Як локальні газети від Золочева до Снігурівки стали частиною критичної інфраструктури країни
Василь Мирошник із Золочева на Харківщині каже, що іноземні журналісти, яких він возить по своєму звичному маршруту, вважають його «занадто ризикованим». Він лише здивовано знизує плечима: саме в таких реаліях живуть його земляки. Хтось їде по гуманітарку, хтось іде поратися на город, хтось просто не встигає добігти до погребу, коли починають працювати міномети чи безпілотники. А Василь Савич після цього сідає в машину – і везе людям свою «Зорю – Вісник Богодухівщини». Бо переконаний: для тих, хто фактично відрізаний від цивілізації, ці тонкі аркуші паперу – єдина нитка зв’язку із зовнішнім світом.
Таких історій – десятки. Вони щодня розгортаються в прифронтових редакціях від Сумщини до Запоріжжя, від Дніпра до Миколаївщини, і рідко потрапляють на перші сторінки. Нещодавно, після публікації про зустріч голови НСЖУ Сергія Томіленка з Послом України у Великій Британії Валерієм Залужним у Лондоні, під час якої йшлося саме про фронтові газети, редактори цих видань відгукнулися коментарями. І ці голоси склалися в живий портрет українського медіапростору, який продовжує існувати під обстрілами.
«У цих реаліях живуть мої земляки»
За останні три роки в Золочеві на Харківщині побували журналісти з різних країн – зокрема й з Лондона. Василь Мирошник, головний редактор місцевої газети, просто бере їх із собою на маршрут доставки.
– Дивуюся, що вони вважають його занадто ризикованим, – зізнається він. – Адже у цих реаліях живуть мої земляки. Потім з’являються публікації – без прикрас та фантазій, про сьогодення у прифронтовому краї, де майже щодня вбивають людей.
Головред Василь Мирошник став не лише «кур’єром», який розвозить газету в прикордонні з Росією села, а й воєнним хронікером: він започаткував у газеті публікацію інтерв’ю з солдатами та офіцерами з передової – без прізвищ і точних локацій, але з живими свідченнями тих, хто тримає оборону.
Його донька і колега Леся Бабкіна, яка також працює в золочівській редакції, додає:
– Ми справді живемо тут попри дрони й небезпеку, бо знаємо – люди чекають. І поки газета виходить, громада відчуває, що вона не сама.
Сімнадцять сіл до самого кордону
На Сумщині – схожа реальність. Олексій Пасюга, редактор газети «Ворскла» з Великої Писарівки, розповідає, що газету й далі доставляють у кожне село аж до кордону з Росією – попри постійні атаки ворожих дронів. Він каже про це як проданність, хоча для більшості людей сама думка про поїздку в ці села викликала б неабиякий острах.
Коли Пасюга побачив фото, на якому його «Ворскла» підписана Валерієм Залужним, він зізнався, що «трохи зворушився й розчулився – насправді дуже».
Зранку йому телефонували й писали друзі, жартували, «трохи по-доброму тролили із заздрощів», але побачив він це лише згодом – коли виїхав туди, де є інтернет і телефонний зв’язок.
Нагадаємо: під час роздрібного продажу третина вартості кожного примірника «Ворскли» спрямовується на підтримку Збройних Сил. Газета – не лише інформація, а й пряма допомога армії.
«За кожним номером – не лише журналістика, а й відповідальність»
На Запоріжжі фронтові редакції працюють у не менш складних умовах. Світлана Карпенко, редакторка «Трудової слави» з прифронтової Оріхівщини, зізнається, що для її редакції було «несподівано і водночас дуже важливо» дізнатися, що їхня газета опинилася серед тих, які голова НСЖУ представив послові.
– Для невеликих прифронтових редакцій це справді велика підтримка – розуміти, що нашу щоденну роботу бачать і цінують, – каже Світлана Карпенко. – Бо за кожним номером газети сьогодні стоїть не лише журналістика, а й відповідальність перед людьми, які живуть поруч із війною.
А з прифронтової Гуляйпільщини відгукнулася Тетяна Велика, яка нагадує, що їхня «Махновщина» (Гуляйпілля свого часу було центром анархістських військ Нестора Махна) нині відома на весь світ – шкода лише, що такою ціною.
– Журналісти нашого медіа працюють під звуки того мотлоху, який гудить у небі щодня, – пише редакторка «Голосу Гуляйпілля», дякуючи спілчанським друзям і захисникам країни за підтримку.
Катерина Заварзіна з газети «Наше життя» з прифронтової Новомиколаївщини також дякує Спілці за підтримку.
– Крута, потужна подія! – так журналістка охарактеризувала зустріч Сергія Томіленка з Валерієм Залужним.
А співкоординаторка Центру журналістської солідарності в Запоріжжі Валентина Манжура переконана: «НСЖУ змогла стати такою важливою суспільною і рушійною силою, змогла підтримувати медіа і кожного журналіста… І, звичайно, відчуваємо цілком цілком зрозумілу гордість за колег».
