Війна зрештою закінчиться, але боротьба за правду і справедливість триватиме. І від того, наскільки точно війну задокументують зараз, залежить, якою бачитимуть історію рашистської агресії завтра.
Місцем знайомства з фотомитцем Романом Чопом (позивний – «Фотограф»), який очолював пресгрупи Бахмутського напрямку (2023–2024), стала столиця Республіки Косово. Цьогоріч, що цікаво, у такі самі травневі дні перетнулися і шляхи лідерів двох держав: президент України Володимир Зеленський спілкувався з прем’єр-міністром Косова Альбіном Курті на саміті Європейської політичної спільноти в Єревані. Уряд частково визнаної балканської країни, її провідні політичні сили та суспільство, як відомо, твердо підтримують територіальну цілісність України і засуджують воєнні злочини московських загарбників.
Народна дипломатія в час біди зближує людей швидше, ніж можуть реагувати державні структури. Гасла англійською мовою про солідарність і підтримку вільної України – не рідкість на вулицях столиці Косова. Не випадково до Приштини приїхав і колишній військовий журналіст, який нині представляє українську некомерційну організацію «Архів війни» (Ukraine War Archive). Нагадаю, Балканський півострів на півдні Європи колись назвали пороховою діжкою – і в недалеких 1990-х там вибухали криваві конфлікти, коли розпадалася Югославія…
Косовари мають чималий досвід того, як документувати злочини війни, як зберігати пам’ять про трагічні події. Цим цікавилися, зокрема, й Роман Чоп, і українська громадська активістка у сфері неформальної освіти Анастасія Мирончук, яка так само вперше відвідала Приштину. Представниця НГО «Et Cetera» розповіла, що ця організація має проєкти мобільності для молоді (і не тільки) й долучає юних громадян до проєктів обміну досвідом завдяки програмі «Erasmus+», створеній для підтримки миру.
Завітавши до історичного музею (Reporting House), українські гості зустрілися з медійниками й розповіли про співпрацю з платформою, яку образно можна називати інструментом правди.
У книзі відвідувачів Роман залишив щирі слова про надзвичайно цікаву експозицію, яка відображає нелегкий шлях волелюбного народу. У музеї зібрано артефакти, документальні відео- і фотоматеріали з репортажів воєнного часу та подальших історичних подій у Косові. Московська повномасштабна війна проти України теж входить в історію не лише як один із найжорстокіших конфліктів сучасності, а і як найбільш задокументований.
Кожне свідчення, кожен цифровий слід – це не просто фрагменти реальності, а частина великої оповіді (наративу), що формує майбутнє розуміння війни. У центрі цього процесу – створена в березні 2022 року унікальна платформа – «Архів війни». Як інформує вебсайт організації, вона збирає матеріали, що висвітлюють опір цивільного населення агресору, руйнування, насилля та інші злочини, вчинені загарбниками на території України. А також матеріали про життя й побут під час війни, евакуацію, перебування в бомбосховищах та інший досвід. «Ми фіксуємо історію війни, яку має знати весь світ» – заявляє свою позицію команда проєкту.
Архів – масштабний мультимедійний простір з десятками мільйонів матеріалів: від відео і світлин до свідчень очевидців і публікацій у соцмережах. Жоден інший ресурс не акумулює настільки різноманітний масив доказів війни. Цифри вражають: близько 37 млн завантажених медіафайлів, десятки тисяч задокументованих подій, тисячі інтерв’ю зі свідками. Щодня ці обсяги зростають, перетворюючи архів на живий організм, який фіксує події в режимі реального часу, розповів Роман Чоп. Він, до речі, автор персональної фотовиставки «Війна в об’єктиві Фотографа», організованої 2023 року за підтримки Національної спілки журналістів України.
Цінність архіву не так у його масштабі, як у місії. У світі, де інформація легко стає інструментом маніпуляцій, важливо правильно збирати й систематизувати докази. Саме тому архів використовує сучасні технології обробки даних, забезпечує можливість їх зберігати й надавати швидкий доступ журналістам, слідчим, дослідникам та митцям. Зібрані матеріали мають не лише історичну чи культурну цінність. Вони можуть ставати доказами в судах. Свідчення людей, які пережили обстріли, втратили домівки або стали очевидцями воєнного криміналу, – ці голоси, здатні впливати на правосуддя.
Архів виник як спільна ініціатива громадських об’єднань Docudays та Infoscope. Нині фахівці й волонтери щодня виконують великий обсяг роботи: команда аналізує, перекладає, ретельно перевіряє факти. Доступ до архіву регулюють, аби захистити чутливу інформацію і персональні дані. Водночас це дає змогу платформі бути надійним інструментом для її професійного використання.
«Ми завжди шукаємо людей, які готові особисто розповісти нам свої воєнні історії, – зазначають в архіві. – Якщо ваш будинок був пошкоджений або розграбований російськими військами, якщо вам довелося евакуюватися з рідного міста через обстріли, або якщо на ваших очах скоїли насильство щодо цивільного населення, будь ласка, зв’яжіться з нами. Ми працюємо над тим, щоб свідчення, зібрані під час інтерв’ю, могли бути використані в суді для покарання винних».
У ширшому сенсі цей проєкт – відповідь на виклики часу. Він зберігає перевірені свідчення, протидіє дезінформації, формує доказову базу для майбутніх судових процесів і створює надійний фундамент національної пам’яті.
Сергій Шевченко
для ВБФ “Журналістська ініціатива”
Світлини автора, Романа Чопа, Марини Лосєвої
м. Приштина (Республіка Косово)
