Солідарність крізь ґрати: досвід полонених українських журналістів та їхніх родин

«Це були найкращі три дні в моєму житті – з бабакою, татусем!» – каже крізь сльози Сафіє, донька кримськотатарського громадянського журналіста Ремзі Бекірова, який відбуває в Сибіру 19-річний термін ув’язнення нібито за участь у нібито терористичній організації «Хізб ут-Тахрір». Проте, як переконані правозахисники, справжньою причиною розправи над Бекіровим стали його дописи у виданні «Grani.ru» про резонансні справи проти кримських татар.

Дружина Ремзі – Халіде і троє його дітей подолали величезну відстань у 5,5 тисячі кілометрів з окупованого Криму до республіки Хакасія, щоб зустрітися із чоловіком і батьком.

«У Криму Сафіє відраховувала кожен день і кожну годину до нашої поїздки в Сибір до коханого тата, – розповідає Халіде. – Її зворотний відлік виглядав так: 5 днів, 4 дні, 3 дні, 2 дні, 1 день, 10 годин, 9 годин, 8 годин… Таке воно, кримське дитинство».

За шість років, які Ремзі вже провів у неволі, він дуже змінився.

«Учора я роздивлялася фотографії з побачення і намагалася в них побачити Ремзі – нашого великого доброго ведмедика, але його там немає, – зазначає колега Ремзі й подруга його родини – Муміне Салієва. – Знову хотілося кричати на весь світ: «Витягніть його звідти!» Але холодний розум повернув до реальності. Кілька років тому під час етапування Ремзі з тюрми Красноярського краю до ВК-33 міста Абакана працівники конвою спостерігали за ним навіть в туалетній кімнаті. Його стабільно переводять до ШІЗО та суворих умов утримання, перешкоджаючи здійсненню молитов, обмежуючи доступ до більш-менш адекватного харчування. Він схуд до невпізнанності, як це описується в книгах про муки в’язнів у найжахливіших концтаборах світу».

Журналісти за ґратами російського терору

«Люди з маркуванням “PRESS” не є комбатантами, відповідно їх не можна брати в полон. Але у випадку з росією… Ви самі все розумієте. Про дотримання правил війни говорити не доводиться», – наголошує голова комітету Верховної Ради України з питань свободи слова Ярослав Юрчишин.

З даними Національної спілки журналістів України, нині в російському полоні перебувають 30 українських цивільних журналістів. Умови утримання не кращі, а в часто – й гірші, ніж у Ремзі Бекірова. Для декого з них полон став багаторічним випробуванням, а журналістка Вікторія Рощина, на жаль, загинула в неволі.

Олексія Бессарабова, українського журналіста і політичного аналітика, якого ФСБ затримала 9 листопада 2016 року, піддавали катуванням електрострумом. Аналогічних тортур зазнав і Володимир Дудка, колишній український військовий моряк та політичний аналітик. Асана Ахтемова, кримського журналіста та кореспондента газети «Авдет», після затримання ФСБ 3 вересня 2021 року також піддавали катуванням і психологічному тиску.

Особливо жорстокі умови панують у найвідомішому серед правозахисників СІЗО № 2 міста Таганрог, який став своєрідною «головною тиловою базою» для утримання українських полонених. Саме там утримувалася і загинула українська журналістка Вікторія Рощина. За даними розслідування міжнародного проєкту «Viktoriia Project», лише в цьому СІЗО через катування та умови утримання загинуло щонайменше 15 українських громадян.

Кримськотатарські громадянські журналісти зіткнулися з особливо жорсткими репресіями. Більшість з них звинувачують в участі в організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у Росії «терористичною». Марлен (Сулейман) Асанов, фотограф і популяризатор кримськотатарської культури, отримав вирок на 19 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Через умови утримання й тривале перебування в штрафному ізоляторі він часто хворіє.

Сервер Мустафаєв, правозахисник та координатор «Кримської солідарності», засуджений на 14 років. За його словами, йому систематично вилучали особисті речі, включаючи Коран, та відмовляли в адекватній медичній допомозі.