«Ми пишаємося, що залишаємося з нашими читачами»
Символічний збіг: саме 5 березня, коли ця новина поширилась, газеті «Вісті Придніпров’я» із міста Дніпра виповнилося 27 років. У день народження отримати визнання від Валерія Залужного – для колективу це став найкращий подарунок.
– Ми пишаємося, що залишаємося з нашими читачами в Дніпрі та області попри всі виклики війни, – написала редакція. – Друковане слово продовжує бути надійним, живим, правдивим і необхідним.
Особливо зворушлива історія – зі Снігурівки на Миколаївщині. Ігор Новіков із редакції «Вісті Снігурівщини» нагадує, що їхня команда пережила окупацію і сьогодні продовжує працювати поруч із війною.
– Для нас паперова газета – це не лише інформація, – пише він. – Це зв’язок із людьми, віра в громаду і доказ того, що навіть під обстрілами життя триває, а правда знаходить дорогу до читача.
Тієї ж думки редакція «Нового життя» з Близнюків Харківської області:
– Паперова газета для прифронтових територій – це не просто медіа, а елемент українського спротиву. Газета доставляється до свого читача за будь-яких умов. Для жителів громади це знак, що вони не покинуті і мають зв’язок із країною. Вдячні пану Послу Валерію Залужному та Національній спілці журналістів України в особі Сергія Томіленка за підтримку прифронтових редакцій. Журналісти залишаються важливою частиною критичної інфраструктури України. Поки виходить друковане слово, люди знають правду, вірять в краще і тримаються.
Для редакції, яка знає, що таке мовчання під окупацією, можливість друкувати кожен новий номер – це акт звільнення, який повторюється щотижня.
Про важливість єдності журналістів і громади написав і головний редактор «Обріїв Ізюмщини» Костянтин Григоренко. Він згадав, із якою радістю журналісти і жителі Ізюма зустріли визволення рідного міста в 2022 році.
– Дуже гарно пам’ятаю як тоді перед контрнаступом ми журналісти разом з військовими зберігали інформаційну тишу. Прорив був настільки стрімким, що ворог тікав, лишаючи техніку, а наші воїни відчували впевненість у кожному кроці продовжували звільняти українські землі. Місцеві жителі після шести місяців тимчасової окупації нарешті вільно заговорили рідною мовою і отримали можливість читати і думати українською, – нагадав Костянтин Григоренко.
Олександр Пасечник із Лимана – ще одного міста, визволеного в 2022 році, – підкреслює, що НСЖУ вже п’ятий рік допомагає прифронтовим газетам вижити.
– Завдяки цій допомозі друкуються газети і доставляються у найнебезпечніші куточки прифронтових регіонів, чим підтримують та надихають жителів громад, – пише редактор лиманської «Зорі».
Газета «Путивльські відомості» із Сумщини теж подякувала за увагу до друкованого слова:
– Наші газети намагаються не просто вижити, існувати, а навіть розвиватися у прифронтових умовах.
Вдячність за підтримку НСЖУ висловила редакторка «Новин Городнянщини» з Чернігівської області Світлана Томаш. А від Коропської газети «Нові горизонти» пролунало щире зізнання:
– Так хочеться, аби газета, якій присвятили все своє життя, жила і процвітала. Без підтримки нам не вижити.
Окремий, болючий вимір додав Микола Семена – кримський журналіст, який свого часу сам зазнав переслідувань з боку окупаційної влади. Він зазначив, що завдяки роботі Спілки «статус журналістики в Україні значно зміцнів і зріс», але додав із гіркотою:
– Прикро, що нині вся регіональна кримська журналістика віддана ворогові.
І висловив сподівання, що «про Крим українське командування не забуває».
Професійні регіональні медіа – частина критичної інфраструктури
За даними НСЖУ, Спілка сприяла відродженню і підтримці понад 40 фронтлайн-газет по всій Україні. Це ціла мережа редакцій, кожна з яких – маленький осередок спротиву: від Харківщини до Запоріжжя, від Сумщини до Миколаївщини, від Дніпра до звільнених територій Херсонщини. Кожна з них працює в умовах, де доставка чергового номера може коштувати життя, а вихід газети є не просто журналістикою – це сигнал для громади, що вона не покинута.
Під час зустрічі з Сергієм Томіленком Посол Залужний погодився зробити спільне фото з примірниками газет, які продовжують виходити під обстрілами, – з Дніпра, Золочева, Оріхова, Лимана та Снігурівки. Він особисто підписав примірники газет із Золочева, Ізюма та Великої Писарівки і передав для редакторів посольські токени. А ще – попросив передати слова вдячності кожному журналісту та редактору на прифронтових територіях.
Валерій Залужний, за словами Сергія Томіленка, поділяє позицію, на якій постійно наголошує НСЖУ: відповідальні професійні регіональні медіа – це частина критичної інфраструктури країни. Особливо під час війни.
«Поки виходить газета – громада живе» – ці слова повторюються в коментарях фронтових редакторів як мантра, як молитва, як клятва. За ними –щоденна робота людей, для яких кожен надрукований примірник є одночасно актом журналістики, актом спротиву і актом любові до своєї громади.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
