Журналіст Томас Авенаріус каже, що такої війни в Україні не було з 1945 року. Томас зараз живе в Стамбулі, але декілька разів робив репортажі з України. Він – міжнародний кореспондент німецької газети. Каже, окрім реальної війни, в Україні йде війна в соцмережах. Раніше такого не було, а зараз усі військові групи мають свої представництва в соцмережах. Він каже, що в Туреччині час від часу є конфлікти, бо це локальні конфлікти абощо, інша справа в Україні, де одна країна напала на іншу.
– Чи хтось вірить, що росія може перемогти, маючи ядерну зброю? Чи хтось вірить, що путін може перемогти, маючи великий людський ресурс? Я розумію, чому росіян називають орками, варварами, бо ми бачили їх злочини. Ми розуміємо, що українська армія добре підготовлена і воює за своє, – зазначив Томас Авенаріус, виступаючи на міжнародній конференції «Re:Cover – Як війна Росії в Україні змінює журналістику», яка стартувала в п’ятницю у Братиславі (Словаччина).
Він зауважив, що помічав, коли українські журналісти ставали на чиюсь сторону. Та він репортер, і він зауважує, що треба чути всіх. Каже, треба розмовляти з обома сторонами, навіть якщо це комусь не подобається.
Анастасія Станко, журналістка і телеведуча, каже, що не поїхала знімати війну кудись, а війна прийшла в її країну.
– Коли Янукович втік, усі думали, що стануть журналістами-розслідувачами, будуть розслідувати злочини його родини і оточення, але потім ми побачили, як в Сімферополі їдуть танки. Я думала, що треба показувати дві сторони конфлікту, перетнула лінію розмежування. Я потрапила в підвал, і після цього вже не хотіла показувати дві сторони конфлікту… – зауважила Анастасія Станко. – Згодом я вирішила присвятити себе материнству.
22 лютого журналістка повернулася на «Громадське» і сказала, що якщо буде війна, колеги можуть на мене розраховувати. Врешті сім’я поїхала на захід України, там лишила сина, а тоді вже повернулася працювати.
– Кажуть про об’єктивність… Про дві сторони. Але ми маємо думати, де наше місце на цій війні. Чи наше місце на передовій, можливо, не в журналістиці? Можливо, піти працювати медичною сестрою? У нас тепер є газові балони, спальники… Я думаю, як бути об’єктивним на війні, якщо на війні воює зараз мій свекор? Він Херсон звільняв. Розкажу історію з Івано-Франківська, де зараз живе мій син. Там є ляльковий театр. Один раз туди приїхав херсонський ляльковий театр. І вони ставили виставу. І їм ляльки позичив рівненський ляльковий театр. І ще частину позичили інші. А приміщення дали їм івано івано-франківці. Ми об’єднуємося.
– Ми бачимо геноцид, а західні медіа намагаються поставити жертву і агресора в ту саму позицію. Адже можуть на лінії фронту українські військові десь вкрасти кружку, при цьому ми розуміємо: в Бучі, Ірпені, в Маріуполі був геноцид. Можна написати, от, мовляв дуже українські танки близькі до того місця, де живуть люди. Але неможливо інакше розмістити танки, це фронт! І люди – не раби. Може хтось звідкись не може їхати? Є Бахмут, де живуть мирні люди, але вони не схотіли виїжджати… – каже Анастасія Станко.
Томас зауважив що він не наївний, розуміє точку зору Анастасії. Але, мовляв, не можна міняти речі місцями. І треба описувати речі для певної аудиторії. І він мусить сказати аудиторії, мовляв, що танки стоять біля домівок.
У відповідь Анастасія Станко наголосила:
– Мені здається, нерозумно говорити про правила поза контекстом. Не знаючи реалій війни і того, що відбувається.
Назарій Вівчарик, учасник конференції
