Снігурівка – один із небагатьох населених пунктів Миколаївщини, який місяцями, аж до 10 листопада, перебував під російським контролем. Про досвід роботи в умовах війни і про те, що загарбники зробили із приміщенням редакції місцевої газети, з пресслужбою НСЖУ поділився головний редактор газети «Вісті Снігурівщини» Ігор Новіков.
– Зупинити друк видання нам довелося відразу після початку війни: Укрпошта вже не працювала, – розповів медійник. – Але журналістську роботу ми не полишили, працювали в соціальних мережах. Давали інформацію про те, що відбувається у місті. Люди мали отримувати об’єктивну і повну інформацію, адже правда – це найкращі ліки від шоку. Люди заспокоювалися, коли дізнавалися, що магазини й аптеки в місті працюють, пальне є.
Аж до 19 березня, коли в місто ввійшли загарбники, журналісти видання, серед яких і головний редактор, збирали інформацію про те, що відбувається у Снігурівці, про роботу волонтерів, документували злочини російських окупантів.
– 14 березня, у день визволення Снігурівки від гітлерівських окупантів, рашисти скинули на місто чотири потужні бомби на парашутах. Внаслідок цього варварського акту в місті зруйновано багато будівель, були загиблі й поранені. Я працював на місці, фотографував, збирав інформацію, брав коментарі. І як же сильно мене здивувало, коли росіяни випустили по своєму телебаченню кадри тих самих руйнувань, які знімав і я, але подали це як «роботу українців»! – обурюється Ігор Новіков. – Зараз місто вже звільнене, але люди все ще бояться ворожих обстрілів та бомбардувань…
Ввійшовши у місто і «зачистивши» його, загарбники почали подвірний обхід – шукали атовців, активістів, зброю. Прийшли й у будинок Ігоря Новікова, оглянули його робочий кабінет. Особливо журналіст турбувався за свою 88-річну матір, яка має хворобу серця і якій він певний час навіть не казав, що почалася війна. Працювати по професії ставало неможливо: за фотографування на вулицях міста загарбники цілком могли розстріляти.
– В результаті ми вирішили залишити місто й перебратися до Одеси. Я брав участь у кількох тренінгах НСЖУ з питань безпеки журналістів, тож знав, як поводитися в агресивному середовищі. Потрібно старатися не вступати із агресорами не лише у дискусії, а й узагалі в розмову, спокійно відповідати на їхні запитання. Звісно, телефон і ноутбук повинні бути «стерильними», – розповів Ігор Новіков.
Не всім, хто хотів виїхати з міста, це вдалося. Незрозуміла ситуація із інтернатом для літніх людей – частину мешканців евакуювали, частина залишилася в Снігурівці. Літню жінку – родичку друзів Ігоря Новікова з інтернату вивезли в його помешкання. Так вона і жила там всю окупацію, а в день звільнення – померла…
Що ж до родини самого журналіста, то вона й далі залишається в Одесі. Старша дочка Ігоря Адамовича Анна Волошина разом із чоловіком уже декілька років живе у США – після початку масованої російської агресії вона активно займається волонтерством, а також влаштовує обіди зі страв української кухні для американців. Кошти від цих обідів ідуть на підтримку Сил оборони України. А нещодавно видала англійською мовою книжку про українську кухню під промовистою назвою «Будьмо!»
Наразі журналіст продовжує збирати інформацію про ситуацію в Снігурівці поки що віддалено – повернутися в місто наразі не можна.
– У будинку, де розміщена наша редакція, вибито вікна, офіс – пограбовано. З гаража вкрадено редакційну автівку. З редакції винесли майже все – включно з холодильником і стільцями. Але тішить, що зберігся витвір мистецтва – пам’ятний знак «Стіл журналіста», який у 2020 році редакції на 90-річчя газети подарував один із місцевих митців.
На жаль, суттєво постраждав і будинок матері журналіста – поруч розірвався снаряд… Загалом у Снігурівці – чимало руйнувань. Втім, розповідають і про курйозні моменти: поблизу птахофабрики у визволеному місті знайшли склад вкрадених у містян пральних машин. На кожній – напис, кому із окупантів вона мала «належати». Але сталося не так, як гадалося – поблизу розірвався снаряд, і все награбоване майно було знищено…
– Коли ситуація в Снігурівці стабілізується – плануємо відновити випуск газети, – каже редактор. – Правда, поки що незрозуміло, як її можна було б поширювати – пошта ще не працює, магазини також. Але будемо сподіватися на краще: люди нашу газету люблять.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ.
Фото Андрія Дубчака / Donbas Frontliner та надані Ігорем Новіковим.
