Висвітлення проблем, пов’язаних з правами людей у нинішній час, з якими громадяни стикаються у складних життєвих обставинах, може і повинне бути нестандартним. Про це йшлося на тренінгу «Правозахисна та адвокаційна журналістика під час війни», який відбувся у Запорізькому Центрі журналістської солідарності НСЖУ. Провів його доцент кафедри журналістики Запорізького Національного університету Павло Мірошниченко.
–Правозахисна журналістика – це частина адвокаційної. В адвокаційній більше тем, більше порушується проблем. І, що дуже важливо, в цьому медійному тренді журналісти підтримують певну суспільно-значущу кампанію. Щоправда, у представників традиційних медіа нерідко виникають зауваження до колег з адвокаційної журналістики щодо недотримання ними журналістських стандартів. Зокрема, претензії висловлюються стосовно чіткого розмежування авторської позиції: чітко «за» або чітко «проти». Таким чином, автори публікацій можуть нав’язувати суспільству своє ставлення до проблеми. Однак, війна певним чином змінила і деякі стандарти, бо з початком повномасштабного вторгнення в українському інформаційному просторі побільшало тем, пов’язаних з правами людей. Насамперед, тому, що часто обставин, в яких опиняються громадяни нині, у мирний час просто не існувало. А, отже, і висвітлення проблем може і повинне бути нестандартним, – підкреслив Павло Мірошниченко.
На підтвердження своїх слів він запропонував журналістам на прикладі історій трьох жінок, опублікованих Лесею Богдан в журналі «Дівоче медіа», визначити, чим правозахисні журналістські роботи відрізняються від адвокаційних. У зв’язку з війною жительки Сєвєродонецька і Слов’янська переїхали до Дрогобича та Івано-Франківська. А запорізька журналістка Наталія Виговська з донькою перебралася до Ужгорода. Саме її історія виявилася найскладнішою.
Психологи вважають, що вимушені переселенці належать до конфліктно-вразливої групи. В історії про адаптацію Наталії до нових умов проживання продемонстрована ця вразливість, несприйняття ставлення оточуючих людей до себе. Якщо дві інші героїні нарисів стараються не звертати уваги на упереджене ставлення до переселенців, то Наталія дуже гостро сприймає це. Вона пережила депресію і все ж, за її словами, поступово повернула частину опори, яку втратила під час перебування за межами України.
Обговорюючи історії цієї публікації, учасники брифінгу зійшлися на думці, що це дуже вразлива тема. Не кожному журналісту вона під силу. Коли йде мова про проблеми ВПО, в центрі уваги зазвичай опиняється благодійна організація, яка допомагає вимушеним переселенцям. А людина, яка втратила домівку, перенесла психологічний стрес, залишається наодинці зі своєю бідою. Тож журналістам треба змінювати кут подачі таких конфліктно-вразливих історій. А щодо цих трьох жінок, то вони продемонстрували свою суб’єктність. І, попри різні перешкоди, здатні реалізувати себе в новому оточенні. Розглянуті публікації учасники тренінгу після жвавої дискусії визначили як адвокаційні.
Підсумовуючи розмову, Павло Мірошниченко зазначив, що останнім часом розповсюдженим є термін «журналістика рішень». Це медіатренд, який об’єднує в собі правозахисну та адвокатську журналістику.
– Як ми вже з’ясували, між ними немає кардинальної відмінності, але є нюанси, які все-таки їх вирізняють, і про які журналісти повинні знати, – зазначив тренер. – Назвемо ці особливості і відмінності.
Правозахисна журналістика – це частина адвокатської, але, на відміну від останньої, в матеріалах переважають людиноцентризм, тобто, в центрі матеріалу повинна бути людина. її права, раціональна комунікація, факти, почасти – розслідування, виваженість та дотримання стандартів.
Адвокаційна журналістика – це, насамперед, чітке ключове медіаповідомлення, прописане в матеріалі. Можливе переважання емоційної комунікативної стратегії і належність до якоїсь конкретної ініціативи або інформаційного ресурсу, що відстоює ту чи іншу позицію або просуває ті чи інші ідеї.
Адвокаційний матеріал більш емоційний, без конкретно окреслених фактів, в епіцентрі – суспільні явища, вразливі групи, об’єкти турботи, опіки. Завдяки емоційній подачі, матеріал швидше доходить до цільової аудиторії, для якої він готується. В адвокаційному матеріалі немає приховування, конспірації, підкреслюється та ідея, яку захищають ті чи інші медіатренди. В ньому піднімається більша кількість тем і проблем. Важливим є наявність підтримки авторами матеріалів якогось конкретного направлення, певної тенденції подачі.
–Тренінг бувв дуже цікавим і корисним, завдяки інтерактивній формі проведення. Ми були учасниками обговорення, дискутували, наводили аргументи, сперечалися і таким чином разом знаходили відповідь, – говорить журналіст газети «Запорізька правда» Пилип Юрик. – Тема правозахисної та адвокаційної журналістики в умовах війни набуває особливого значення, бо адвокації і захисту потребують дуже багато людей, які мають абсолютно різні труднощі. А журналісти нині – найголовніші глашатаї цих проблем. Саме ми можемо привернути до них увагу суспільства і влади, спонукати шукати і знаходити вирішення. Робити це професійно, тактовно та ефективно і навчають подібні тренінги.
– Зараз ми в Центрі журналістської солідарності маємо змогу навчатися серйозніше і глибше, ніж у в мирний час. Це допомагає опановувати нові знання і розуміти нові реалії, в яких ми опинилися нині, а, відтак – дає можливість залишатись в професії, знаходити для себе нові теми, виконуючи свою фахову роботу, допомагати країні в боротьбі за перемогу своїм пером і словом, бути затребуваними і готовими повернутись до мирного життя, – підкреслила кореспондент релокованої газети «Голос Гуляйпілля» Тамара Борт.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 152.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Ніна Деркач, Олена Морозова
Фото Світлани Костюк