Ув’язнені українські журналісти ізольовані від зовнішнього світу – вони не мають права на зустрічі, передачі й листи. Дмитро Хилюк, журналіст УНІАН, захоплений у березні 2022 року, утримується в одному з виправних закладів Володимирської області РФ без пред’явлення офіційних звинувачень.

Трагічна ситуація склалася з групою мелітопольських журналістів, заарештованих 1 серпня 2023 року. Георгія Левченка, Яну Суворову, Владислава Гершона, Олександра Малишева та інших працівників телеграм-каналу «Мелітополь – це Україна» звинуватили в тероризмі, шпигунстві та співпраці з українськими спецслужбами. Місце їх утримання достеменно невідоме, що більше схоже на зникнення, ніж на утримання під вартою.

Медичне обслуговування в російських тюрмах практично відсутнє, що призводить до критичного погіршення здоров’я полонених журналістів. Тимур Ібрагімов має інвалідність та імплант ока, який давно потрібно замінити, але медичної допомоги не отримує. Амет Сулейманов має тяжку хворобу серця, лікарі рекомендували заміну серцевого мітрального клапана, але його утримують в умовах, які сприяють загостренню хвороби. Ірина Данилович, кримська медична сестра та громадянська журналістка, перенесла інсульт та втрачає слух, через відсутність медичного обслуговування оголошувала сухе голодування.

Утримання українських і кримськотатарських журналістів у російських тюрмах є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права та Женевських конвенцій. Системне застосування катувань, відмова в медичній допомозі, ізоляція від зовнішнього світу та сфальсифіковані судові процеси демонструють цілеспрямовану політику терору проти представників медіа.

«Кремль продовжує ігнорувати всі міжнародні конвенції, тримаючи в своїх в’язницях українських медійників, – заявляє голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко. – Це прямі порушення міжнародного права. Наші колеги потрапили за ґрати лише за те, що робили свою роботу – висвітлювали правду про російське вторгнення. Спілка журналістів України вимагає від міжнародних партнерів жорсткіших санкцій проти Москви для визволення всіх заарештованих медіапрацівників».

Вимога про негайне і безумовне звільнення всіх журналістів, позбавлених волі за виконання свого професійного обов’язку, прозвучала в нещодавній заяві керівних органів НСЖУ та в ініційованій НСЖУ резолюції Європейської федерації журналістів від 3 червня 2025 року.

Життя в очікуванні: як виживають родини полонених журналістів

Коли журналіста забирають у полон, його родина опиняється перед викликом, до якого неможливо підготуватися. Раптом доводиться навчитися жити у двох світах одночасно: продовжувати щоденне життя тут і намагатися підтримати зв’язок з рідною людиною там, за ґратами, за тисячі кілометрів від дому.

За даними, які зібрала НСЖУ, найбільшу частину сімейних бюджетів – третину від усіх витрат – з’їдає юридична підтримка. Вісім родин змушені наймати адвокатів у Російській Федерації, витрачаючи в середньому півтори тисячі доларів на кожну родину щоквартально. Це не розкіш, а життєва необхідність: без професійного правового захисту полонені журналісти залишаються беззахисними перед репресивною машиною.

Для багатьох родин ці витрати непідйомні. Деякі сім’ї змушені економити на всьому, щоб зібрати кошти на адвоката. Інколи доводиться звертатися по допомогу до благодійних організацій або родичів.

Дев’ять родин регулярно відправляють посилки у в’язниці. В середньому це коштує 650 доларів США на родину щоквартально, але за цими сухими цифрами ховається ціла система виживання. Ліки для серцевих хворих, теплий одяг, продукти харчування – все це потрібно ретельно планувати, упаковувати та надсилати, часто не знаючи напевно, чи дійде посилка до адресата.

Особливо болючою є ситуація з медичними препаратами. Дружина одного з полонених розповідає, що відправляє ліки що три місяці. Інша родина витрачає майже всі свої заощадження на спеціальні медикаменти та харчування для полоненого.

Обмеження жорсткі: хтось може відправляти лише одну посилку на півроку, хтось – раз на місяць. Родини пристосовуються до цих правил, намагаючись максимально ефективно використати кожну можливість передати необхідне.

Щонайменше п’ять родин здійснюють регулярні поїздки для побачень з полоненими. Це найдорожча категорія витрат: у середньому кожна така родина витрачає понад 2 300 доларів США щоквартально лише на відвідування. За цими сумами ховаються тисячі кілометрів доріг, готельні номери, переїзди з дітьми.

Одна з родин змушена долати відстань у 3000 кілометрів для короткострокового побачення. Інша подорожує з трьома дітьми, витрачаючи на одну поїздку суму, яка могла б забезпечити сім’ю на кілька місяців. Але для цих людей це не витрати – це інвестиція в психологічне здоров’я всієї родини, можливість побачити рідну людину, переконатися, що вона жива і тримається.

Особливо складно подорожувати родинам з дітьми або хворими членами сім’ї. Дружина одного з полонених має інвалідність другої групи і потребує постійного медичного нагляду, але все одно долає тисячі кілометрів, щоб побачитися з чоловіком.

Третина родин потребує додаткової підтримки для покриття базових життєвих потреб. Коли годувальник сім’ї у в’язниці, доходи сім’ї різко падають, а витрати на його підтримку зростають.

Деякі дружини змушені самотужки піднімати дітей, працювати на кількох роботах, щоб зібрати кошти на адвокатів та посилки. Інші стикаються з додатковими медичними витратами – стрес та постійне напруження підривають здоров’я.

Кожна родина має свою унікальну історію боротьби. Дехто з полонених – на етапуванні, що унеможливлює будь-які контакти. Деякі родини досі не змогли навіть знайти своїх рідних у системі, не кажучи вже про організацію правової підтримки.

Є і ті, хто поки що не може дозволити собі жодних витрат на підтримку рідних – або через відсутність коштів, або через неможливість встановити контакт з полоненим.

За сухими цифрами бюджетів ховається щоденний подвиг любові та вірності. Це матері, які продовжують виховувати дітей самотужки. Це дружини, які не знають, чи побачать своїх чоловіків живими. Це діти, які зростають без батьків, але з розумінням того, що їхні тата та мами – герої.

Кожна передача, кожен дзвінок адвокату, кожна поїздка на побачення – це акт опору. Це спосіб сказати: ми не здаємося, ми пам’ятаємо, ми боремося.

Родини полонених журналістів живуть у стані постійної мобілізації. Їхнє життя стало марафоном, де кожен день потрібно знаходити сили жити далі, сподіватися та підтримувати тих, хто за ґратами. І в цьому марафоні вони потребують підтримки – не лише фінансової, але й людської солідарності та розуміння.

Українські цивільні журналісти, яких утримує в полоні Російська Федерація:

1. Бессарабов Олексій, український журналіст і політичний аналітик, колишній військовослужбовець ВМС України. Жив у Севастополі, працював кореспондентом видання «Главред», співпрацював із аналітичним центром «Номос», був заступником головного редактора журналу «Чорноморська безпека». Затриманий ФСБ 9 листопада 2016 року за звинуваченням у диверсійно-терористичній діяльності. Піддавався катуванням електрострумом. 4 квітня 2019 року за явно сфальсифікованою справою засуджений до 14 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
2. Дудка Володимир, колишній український військовий моряк, інженер з техніки безпеки, політичний аналітик, співпрацював з журналом «Чорноморська безпека». Затриманий ФСБ 9 листопада 2016 року за звинуваченням у диверсійно-терористичній діяльності. Піддавався катуванням електрострумом. 4 квітня 2019 року за явно сфальсифікованою справою засуджений до 14 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
3. Штибликов Дмитро, український журналіст, офіцер запасу ЗСУ, керівник міжнародних програм аналітичного центру «Номос», заступник головного редактора журналу «Чорноморська безпека». Затриманий ФСБ 9 листопада 2016 року за звинуваченням у диверсійно-терористичній діяльності. У травні 2017 року під примусом і погрозами щодо членів родини уклав досудову угоду, визнавши «вину». 16 листопада 2017 засуджений до 5 років позбавлення волі з відбуванням у колонії суворого режиму. 8 листопада 2021 року, коли мав вийти на волю, заарештований за звинуваченням у «державній зраді» і залишений під вартою.
4. Аметов Ернес, громадянський журналіст, активно висвітлював порушення прав людини в окупованому Криму. Заарештований 11 жовтня 2017 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». 16 вересня 2020 року був виправданий, але апеляційний суд 14 березня 2022 року скасував виправдальний вирок. 29 грудня 2022 року отримав вирок 11 років позбавлення волі.
5. Асанов Марлен (Сулейман), фотограф, популяризатор кримськотатарської культури і громадянський журналіст, активно висвітлював обшуки та судові процеси. Заарештований 11 жовтня 2017 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Отримав вирок у 19 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Через умови утримання й тривале перебування в штрафному ізоляторі часто хворіє.
6. Ібрагімов Тимур, громадянський журналіст, активно висвітлював порушення прав людини в окупованому Криму. Заарештований 11 жовтня 2017 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Отримав вирок у 17 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Має третю групу інвалідності, у нього встановлено імплант ока, який уже давно потрібно замінити.
7. Салієв Сейран, громадянський журналіст  активно висвітлював обшуки та судові процеси. Заарештований 11 жовтня 2017 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Отримав вирок у 15 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
8. Мустафаєв Сервер, правозахисник, один із організаторів і координаторів «Кримської солідарності», громадянський журналіст, проводив системний моніторинг ситуації в Криму та висвітлював у медіа політично вмотивовані судові процеси. Заарештований 21 травня 2018 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Отримав вирок у 14 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Подавав низку позовів про вилучення в нього Корану та особистих речей, відсутність адекватної медичної допомоги та інші порушення керівництва «виправних» установ.
9. Сулейманов Руслан, громадянський журналіст  висвітлював порушення прав людини в окупованому Криму. Заарештований 27 березня 2019 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Отримав вирок у 14 років позбавлення волі колонії суворого режиму.
10. Шейхалієв Рустем, громадянський журналіст, висвітлював порушення прав людини в окупованому Криму, передусім «судові» процеси. Заарештований 27 березня 2019 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Попри важкі хвороби (хронічний пієлонефрит, опущення правої нирки, варикозне розширення вен на ногах), отримав вирок у 14 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
11. Бекіров Ремзі, громадянський журналіст, кореспондент «Grani.ru», висвітлював резонансні справи проти кримських татар в окупованому Криму. Заарештований 28 березня 2019 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Отримав вирок у 19 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
12. Аріфмеметов Осман, письменник, переможець літературних конкурсів, громадянський журналіст, активно висвітлював обшуки та судові процеси, допомагав робити передачі в СІЗО для несправедливо засуджених кримських татар. Заарештований 28 березня 2019 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Отримав вирок у 14 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
13. Сулейманов Амет, громадянський журналіст,  висвітлював порушення прав людини в окупованому Криму. Заарештований 12 березня 2020 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Попри тяжку хворобу серця (лікарі рекомендували заміну серцевого мітрального клапана), отримав вирок у 12 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Перебував під домашнім арештом, а після набуття вироку чинності (з 5 квітня 2023 року) – в ув’язненні. Його утримують в умовах, які сприяють загостренню хвороби.
14. Ахтемов Асан, кримський журналіст, кореспондент і помічник редактора газети «Авдет». Затриманий 3 вересня 2021 року за звинуваченням у підриві ділянки газогону поблизу Сімферополя. Піддавався катуванням і психологічному тиску з боку співробітників ФСБ. Незважаючи на явну фальсифікацію «доказів», засуджений до 13 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
15. Хилюк Дмитро, журналіст УНІАН, захоплений російськими військовими 3 березня 2022 року у батьківському обійсті в селі Козаровичі Вишгородського району Київської області. Жодних офіційних звинувачень йому не пред’явлено. Відповідно до розслідування «Репортерів без кордонів», станом на липень 2023 року його утримували в одному з виправних закладів Володимирської області рф.
16. Цигіпа Сергій, громадський діяч, журналіст із Нової Каховки, затриманий 12 березня 2022 року, за звинуваченням у шпіонажі рішенням окупаційного Сімферопольського «суду» 6 жовтня 2023 року отримав 13-річний термін ув’язнення. 14 лютого 2024 року апеляційний «суд» залишив у силі цей вирок.
17. Данилович Ірина, кримська медична сестра, профспілкова і громадська активістка, громадянська журналістка «Кримського процесу». Викрадена в Коктебелі 29 квітня 2022 року; утримувалася в підвалі, була піддана катуванням і залякуванню. Обвинувачена у виготовленні і зберіганні саморобного вибухового пристрою. Отримала вирок у 7 років позбавлення волі. В ув’язненні стан її здоров’я сильно погіршився, вона втрачає слух, перенесла інсульт. Через відсутність медичного обслуговування оголошувала сухе голодування.
18. Ільченко Євген, адміністратор мелітопольського телеграм-каналу «Милый тополь», затриманий 10 липня 2022 року, вивезений у Росію.
19. Темер’янов Вілен, громадянський журналіст, згодом журналіст видання «Grani.ru», активно висвітлював порушення прав людини в окупованому Криму. Заарештований 11 серпня 2022 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». В умовах ув’язнення його піддавали примусовій психіатричній експертизі; крім того, в журналіста різко погіршився зір. Станом на квітень 2024 року вирок ще не винесено.
20. Левченко Ірина, журналістка з Мелітополя, ветеран журналістики, затримана 6 травня 2023 року разом із чоловіком Олександром. У чому її звинувачують і де утримують, достеменно невідомо.
21. Левченко Георгій, адміністратор телеграм-каналу «РІА Мелітополь», заарештований ФСБ в Мелітополі 1 серпня 2023 року як «український терорист», що зафіксовано в російському пропагандистському ролику. Журналіста утримують у Маріуполі.
22. Глуховська Анастасія, до повномасштабного вторгнення – журналістка видання «РІА Мелітополь», заарештована ФСБ в Мелітополі 1 серпня 2023 року, що зафіксовано в російському пропагандистському ролику. Де її утримують, невідомо.
23. Гершон Владислав, адміністратор чату «Мелітополь – це Україна», затриманий 1 серпня 2023 року. Про його затримання родичам повідомили через два з половиною місяці.
24. Суворова Яна, адміністраторка телеграм-каналу «Мелітополь – це Україна». Затримана російськими окупантами 1 серпня 2023 року в Мелітополі. Разом з іншими адміністраторами її звинуватили в тероризмі, шпигунстві та співпраці з українськими спецслужбами. Де її утримують, невідомо.
25. Малишев Олександр , адміністратор телеграм-каналу «Мелітополь – це Україна». Затриманий російськими окупантами 1 серпня 2023 року в Мелітополі. Разом з іншими адміністраторами його звинуватили в тероризмі, шпигунстві та співпраці з українськими спецслужбами. Де його утримують, невідомо.
26. Рупчов Максим , адміністратор телеграм-каналу «Мелітополь – це Україна». Затриманий російськими окупантами 1 серпня 2023 року в Мелітополі. Разом з іншими адміністраторами його звинуватили в тероризмі, шпигунстві та співпраці з українськими спецслужбами. Де його утримують, невідомо.
27. Каліуш Марк , адміністратор телеграм-каналу «Мелітополь – це Україна». Затриманий російськими окупантами 1 серпня 2023 року в Мелітополі. Разом з іншими адміністраторами його звинуватили в тероризмі, шпигунстві та співпраці з українськими спецслужбами. Де його утримують, невідомо.
28. Османов Рустем, громадянський журналіст,  висвітлював порушення прав людини в окупованому Криму. Заарештований 5 березня 2024 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Російський «київський районний суд» Сімферополя обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на два місяці.
29. Азізов Азіз, громадянський журналіст,  висвітлював порушення прав людини в окупованому Криму. Заарештований 5 березня 2024 року за звинуваченням в участі в мусульманській організації «Хізб ут-Тахрір», визнаній у росії «терористичною». Російський «київський районний суд» Сімферополя обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на два місяці.
30. Осьмак Геннадій, журналіст із Генічеська, колишній головний редактор видання «Новий візит». 12 березня 2022 року заявив про припинення роботи в медіа. 7 березня 2024 року стало відомо про його затримання за «участь у незаконному військовому угрупованні» («популяризацію терористичного батальйону імені Номана Челебіджихана»). Йому загрожує 15 років ув’язнення.

Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