«У важкий для країни час усі ми усвідомлюємо виняткову важливість ролі засобів масової комунікації в об’єктивному інформуванні суспільства й світу про події, пов’язані з війною, яку розпочала Москва… Стояти в обороні демократії і свободи — був і залишається наш головний професійний обов’язок».
Це – слова із звернення до українських журналістів «Ми – солдати правди», яке ухвалила чотири роки тому, вранці 24 лютого 2022 року, Національна спілка журналістів України.
“Ці слова не втратили своєї сили й сьогодні, – наголошує голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Чотири роки повномасштабної війни для журналістів – це чотири роки роботи в умовах постійної загрози життю і здоров’ю, щоденного вибору між власною безпекою і обов’язком перед суспільством і правдою”.
За цей час від початку повномасштабного вторгнення окупанти вбили щонайменше 144 медійників і медійниць. Серед них – 21 журналіст і журналістка, які загинули виконуючи свої професійні обов’язки. Десятеро стали жертвами як цивільні. Понад сотня загинули, захищаючи Україну в лавах Сил оборони. Ми пам’ятаємо кожного.
Але й ті, хто вижив, заплатили непросту ціну. Десятки журналістів отримали поранення. Чимало втратили редакції – зруйновані обстрілами або змушені припинити роботу через окупацію. Тисячі медійників стали вимушеними переселенцями – покинули власні домівки, рідні міста, звичне життя. Економічна криза, спричинена війною, призвела до закриття понад третини українських медіа – ті голоси, які давали людям інформацію про їхнє довкілля та громади, змовкли.
Але є речі, які краще за будь-яку статистику розповідають про те, чим є для нашої спільноти журналістська ідентичність.
Маріупольська журналістка Аліна Комарова серед найцінніших своїх речей вивезла з окупованого міста посвідчення членкині Національної спілки журналістів України. Сьогодні цей документ став експонатом Музею війни в Києві.
Інша колега, журналістка-прикордонниця Світлана Келип, яка з перших годин вторгнення тримала оборону в Маріуполі у складі загону морської охорони Держприкордонслужби, під час виходу з оточеного міста через 16 ворожих блокпостів, також вивезла своє посвідчення членкині НСЖУ. «Коли в Запоріжжі я нарешті побачила на столі запорізьку газету й узяла її до рук – як струмом вдарило, – згадує вона. – Наскільки важливе це друковане видання, яке ти можеш взяти до рук!» Журналістські обов’язки та журналістська належність – не просто рядок у документі. Для Світлани, як і для тисяч наших колег, це те, заради чого варто триматися.
Попри все це, українська журналістика не зупинилася.
У найважчі моменти поруч з нами була міжнародна журналістська спільнота. Підтримку надавали Міжнародна федерація журналістів, Європейська федерація журналістів, ЮНЕСКО, «Репортери без кордонів», Міжнародний прес-інститут, Комітет захисту журналістів та національні журналістські організації з усього світу. Ця солідарність – не просто слово. Це була і є реальна допомога: фінансова підтримка редакцій, захист поранених і переміщених колег, юридична допомога, тренінги з безпеки, заяви на захист свободи преси та безпеки журналістів в Україні. Ми щиро вдячні за цю підтримку і цінуємо її.
Чотири роки – це також чотири роки журналістської солідарності всередині самої України: між редакціями, між великими й малими медіа, між столичними і регіональними виданнями. Ця єдність допомогла нам вистояти.
Сьогодні, у чотирирічну річницю початку повномасштабної російської агресії, НСЖУ вклоняється пам’яті загиблих колег, . Думає про поранених і переміщених. І говорить від імені всіх, хто продовжує щодня виходити «в поле», сідати за мікрофон чи клавіатуру: ми виконували, виконуємо і виконуватимемо свій професійний обов’язок давати суспільству правдиву інформацію.
Бо журналісти важливі.
Слава Україні!
Інформаційна служба НСЖУ
