного непростого досвіду знає, як це – чекати і сподіватися, боротися за звільнення свого чоловіка та інших полонених, робити все можливе, та навіть неможливе, щоб і в Україні, і в світі знали про те, що взяття росіянами у полон цивільних заручників – це не поодинокі випадки, а системне явище.
Координаторка проєкту «Сприяння дотриманню прав цивільних полонених осіб та їхніх рідних через комунікацію особистих історій та правовий аналіз проблем» Валерія Пархоменко наголосила на важливості документування воєнних злочинів проти журналістів і цивільних, і анонсувала проведений НСЖУ правовий аналіз ситуації з захистом прав цивільних полонених та їхніх родин. Цей аналіз підготувала команда НСЖУ: Даніл Сербін (радник голови НСЖУ з юридичних питань), Ліна Кущ (перша секретар НСЖУ) та Валерія Пархоменко. Дослідження реалізоване у межах проєкту «Сприяння дотриманню прав цивільних полонених осіб та їхніх рідних через комунікацію особистих історій та правовий аналіз проблем» за підтримки МКЗБ.
За даними дослідження, з початку повномасштабного вторгнення Росії тисячі цивільних українців були незаконно затримані або викрадені.
У червні–липні 2025 року НСЖУ провела опитування серед 94 родин цивільних полонених. Результати показали:
- 75% родин не знають, де перебувають їхні рідні;
- 60% взагалі не отримують офіційної інформації про стан справ;
- 45% не відчувають підтримки з боку держави;
- 89% випадків викрадення підтверджено українською стороною, але лише 33% — російською.
Дмитро Хилюк: «Я мовчати не буду!»
Нині 28 цивільних журналістів перебувають у полоні. Владислав Єсипенко, Людмила Гусейнова, Сергій Цигіпа, Яна Суворова, Анастасія Глуховська – це лише кілька імен, кілька доль, відображених у фільмі, кілька історій незламності… На жаль, історія Вікторії Рощиної уже не матиме щасливого завершення. І, щоб не залишити безкарними катів, нині й формується «Список Вікторії».
А ось історія полону ще одного героя стрічки – Дмитра Хилюка – уже завершилась. І Дмитро, якому вдалося звільнитися з російського полону, сам розповів про це під час презентації фільму, зауваживши, що його випадок – скоріше виняток із загальної ситуації. Це була перша публічна промова колеги перед аудиторією після звільнення.
– На початку повномасштабного вторгнення, коли росіяни побачили, що за 3 дні їм не вдасться захопити Київ, почали набирати цивільних заручників, і набрали дуже багато людей. Мене викрали з власного дому, з власного двору, і вивезли до Росії. Це типово. А нетиповість моєї історії в тому, що мене відпустили, хоча я приховував не приховував того, що я журналіст. Вони, я думаю, усвідомлювали, що коли я рано чи пізно я повернусь, то не мовчатиму, і тому я досить здивований був, що вони мене відпустили. З чим це пов’язано? Перш за все – з тиском міжнародної спільноти, з тиском колег-журналістів з України і міжнародних журналістських організацій. на Росію. І, можливо, саме цей тиск сприяв моєму звільненню. І ще один фактор – напевно, це російська недбалість, скажімо так, невігластво всіх ланок тюремного керівництва. Тому що вони не могли не усвідомлювати, що їм небезпечно мене випускати, тому що я мовчати не буду, – зауважив Дмитро Хилюк.
Цивільні полонені мають менше шансів потрапити на обмін
За міжнародним правом, цивільні полонені, на відміну від військових, не підлягають обміну – їх можна лише повернути без додаткових умов. Таким чином, вони мають менше шансів потрапити на обмін, існують у правовому вакуумі та часто залишаються без юридичної та психологічної підтримки. Про це говорили і члени родин цивільних полонених, які взяли участь у дослідженні.
«Їх позбавили не лише свободи, а й базових прав — спілкування з родиною та доступу до адвокатів» – так цитує лондонський міжнародний фонд «Justice for Journalists» слова голови Національної спілки журналістів України, члена керівного комітету Європейської федерації журналістів Сергія Томіленка у великому матеріалі з нагоди Міжнародного дня боротьби з безкарністю за злочини проти журналістів.
«Ми особливо хвилюємося за колег, яких взяли в полон після повномасштабного вторгнення. Росія порушує міжнародне гуманітарне право, і світ має посилити зусилля, щоб їх звільнити», – наголошує Сергій Томіленко. Фонд «Справедливість для журналістів» закликає звільнити всіх журналістів, ув’язнених за професійну діяльність, і посилити захист свободи слова.
Тож серед ключових рекомендацій дослідження – створення єдиного координаційного центру для збору інформації та підтримки родин, посилення міжнародного тиску на Росію та адресна допомога полоненим без родинних ресурсів.
–Дуже важливо звертатися до міжнародних організацій, розповідати їм, адже навіть в Україні не всі вірно розуміють контекст війни, а за кордоном, то тим більше. Притому робити це треба правильно, комунікувати так, щоб вони підтримували, не були байдужими. Бо полонених треба повертати додому.
Другий секретар Посольства Норвегії Карл Гуллік Наккен розповів, що Норвегія продовжить підтримку України у багатьох сферах, у тому числі – у сфері свободи слова яка є однією з фундаментальних цінностей демократії.
–Ми підтримуємо свободу слова України не просто тому, що це правильно, а тому, що це важливо для демократії в Україні. І ми хочемо, щоб Україна стала частиною тої великої сім’ї, до якої належить і Норвегія. Я би хотів подякувати журналістам, які сьогодні тут, за роботу, яку ви робите. Тому що те, що ви робили, робите і будете робити, це внесок не тільки у виживання України, але також це внесок у майбутнє всього світу, – сказав Карл Гуллік Наккен.
– Я хочу перш за все подякувати Національній співці журналістів України. Ви навіть не уявляєте, яку важку, але неймовірно важливу роботу ви робите. Я дякую вам за те, що ви повертаєте імена зниклими полоненим, за те, що ви повертаєте їхню гідність і за те, що їхні голоси звучать через вас. Це неймовірно важливо, – підкреслила представниця Міжвідомчої комісії з безпеки журналістів Дар’я Кирилюк.
Важливо – використовувати виважений підхід
Керівник секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Богдан Охрименко, відзначивши, що стрічка «Звільнити слово» – не просто документальний фільм, це свідчення можності, сили, витримки тих, топеребуває в полоні, чи повернувся з полону, звернув увагу, що документування таких історій дуже важливе на міжнародній арені.
–Такі матеріали допомагають нашій державі повертати наших громадян, в тому числі і журналістів, які постраждали передусім за свободу слова. Так, згідно Женевської конвенції, цивільні не повинні бути обміняні, вони повинні бути повернуті. Але разом з тим багато журналістів – у російських тюрмах, і проти них досі не висунуто ніяких звинувачень, не відкриті кримінальні провадження, але їх продовжують утримувати в СІЗО, в тюрмах. І їхня доля досить незрозуміла. Координаційний штаб моніторить інформаційний простір, отримує свідчення від звільнених з полону, зокрема, пан Дмитро Хилюк також долучався до цієї роботи. Ми отримуємо інформацію про долю тих, про кого ще нічого не знаємо, знаходимо матеріали відкритих кримінальних проваджень на офіційних сайтах РФ. Ми бачимо, що частина цивільних журналістів також засуджується, стежимо за їхнім переміщенням. Ми намагаємося дізнаватися, де вони, в якому вони стані, щоб це допомагало у перемовному процесі. Та якщо щодо військових у перемовному процесі маємо справу з Міністерством оборони Російської Федерації, з ФСБ, то посадової особи або інституції, яка б була відповідальна за долю цивільних, в РФ досі немає, тобто там відсутній суб’єкт, з яким би можна було вести діалог щодо повернення цивільних.
Та навіть у таких обставинах, як розповів Богдан Охрименко, Координаційний штаб робить усе, щоб знаходити важелі впливу на російську сторону для повернення наших громадян, у тому числі цивільних, і серед них – журналістів.
– Є певні зрушення. Зокрема, повернення Максима Буткевича, який, до речі, нещодавно отримав відому премію Вацлава Гавела, і низка інших журналістів, які повернулися поза обмінами. Це також певна робота, яка ведеться головним управлінням розвідки, спільно з Службою безпеки України, з іншими відомствами. Ми не можемо говорити прямо, які зараз саме заходи і які механізми застосовуємо, але, повірте, ця робота ні на мить не припинялась. Це філігранна робота усіх дотичних до цієї ситуації суб’єктів. Я хочу подякувати усій Національній спілці журналістів України за правильне розуміння ситуації, за коректне висвітлення інформації.
Радник голови НСЖУ з юридичних питань Даніл Сербін звернув увагу на те, що було проведено аналіз відповідності українського законодавства міжнародним актам права, яке показало ось що. Міжнародне законодавство щодо недопустимості воєнних злочинів, незаконних затримань тощо, формувалося після їх завершення Першої і Другої світових війн. Але Росія сьогодні не дотримується актів міжнародного законодавства, повторює всі ті злочини, які практикувалися під час попередніх міжнародних війн.
–Росія досі використовує гасло «Можемо повторити», в той час, як Україна та інші цивілізовані країни використовують гасло «Ніколи знову». Щодо медійників – росіяни можуть створювати і поширювати фейки, мовляв, це не журналісти, а терористи, бойовики і далі, вже відкривати кримінальні провадження, проводити розслідування, утримувати в місцях несвобод. У фільмі ми бачимо, що всі відео, які знімаються на окупованих територіях, СІЗО чи інших місцях несвободи, всі листи, які приходять – російською мовою, людей змушують нібито признаватися у тому, чого вони не вчиняли, не дотримується прав людини. В російських тюрмах постійно звучить радіо, наприклад, яке транслює пропаганду про те, що ЗСУ відступає, що скоро будуть захоплені нові території… Мовляв, це щоб полонені які повернуться, знали, до чого їм готуватися. Тому щоб допомогти нашим співвітчизникам у полоні, ми маємо не зупиняти зусилля, маємо робити все можливе, щоб поширювати правдиву інформацію, зокрема, і на міжнародну аудиторію. Також важливо – використовувати виважений підхід, говорити обережно, говорити з метою допомогти, але не переборщити, щоб не нашкодити тим, хто в полоні, – зауважив Даніл Сербін.
На те, що, Росія не визнає наявності цивільних заручників, звернув увагу і Ярослав Юрчишин. Голова парламентського Комітету з питань свободи слова зауважив, що важливе завдання – повернути всіх наших полонених, а для цього говорити про них, робити їх видимими, адже кожна людина – це найвища цінність, як і прописано у Конституції України.
–Ми маємо дуже хорошу резолюцію парламентської асамблеї Ради Європи, але тепер нам потрібно зрозуміти, як ми її втілюватимемо, якими механізмами будемо тиснути цього разу вже, напевно, на Захід, аби щоб допомгтися посилення відповідальності, санкціонування всіх, хто був причетний до затримання і тортур. Тому сьгодні і створюється «Список Вікторії», ідеєю якого є встановити перелік тюремників, які причетні до тортур. Але ми розуміємо, наскільки це сенситивна річ. Тому це дуже складний клопіткий проєкт. Зараз журналісти для росіян є пріоритетною ціллю, і ми це бачимо по зведеннях. Фактично тижня не минає, щоб не потрапили під обстріл представники медіа. Росіяни активно поміняли тактику, і зараз ще активніше працюють на залякування, на те, щоб українські й міжнародні журналістине їхали на фронт, не показували ситуацію, яка є насправді. Тому мусимо боротися, щоб наші були вдома, і доки весь цей список полонених не стане списком звільнених, доти наша робота не буде завершена.
Цей проєкт став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МКЗБ) коштом NORAD – Норвезького агентства з питань співробітництва у сфері розвитку для Програми ICMP в Україні. Думки, висловлені в цьому матеріалі, є думками авторів і не повинні приписуватися Міжнародній комісії з питань зниклих безвісти осіб (МКЗБ), її донорам або державам-учасницям.
Інформаційна служба НСЖУ, фото Євгена Зінченка
Дискусія з цього приводу: