Ця заява Комісії з журналістської етики є реакцією на публічне звернення Духовного управління мусульман України «Умма» щодо матеріалу телеканалу 1+1, опублікованого 11 лютого 2026 року в YouTube-каналі ТСН із заголовком «Небезпечні релігійні екстремісти вже в Україні? ПРОРОСІЙСЬКИЙ АГІТАТОР і “БРАТИ-МУСУЛЬМАНИ”»
Матеріал авторства журналістки Ольги Мирончук подається як журналістське розслідування. Відправною точкою в цьому матеріалі є затримання СБУ проросійського агітатора Владислава Семенцова. Проте основна частина сюжету присвячена спробі довести зв’язки офіційних мусульманських організацій України (зокрема ГС «Всеукраїнська асоціація “Альраід”» та ДУМУ «Умма») з міжнародною організацією «Брати-мусульмани».
Переглянувши сюжет, Комісія виявила порушення Кодексу журналістської етики
По-перше, порушено статтю 6 Кодексу, яка зобов’язує журналістів надавати «повну та об’єктивну інформацію про факти та події». У сюжеті вибудовується пряма асоціація між ісламом, певними релігійними організаціями в Україні та тероризмом. Проте журналістка не наводить прямих доказів, а говорить про «можливі зв’язки» зазначених організацій з організацією «Брати-мусульмани».
Зокрема висновки про такі зв’язки журналістка будує лише на тому факті, що затриманий СБУ Семенцов колись відвідав мечеть у Кам’янському, яка пов’язана з ДУМУ «Умма». Журналістка також згадує колишнього муфтія Духовного управління мусульман України «Умма» Саїда Ісмагілова. Згадуючи, що він здобув освіту в Москві, а також факт його звернення до мусульман Росії російською мовою ще до повномасштабного вторгнення, вона фактично підштовхує аудиторію до висновків про його проросійську позицію чи можливі зв’язки з агресором.
При цьому журналістка замовчує той факт, що Саїд Ісмагілов став на захист України у 2022 році й сьогодні офіційно служить у Збройних силах України. Сюжет також містить багато інших неточностей і маніпулятивних висновків.
По-друге, порушено статтю 9 Кодексу, яка зобов’язує журналіста відокремлювати факти від суджень. Матеріал переповнений емоційною, оцінною лексикою («релігійні екстремісти», «радикали» тощо) та висновками, які ґрунтуються на припущеннях, а не на фактах. Наприклад, фраза «під ширмою патріотичності… насправді можуть ховатися реальні ісламські загрози» [10:53]. Журналістка також використовує метафору «червоні прапорці» [05:01], щоб маркувати ними ті ситуації, які нібито можуть свідчити про зв’язки згаданих у сюжеті осіб з терористами, але конкретних доказів не наводить.
По-третє, порушено статтю 10 Кодексу, яка передбачає, що «точки зору опонентів, у тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано». У сюжеті відсутня позиція осіб та організацій, яких звинувачують. Натомість є лише коментарі експерта, який підтримує лінію авторки.
По-четверте, порушено статтю 15 Кодексу, яка визначає, що «ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання». Як уже зазначалося вище, сюжет вибудовує пряму асоціацію між ісламом, певними релігійними організаціями в Україні та тероризмом і сприяє стигматизації всієї мусульманської спільноти України через дії окремих осіб. Це створює підґрунтя для релігійної нетерпимості, що особливо небезпечно в умовах війни, коли Росія використовує будь-які приводи, щоб спровокувати нові лінії конфліктів в українському суспільстві.
Також Комісія звертає увагу на те, що в сюжеті згадано велику кількість організацій, які сповідують іслам, проте відсутній будь-який контекст, який допоміг би аудиторії (яка не стежить за цією темою й не розбирається в ній глибоко) уникнути упереджених висновків та ісламофобії.
У підсумку Комісія вважає, що згаданий сюжет має ознаки маніпулятивного розслідування, яке може сприяти зростанню ісламофобії в суспільстві. Він порушує Кодекс журналістської етики, а також прямо суперечить міжнародним принципам толерантності, які прописані в Рабатському плані дій ООН.
Комісія закликає журналістів відповідально та ретельно ставитися як до добору фактів, так і до добору лексики під час висвітлення проблематики, пов’язаної з релігією чи національністю. Медіа повинні робити все можливе для запобігання ненависті до груп за релігійною ознакою та уникати розхитування міжрелігійного миру під час війни.
