В українській культурі відвідувати групи психологічної підтримки ще не так звично, як, скажімо, сходити до кав’ярні, театру чи в кіно. Часто люди не знають, про що ці зустрічі, як їх проводять і які очікування вони виправдають. А для декого лише одна можливість говорити про власні почуття перед іншими може бути хвилюючою.
Щоб поступово змінювати ці стереотипи й, одночасно, підтримувати медійників у час постійного професійного вигорання та емоційного навантаження, Національна спілка журналістів України разом із партнером ГО «Офіс Дій» періодично організовують заходи для підтримки ментального здоров’я.
Ті, хто хоча б раз побував у такому колі, говорять, що знаходять саме ту підтримку, якої потребують у моменті. І повертаються до Спілки журналістів знову, коли є потреба. Адже тут можна не бути «сильним», «терплячим» чи «зручним». Не потрібно ховати відчуття, знайоме переважній більшості медійників, коли пишеш про чужий біль, а всередині накопичується свій. Тут не говорять: «Тримайся, ти ж професіонал». Натомість ти можеш прожити цей час у колі тих, хто бачить у тобі в першу чергу людину.
Психологиня Тетяна Кучер, модераторка зустрічей у центральному офісі НСЖУ, щоразу нагадує учасникам прості правила, які діють у цьому колі: говорити лише про власний досвід, не оцінювати, не давати порад, зберігати довіру. А ще – вона наповнює кожну подію ефективними тілесними практиками розвантаження, арт–терапією, роботою в парах. Усе це створює відчуття безпеки і довіри між учасниками, наповнює, балансує ресурс.
Із теплих усмішок та щирих обіймів почалася десята, лютнева зустріч групи підтримки для журналістів. У дружньому колі кожен називав те, з чим прийшов. Хтось завітав після важкого тижня втрати рідної людини, а хтось із відчуттям, що давно не міг просто видихнути.
Потім приділили увагу тілу, знаходили затиснуті його частини і за допомогою дихання намагалися відпустити стрес, який сковує творчість.
Після цього, працюючи у трійках, учасники ділились найкращими і найтеплішими спогадами місяця, що минає. Кожен згадував своє – те, що у серці гріє, ділився цим із колегами. І, зрештою, у спільному колі обговорювали, як почувалися, коли говорили самі та слухали інших.
Один із колег зізнався, що йому «складно слухати чужий біль, бо це теж ресурс». Це прозвучало чесно, не викликало засуджень, а лише повагу до щирості сказаного.
Наше життя швидкоплинне, журналісти постійно акцентують увагу на тому, щоб зацікавити і утримати свою аудиторію. За пошуком актуальних тем і подій часто не має можливості осмислити те хороше, що відбулося з нами нещодавно. Щоб накопичувати і нести ці щасливі миті із собою, як опору у важкі часи війни.
– Я зрозуміла, що можу не лише просити про допомогу, а й маю ресурс підтримати сама, – пролунало від однієї із учасниць.
– А мені було приємно, що колега розповіла свою історію. Це, в першу чергу, свідчить про довіру.
Практики спонукали журналістів задекламувати рядки віршів Ліни Костенко:
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити
І за минулим плакати не варт.
Вони прозвучали, як нагадування собі і кожному: навіть у складний час є те важливе, що залежить від нас. Як, до прикладу, прожити свій день без розчарувань, дарувати та отримувати підтримку один від одного.
Під час арт-практики журналісти створювали «магнітики радості». Зображення на дерев’яних заготовках були різними – кумедні котики, закохані кити, ніжні букетики квітів, пейзажі. Кожен і кожна творили свою маленьку картину: обирали кольори під настрій, уважно виводили деталі, додавали яскраві акценти. Потім до виробів кріпили мотузочки, щоб повісити як декор, або приклеювали магнітики.
Медійники йшли із зустрічі із піднесеним настроєм, наповнені творчим спілкуванням, відчуттям підтримки від колег та щирої вдячності психологині Тетяні Кучер за атмосферу довіри та тепла.
Лариса Портянко
Довідково. Якщо вам потрібно побути в колі однодумців – переключитись, наповнитись, поділитись наболілим, – долучитись можна, повідомивши організаторку зустрічей за телефоном +38 063 478 5876 (Лариса Портянко, WhatsApp). Заходи проходять щомісячно протягом року.
