Офіційне повідомлення може стати основою новини, але невдалий заголовок — змінити його зміст. Розповідь про допомогу постраждалим може привернути увагу до важливої проблеми, водночас розкривши зайві подробиці чужого життя. А безоплатно наданий автором матеріал — викликати суперечку щодо його подальшого використання. Такі ситуації розбирали редактори й журналісти на правопросвітницькому тренінгу «Правові та організаційно-кадрові засади діяльності медіа в Україні», який відбувся у пресцентрі Запорізького Центру журналістської солідарності НСЖУ.
Спікером зустрічі став Володимир Віхляєв — адвокат, голова Комітету адвокатської практики та підвищення кваліфікації Ради адвокатів Запорізької області, голова Комісії з етики та права Запорізької обласної організації НСЖУ.
В основу розмови лягли запитання, які медійники надіслали заздалегідь. Вони стосувалися як підготовки публікацій, так і внутрішньої роботи редакцій: перевірки інформації, прихованої реклами, захисту приватності, авторських прав та оформлення обов’язків працівників. До обговорення долучилися редактори релокованих газет – «Трудової слава» Світлана Карпенко, «Наше життя» Катерина Заварзіна, керівник РІА «Південь» Світлана Залізецька, редактор Всеукраїнської газети «Горожанин. Інформ» Любов Стародворська. Тому спілкування проходило жваво та плідно, Володимир Віхляєв встигав надавати консультації і по тих проблемах, що згадувались по ходу діалогів.
Володимир Віхляєв визначив спільну тему цих запитань як юридичну безпеку невеликих медіа. Адже там, де немає штатного юриста, редакторам і журналістам доводиться самостійно оцінювати ризики, перевіряти документи та шукати відповіді на правові колізії .
Офіційне джерело потребує уважного прочитання
Чи достатньо послатися на державний орган або його пресслужбу, щоб редакція не відповідала за недостовірну інформацію? Саме з цього запитання почалася предметна розмова.
Як пояснив адвокат, законодавство передбачає підстави звільнення медіа та журналістів від відповідальності, проте їх застосування залежить від конкретних обставин. Саме посилання на офіційне джерело не є універсальним захистом. Важливо, чи точно редакція передала повідомлення та чи не додала до нього власних непідтверджених тверджень.
Наприклад, інформація про підозру не повинна перетворюватися на твердження про доведену вину. Початок перевірки не означає, що порушення вже встановлено, а попередні дані не варто подавати як остаточні.
Оцінювати потрібно всю публікацію: текст, заголовок, фотографію, підпис до неї, відео та повідомлення в соціальних мережах. Навіть коли основний матеріал точно відтворює зміст першоджерела, заголовок чи ілюстрація можуть створювати оманливе враження.
Практична рекомендація спікера — зберігати матеріали, на яких ґрунтується публікація: посилання, копії офіційних повідомлень і документів, дату їх отримання, запити, відповіді та листування щодо перевірки фактів. Це особливо важливо для інформації з інтернету, яку згодом можуть змінити або видалити. Для матеріалів із підвищеними ризиками такий редакційний архів допоможе відтворити, що саме було відомо журналісту на момент підготовки тексту.
Якщо ж пресреліз посилається на судове рішення, звіт чи інший документ, за можливості варто прочитати першоджерело. Воно допоможе побачити контекст і з’ясувати, чи відповідають йому висновки авторів повідомлення.
Де закінчується інформування і починається просування
Окреме обговорення стосувалося матеріалів про благодійні фонди, підприємства, громадські організації та посадовців. Як відрізнити журналістський інтерес від прихованої реклами, особливо якщо за публікацію редакції не платили?
Володимир Віхляєв запропонував оцінювати зміст матеріалу, мету його підготовки та реальні домовленості сторін. Позитивна згадка сама собою не робить текст рекламним. Журналіст може самостійно обрати тему, перевірити діяльність фонду, поговорити з отримувачами допомоги й розповісти про результати роботи.
Водночас відсутність грошової оплати не виключає рекламного характеру публікації. У домовленостях про просування можуть фігурувати послуги, оплата витрат чи інші вигоди. Тому важливо з’ясовувати, чи очікує організація в обмін на підтримку певної публікації або позитивного висвітлення.
