У Дніпровському центрі журналістської солідарності НСЖУ відбулася пресконференція, присвячена прем’єрі у Дніпрі вистави-катарсису «Гучна тиша війни». Постановку створено за текстами й спогадами бійця-письменника Бориса Гуменюка, який нині вважається зниклим безвісти.
Від початку повномасштабного вторгнення Україна щодня стикається з новими викликами. Заразом, доки ми, цивільні, говоримо про намагання існувати й працювати в сучасних реаліях, чимало українських бійців, ветеранів вчаться жити наново, в штучно створеній тиші, де голосно бринить відлуння війни.
Саме цій темі присвячена інклюзивна вистава-катарсис «Гучна тиша війни». Її творча команда – керівник ГО «Патріотичний театр «Арт-Фронт», ветеран війни, головний актор і автор проєкту Ігор Кирильчатенко, актори театру Марія Бойко та Сергій Молчанов, педагог з жестової мови Марія Федорович – презентувала постанову під час допрем’єрної зустрічі з журналістами.
– Нині ми називаємо себе журналістським хабом воєнного часу. Наше покликання – допомагати медійникам працювати в цих непростих реаліях. Водночас ми відкриті й для культурних ініціатив. Тому запросили журналістів на цю зустріч і провели її у нашому пресцентрі, адже вважаємо важливим підтримувати події, які допомагають суспільству осмислювати досвід війни, – підкреслила координаторка Центру Наталя Назарова.
Особливістю вистави-катарсису є її інклюзивність. На глядачів чекає пластична постанова, де актори розповідають історію крізь рухи, а слова, які промовляє головний герой, дублюються титрами на екрані. Щобільше, використовується спеціальна апаратура – низькочастотний сабвуфер, що транслює музику, написану для вистави композитором Андрієм Карачуном, яку можуть відчути й люди з порушенням слуху.
– Ми взяли за основу твори Бориса Гуменюка, і з цього народилася вистава, яка піднімає не лише тему людей, що втратили слух повністю чи частково. Разом із режисером Олександром Глумовим ми торкнулися і теми зниклих безвісти, – розповів Ігор Кирильчатенко. – Головний герой – солдат, який після бою загубився між двома світами: життям і смертю. Він ніби блукає лабіринтом, шукаючи вихід. Смерть і життя з’являються перед ним у різних образах, ховаючись за масками, і ведуть його. Хто переможе – інтрига, яку глядачі дізнаються під час перегляду вистави.
Ініціатива фінансово підтримується Українським культурним фондом. У Дніпрі зокрема заплановано п’ять показів вистави. Прем’єра відбулась 22 та 23 серпня. Також глядачів запрошують на покази 13, 20 та 26 вересня в КДЦ «Дніпропрес» (вул. Василя Сліпака, 35).
– Цей театр – це теж наш фронт. Ми несемо правду про війну через мистецтво. І хочемо, щоб нас почули не лише в Україні, а й у світі, – наголосив Ігор Кирильчатенко.
Постановка орієнована на ветеранів війни, людей із порушенням слуху, але до перегляду запрошують усіх (єдине обмеження – 18+, через важку тему сюжету). Вхід вільний. Навіть більше, перед кожним показом глядачі мають змогу відвідати безоплатний майстер-клас із жестової мови від педагога Марії Федорович.
– Сьогодні наша спільнота повинна триматися, а для цього потрібні не лише фізичні зусилля, але й духовні, – додала Валентина Слобода, арт-директор Дніпровського Будинку Мистецтв. – Тому театр сьогодні, такий як «Арт-Фронт», надзвичайно потрібен суспільству, зокрема громаді нашого міста, для того, щоб цей дух зміцнювати. Для того, щоб розуміти, що попри все, що відбувається, ми творимо.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контактний телефон Центру журналістської солідарності у Дніпрі – 050 919 84 79 (Наталя Назарова, координатор Дніпровського центру), адреса: вул. Старокозацька, 8.
Ліана Охрименко, Дніпровський ЦЖС, фото Світлани Іотової
