Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну медіа переживають суттєві трансформації, які відбуваються з колосальною швидкістю. Про життя й працю в нових умовах дискутували учасники конференції «RE:COVER. Як російська війна проти України змінює журналістику».
На запрошення Інституту розвитку регіональної преси (ІРРП) та міжнародних партнерів до Братислави, де проходив захід, приїхали близько 250 учасників із 21 країни. Переважну більшість, безумовно, становили українські медійники.
Ключовими темами для обговорення стали протидія російській пропаганді, особливості роботи під час війни та виклики, пов’язані з нинішньою ситуацією в Україні. Власне, навколо них і розгорталося спілкування журналістів-практиків, експертів, громадських діячів.
Виконавча директорка ІРРП Людмила Панкратова пояснила, що ідея проведення заходу виникла ще в травні. Однак на той момент були сумніви, чи вдасться його організувати, оскільки ніхто не міг передбачити перебіг подій на фронті. Також були складнощі у виборі тематики. Ситуацію прояснило онлайн-опитування, яке провів ІРРП серед представників центральних та локальних українських медіа. Запропоновані теми систематизували та внесли до порядку денного міжнародної конференції в Братиславі.
– Головна ідея полягала в тому, щоб представити голоси українських журналістів, щоб Європа не сприймала Україну як єдине ціле з Російською Федерацією. Ми не є частиною Росії, не є частиною імперії. Ми – демократична країна, яка бореться за демократичні цінності. Ми прагнули, щоб нас почули європейські колеги, а ми почули європейців. Це початок діалогу, – зазначила в своєму виступі Людмила Панкратова.
Цю думку підтвердили інші колеги, для яких участь у конференції стала і можливістю хоч ненадовго змінити тривожну обстановку, і поштовхом для нових рішень та свіжих ідей.
Головний редактор черкаського онлайн-видання «Прочерк» Назарій Вівчарик є одним із стипендіатів програми «Голоси України», яка допомагає журналістам під час війни. Він відвідав конференцію, аби перейняти досвід стосовно фінансової діяльності медіа, роботи з джерелами інформації та питань безпеки. Зізнається, що й досі перебуває під враженням панельної дискусії з німецьким колегою.
Як виявилося, той має є своє бачення щодо стандартів журналістики та балансу думок під час висвітлення збройної агресії. Мовляв, треба надавати можливість висловитися не лише українцям, а й росіянам, які проти них воюють: «Нам треба почути тих людей, хоч у них і промиті мізки». У відповідь українські колеги зауважили, що в чинних реаліях стандарт побудови новин, де представлені дві точки зору, не завжди може показати об’єктивну ситуацію.
– Виходить, треба знати думку озброєного грабіжника, який заходить у ваш дім, або ґвалтівника, який знущається над жертвою?! Чи, розповідаючи про звірства гітлерівців під час Другої світової війни, надавати слово і євреям, і нацистам? Це абсурд, – опонує Назарій Вівчарик.
Він погоджується, що єдиним «плюсом» війни в Україні стала можливість називати речі своїми іменами.
– Як зазначали колеги з Грузії та Молдови, раніше певні міжнародні організації називали окупантів «миротворцями», а війну «конфліктом». Це зрештою і призвело до того, що зараз відбувається в Україні. Толерантне ставлення дозволяє злочинцю відчувати свою безнаказаність, – каже Назарій Вівчарик.
Журналістка та юристка Уля Воробець вісім років живе з родиною в Польщі. Від початку повномасштабного російського вторгнення займається волонтерством та юридичною допомогою землякам, які шукають прихисток за кордоном. Але українців, які рятуються від війни, російська пропаганда наздогнала й тут.
– Російська пропаганда в Польщі не спить, – каже Уля. – Якщо в Україні вона більш-менш приборкана, то в інших країнах ситуація майже не контрольована. У Польщі цим займається Служба безпеки, але її ресурси не безмежні, щоб відслідкувати російських агентів. А вони тут є, так само є й провокації. Тому маю питання: що робити з біженцями з України, котрі мають доступ до неякісної інформації? Мені доводиться чи не щодня від них вислуховувати і спростовувати фейки та російські наративи. Треба розробити якийсь дієвий механізм, тому що я самотужки цього не зроблю.
Керівник аналітичних проєктів Міжнародного центру протидії російській агресії Валентина Бикова прибула до Братислави спеціально заради участі у панельній дискусії «Дезінформація і пропаганда під час війни». Вона зазначає, що хотіла почути з перших вуст, що з цього приводу знають і практикують європейські колеги.
– Всі розмови крутились навколо фейків, – ділиться враженнями вона. – Але для українців, які досліджують тематику російської пропаганди, це навіть не вчорашній, а позавчорашній день. Ми її пройшли ще в 2014 році. Війна розпочиналася з «розіп’ятого хлопчика» у Слов’янську, потім була лавина фейків після збиття у небі над Донбасом «Боїнгу» малазійської авіакомпанії. Для України фейки – це ніби дитяча хвороба, якою ми вже перехворіли. А от Словаччина в розумінні російської пропаганди зараз перебуває на рівні нашого розуміння 2014 року.
Просування кремлівської пропаганди не обмежується фейками, провадить далі Валентина Бикова. Це лише низова ланка, яку достатньо просто викрити. Та викриття фейків – це реактивна поведінка, яка завжди є програшною. Натомість українські медіа мають бути проактивними і формувати власний порядок денний.
– Нераціонально ганятися за кожним тарганом, – продовжує вона. – Краще викликати дезінфектора і зробити комплексну обробку приміщення, щоб не було жодного таргана. Російська пропаганда – це комплексна проблема, і працювати з нею також потрібно комплексно. Першою ланкою є наративи, які ворог намагається просунути, в тому числі, через медіа. Заключною ланкою є цільова аудиторія, на яку спрямовані ці наративи. Але є ще одна ланка, про яку мало хто говорить: це канали комунікації, за допомогою яких меседжі доносяться до цільової аудиторії. Якщо повернутись до метафори комплексної дезінфекції приміщення, то потрібно працювати з усіма трьома ланками.
Шеф-редакторка всеукраїнського видання «Рубрика» Анастасія Руденко – одна з тих, хто розвиває медіа рішень в Україні. Вона очолює українську онлайн-газету «Східний варіант» у Донецькій та Луганській областях та має досвід, як розвивати медіа навіть у надскладних умовах. Тож її виступ у панельній дискусії «Стійкість локальних медій під час війни» слухали особливо уважно.
– Я вважаю, що цей захід дуже важливий. Якомога більше українських голосів розповідають світові про ситуацію в нашій країні, про реалії, в яких їм доводиться працювати, про стосунки з аудиторією. Тож я мала нагоду розповісти про досвід нашої редакції, про те, що ми зробили, щоб пережити цей період і розвинути нову цінність для аудиторії. Я була рада побачити зацікавлення з боку вітчизняних та закордонних колег і переконалася, що це питання зараз на часі. І хоча ми не можемо передбачити, що буде далі, вже зараз починаємо аналізувати й готуватися до нових можливих варіантів розвитку подій.
Журналіст-розслідувач Тарас Боросовський із Житомира вважає, що дуже важливо продовжувати комунікацію з медійниками України та Європейського Союзу.
– Треба доносити ті речі, які важливі для людей, – каже він. – Процес інформаційного контраступу України став незворотнім. Але російська пропаганда надто довго впливала на мислення європейців. Щоб змінити їхню психологію, потрібен час і багато зусиль.
Екс-депутатка Європарламенту Ребекка Хармс також була однією з запрошених спікерок міжнародної конференції «RE:COVER». Під час заключної зустрічі виступила перед журналістами з надихаючою промовою. Німецька політикиня, режисерка й документалістка висловила їм свою підтримку такими словами: «Ви, українські журналісти, є очима та вухами для всього світу!». І з цим складно не погодитися.
Людмила Макей