Так само безоплатно отриманий пресреліз не звільняє редакцію від перевірки. Надані організацією оцінки та рекламні формулювання не повинні автоматично переходити в журналістський текст. А позначки на кшталт «партнерський матеріал» чи «за підтримки» потребують уваги до того, чи зрозумілий аудиторії справжній характер публікації.
Розповісти про людину — і не завдати додаткової шкоди
Для медіа, які працюють із прифронтовими громадами, особливе значення має баланс між суспільним інтересом і приватністю. Журналісти розповідають про наслідки обстрілів, втрату житла, поранення, евакуацію та допомогу людям. За кожною такою темою — особисті обставини, оприлюднення яких може мати наслідки для героїв матеріалів.
Спікер наголосив: цікавість аудиторії до подробиць чужого життя сама собою не означає суспільного інтересу. Перед публікацією варто з’ясувати, чи необхідно називати людину, показувати її обличчя, адресу, документи або повідомляти медичні подробиці.
Для інформації про масштаби благодійної програми, наприклад, може вистачити узагальнених даних. Якщо ж редакція розповідає особисту історію, потрібно оцінити можливі наслідки для її героя та близьких.
Особливої обережності потребує робота з людьми у стані шоку, з пораненими, тими, хто втратив рідних, а також із дітьми. При цьому враховувати варто й подальше поширення матеріалу: фотографія може з’явитися на сайті, у соцмережах, повторно використовуватися в іншому контексті.
Один із запропонованих орієнтирів — запитати себе, чи можна розкрити суспільно важливу тему з меншим втручанням у приватність людини.
Кілька функцій одного працівника: домовленості мають бути чіткими
Ще одна частина тренінгу стосувалася організації роботи невеликої редакційної команди. Ситуація, коли журналіст одночасно готує новини, фотографує, монтує відео та наповнює соцмережі, для локальних медіа звична.
За поясненням юриста, важливо з’ясувати, які завдання вже належать до погоджених посадових обов’язків, а які є додатковою роботою. Від цього залежить її оформлення та врегулювання оплати. Покладатися лише на усні домовленості, особливо коли обов’язки суттєво змінюються, ризиковано.
Також спікер звернув увагу на різницю між трудовими та цивільно-правовими відносинами. Назва договору не замінює оцінки фактичного характеру роботи людини.
Для щоденної організації роботи Володимир Віхляєв запропонував редакціям визначити, хто готує матеріал, перевіряє факти, затверджує заголовок, погоджує рекламу, перевіряє права на фото й відео та відповідає за виправлення помилок. Такий розподіл допомагає уникати ситуацій, коли важливе питання залишається без відповідального.
Безоплатний матеріал також потребує погоджених умов
Докладно зупинилися й на співпраці з авторами, які безоплатно надають редакції тексти, фотографії або відео.
«Безоплатне передання матеріалу не означає автоматичне передання редакції всіх майнових авторських прав», — наголосив Володимир Віхляєв.
Тому варто письмово фіксувати, який матеріал передає автор, на яких умовах і де саме редакція може його використовувати. Зокрема, чи погоджено публікацію в газеті, на сайті, у соціальних мережах, чи дозволені скорочення, редагування, переклад або адаптація.
Для регулярної співпраці та широкого повторного використання контенту спікер рекомендував укладати письмовий договір. Водночас домовленості з автором не знімають із редакції необхідності перевіряти матеріал. Окремої уваги потребують і сторонні фотографії, музика, відео чи графіка: дозвіл на авторський текст не означає автоматичного дозволу на всі додані до нього об’єкти.
Зустріч відбувалася у форматі діалогу — учасники уточнювали рекомендації та порушували власні робочі питання. Частину відповідей, які не встигли докладно розглянути, домовилися оприлюднити на сайті обласної журналістської організації. Там Володимир Віхляєв також веде блог у розділі «Суспільство», через який медійники можуть звертатися із запитаннями.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 15
Світлана Володимирова, Фото Дар’ї Зирянової
Дискусія з цього приводу: