Надзвичайно складним був минулий рік для всіх сфер і галузей в Україні. Не могли бути винятком і медіа. Про те, що відбувалося і відбувається з українськими ЗМІ, насамперед з місцевими виданнями, журналістка Тернопільського пресклубу поспілкувалася з головою Національної спілки журналістів України Сергієм Томіленком.
– Пане Сергію, зрозуміло, що не обійшлося без втрат і на інформаційному фронті… Можливо, є якась статистика щодо того, скільки газет взагалі закрилося, скільки редакцій припинили діяльність через окупацію, скільки евакуювалися і працюють дистанційно?
– Точної підсумкової статистики наразі немає, зарано ще мабуть, та й щодо газет немає таких офіційних реєстрів, як у телерадіо. Є тисячі зареєстрованих газет, але скільки з них зараз виходять, сказати важко, а по онлайнових виданнях якихось державних реєстрів узагалі нема. Та ключовий висновок року однозначно невтішний. Наслідки війни, разом із попередніми тривалими несприятливими факторами, як от карантини через пандемію коронавірусу, призвели до того, що діяльність багатьох українських медіа зупинилася в експрес-режимі. Частина редакцій, особливо локальних, у яких був запас стійкості, перейшли на волонтерство і продовжують інформувати людей на сайтах та в соцмережах. Але така діяльність хоч і є цінною, та не дає змоги підтримувати самі медіа і їхні колективи, отримувати кошти для функціонування повноцінного редакційного процесу. Тому, на жаль, доводиться констатувати, що в Україні почалося масове безробіття журналістів. І дуже багато колег останнім часом звертаються до нас за порадами та консультаціями щодо ліквідації редакцій, скорочення персоналу і такого іншого. Водночас частина медіа – як показало, зокрема, наше опитування на телеграм-каналі Спілки, це приблизно 10 відсотків – відзначають навіть зростання своїх можливостей, збільшення заробітної плати, розширення діяльності тощо. Правда, це відбувається не за рахунок українського ринку, а за рахунок можливостей, що їх пропонують різні зарубіжні донорські програми, інституції, фонди, які надають гранти на конкурсній основі. І, відповідно, ті редактори і журналісти, які мають певний досвід написання грантових проєктів, мають чималі можливості для їх реалізації та отримання коштів. Як надихаючий приклад можу навести результат наших колег з «Володимирецького вісника» (Рівненщина), які завдяки участі в грантових проєктах та програмах отримали в 2022 році понад 500 тисяч гривень на підтримку свого видання.
– Донорська допомога з-за кордону стала єдиним рятівним колом для українських редакцій?
– Ще одним важливим напрямком стала оптимізація діяльності редакцій за рахунок скорочень, економії, вдосконалення процесів тощо. Але у частини медіа, передусім з деокупованих територій – приміром, Херсона, Ізюма, Лимана, Бахмута – внутрішніх ресурсів взагалі не залишилося. Адже редакції були зруйновані, майно знищене, і ситуацію для медійного бізнесу можна було порівняти з «випаленою землею». То в таких випадках відновлення стало можливим виключно завдяки міжнародним програмам та ініціативам. До речі, підтримка таких редакцій є пріоритетом і для Національної спілки журналістів України. Ми оперативно реагуємо на звільнення українських територій від окупантів, відразу шукаємо редакції і першими звертаємось з пропозиціями щодо відновлення діяльності. Таким чином, за рахунок пожертв наших зарубіжних партнерів, зокрема, з Японії, ми мали змогу профінансувати вихід перших після деокупації номерів 15-ти видань у різних регіонах.
– Знаю, що Спілка зараз робить для редакцій дуже багато. Якими є основні напрямки допомоги?
– З початком війни вся наша робота перетворилася у «гарячу лінію». Відповідно ми асистуємо чи намагаємося реагувати на всі питання і проблеми, з якими звертаються до нас журналісти і медіа. Про один з напрямків я вже говорив – це відновлення виходу газет на деокупованих територіях. Другим стала екстрена матеріальна допомога журналістам, які евакуювалися, журналістам-переселенцям та тим, які так чи інакше постраждали через війну. Завдяки коштам Міжнародної та Європейської федерацій журналістів такі виплати здійснювалися з березня сотням українських журналістів. Також ми надаємо технічну допомогу – забезпечуємо ноутбуками, фотоапаратами та іншою технікою потребуючих колег, насамперед з деокупованих територій. Наступний напрямок – це створення мережі центрів журналістської солідарності. В шести регіональних офісах наші працівники створили свого роду пункти незламності із усією необхідною технікою, зв’язком та іншими потрібними колегам речами. Через цю мережу надається і комплексна допомога з різних питань, з якими до нас звертаються журналісти. Іще один напрямок нашої діяльності спрямований на підвищення фізичної та психологічної безпеки журналістів. Згадані центри солідарності та обласні осередки НСЖУ стали і своєрідними пунктами прокату захисного спорядження (бронежилетів, шоломів, тактичних аптечок тощо) для медійників, які їдуть в зону бойових дій. Це якісні брендовані речі, що надаються передусім штаб-квартирою ЮНЕСКО та Міжнародною федерацією журналістів, а також іншими зарубіжними організаціями-партнерами. Розвинувся в нас у відповідь на запити колег і сервіс з надання психологічної допомоги. За сприяння штаб-квартири ЮНЕСКО ми відкрили «гарячу лінію» психологічної допомоги журналістам та членам їхніх родин. Співпрацюємо з високопрофесійними психологами та психотерапевтами, які мають досвід саме оперативного консультування. Крім цього, з просвітницькою місією щомісяця проводимо для журналістів вебінари з психологічної безпеки та підтримки.
І нарешті – експертний напрямок, який оформився внаслідок прямого контакту з сотнями журналістів. Спілка надає високого рівня експертизу для міжнародних партнерів і донорів, ми виступаємо посередниками і адвокатами українських медіа, що працюють у регіонах. Верифікуємо журналістів, редакторів, ситуації в редакціях, відтак надаємо ці кейси зарубіжним партнерам, які надають фінансову підтримку. Як приклад, ми напрацювали такі кейси спільно з Академією української преси для організації IREX, котра відтак надала вагому підтримку херсонській газеті «Новий день» відразу після евакуації редакції з Херсона. Також у партнерстві з польськими та скандинавськими компаніями реалізовано масштабні проєкти по підтримці місцевих медіа, завдяки яким журналісти, учасники наших творчих проектів «Ми з України!» та «Журналісти – важливі», за нашою рекомендацією отримали фінансування від польських та скандинавських медіа. В цілому за цим напрямком галузь отримала понад 80 тисяч євро. А одним з останніх гарних прикладів визнання експертності Спілки стало те, що Швейцарський фонд Hirondelle розпочав реалізацію 10-місячного проєкту по підтримці стійкості 20-ти регіональних медіа сходу та півдня України. У підсумку сказаного я б назвав ключовим словом року слово «солідарність», бо саме завдяки їй і об’єднанню зусиль ми змогли допомогти багатьом редакціям і журналістам.
– Наскільки я зрозуміла, підтримка зарубіжних донорів в основному спрямована на регіональні та локальні медіа. А як з допомогою національним газетам, яких вже майже не залишилось, і які перебувають у не менш складній ситуації?
– НСЖУ сьогодні має можливість підтримувати в основному локальні та регіональні медіа, які є пріоритетом для наших зарубіжних партнерів, або ж – окремих журналістів. Але для національних медіа також є великі можливості у різних грантових проєктах. Треба лише слідкувати за пропозиціями і активно брати участь у всіх конкурсах. Що ж до персональної допомоги окремим колегам, то така надавалася і працівникам національних видань, які постраждали через війну. Буде така і у перспективі. Так, зокрема, наше піврічне адвокатування економічної підтримки журналістів України перед міжнародними донорами було успішним і в тому плані, що штаб-квартира ЮНЕСКО підтримала нас, і оголосила про надання екстрених грантів для журналістів, які продовжують залишатися в професії, хоч війна серйозно вдарила по їхньому матеріальному становищу. Ми провели конкурсний відбір кандидатів (було 500 заявок), і днями профінансовано 160 осіб – вони отримують стипендію в еквіваленті 600 доларів. Серед них – і близько 30 журналістів, які представляють національні та локальні київські медіа.
– Пане Сергію, це вже зовсім інша тема, але не можу не попросити вас прокоментувати прийняття неоднозначного Закону про медіа, проти частини положень якого тривалий час активно виступала і Спілка, і журналісти та редактори українських видань.
– Так, “серіал”, який тривав з 2020-го року, завершився. З одного боку, як професійна спілка, ми, звичайно, вітаємо імплементацію європейських зобов’язань України. Зокрема, підтримуємо боротьбу з ворожою пропагандою і посилення відповідальності за неї. Водночас ми, як і наші зарубіжні партнери – Міжнародна федерація журналістів, Європейська федерація журналістів, Американський комітет захисту журналістів – наголошуємо на певних застереженнях. Вони стосуються того, що величезна повнота влади і повноважень концентрується в руках національного медіарегулятора. Як відомо, Нацрада з питань телебачення та радіомовлення стає вже єдиним регулятором для всіх видів ЗМІ і, зокрема, для всіх друкованих та онлайн медіа. Наші ж застереження насамперед стосуються політичної незалежності медіарегулятора в умовах, коли члени Нацради призначаються Президентом чи президентською більшістю у Верховній Раді. На відміну від країн усталеної західної демократії, де такий регулятор має високу суспільну довіру, бо там представлені авторитетні медійники і має місце пряма підзвітність суспільству та медійній спільноті, а не владі. Також непокоїть те, що в цей складний воєнний час, коли журналісти ведуть постійну боротьбу і на інформаційному фронті, і за виживання своїх медіа, фоліант обсягом майже у 300 сторінок ухвалено без належних обговорень і відповідної дискусії. Наші журналісти і редактори є законослухняними громадянами, тож дуже ймовірне виникнення ситуацій, що вони змушені будуть витрачати дорогоцінний час не на створення потрібних читачам матеріалів, і не на порятунок своїх медіа, а на оці 300 сторінок, щоб дотриматись усіх вимог і не отримати якихось штрафів чи приписів.
Звичайно, фінальна версія цього закону набагато м’якіша від початкової, що була оприлюднена у 2020 році. І в цьому є заслуга і НСЖУ, і багатьох незалежних журналістів, які весь цей час активно відстоювали свої права. В результаті автори і розробники пом’якшили деякі конструкції і врахували певні зауваження. Попри це хочу звернути увагу на висновки юридичного управління Верховної Ради, яке було оприлюднене за день до голосування, і де теж вказувалося на численні неузгодженості в законопроєкті, що можуть спричинити багато проблем в ході практичного застосування. Також юристи зазначили, що обґрунтування необхідності положень на всіх 300 сторінках вимогами європейських інституцій є не зовсім коректним. Тож залишається сподіватися, що якщо все-таки імплементовано важливу європейську директиву, і оскільки європейські інституції в цілому привітали медійну реформу, то фактично гарантом свободи слова в Україні і того, що новий закон не призведе до системних репресій, мають виступати саме Європейська комісія та уряди європейських країн. З тим, щоб вони дійсно підключалися в ті моменти, коли будуть спроби в чомусь не дотриматись тих європейських цінностей і декларацій, якими проголошувалося прийняття цього закону.
– Чи є якийсь важливий меседж, з яким ви б хотіли звернутися до всіх колег?
– Хочу закликати журналістів і редакторів докласти максимум зусиль для того, аби попри всі існуючі проблеми і труднощі вони все ж таки залишалися в професії, не йшли з неї, бо місія журналістики є сьогодні надзвичайно важливою для українського суспільства. В свою чергу НСЖУ як найбільше професійне об’єднання медійників України робитиме все можливе, щоб з допомогою зарубіжних партнерів та міжнародних організацій надавати їм максимальну підтримку в найважчі періоди діяльності. Але й самих колег прошу бути якомога активнішими у пошуку ресурсів, слідкувати за усіма оголошеннями, вірити і у свої сили, і у підтримку донорів, навчатися новому, наполегливо звертатися за підтримкою і для своїх медіа, і для своїх читачів. Це однозначно спрацьовує! І треба обов’язково використовувати всі ті можливості, що з’явилися завдяки глобальній міжнародній солідарності на підтримку українських медіа, яка існує сьогодні.
Розмовляла Світлана Мичко, Тернопільський пресклуб
Фото з архіву НСЖУ
