Публікуємо тези із виступу секретаря Національної спілки журналістів України Віталія Голубєва під час розширеного засідання Правління НСЖУ, яке пройшло наприкінці грудня:
Як наймасовіша і найавторитетніша, найпотужніша за своїм складом та своєю історією журналістська організація України ми можемо і повинні виступати лідером думок, простягати руку співпраці всім, у кого болить душа за нашу журналістську професію. Заява Правління та Секретаріату Національної спілки журналістів України «Нас єднає вболівання за долю української журналістики» – це заклик до журналістської солідарності, до єднання перед лицем внутрішніх і зовнішніх загроз, що супроводжують нашу діяльність.
Цей документ аж ніяк не закликає до пошуку ворогів і до полювання на відьом, до поширення мови ворожнечі. У Заяві немає якихось персональних звинувачень і звинувачень щодо конкретних організацій, хоча, думаю, багатьом з нас відомо, хто поширює в соціальних мережах, на київських дипломатичних тусовках негативну інформацію про Спілку та її окремих керівників. Наш меседж – не таврувати ворогів Спілки, а в тому, щоб ще раз наголосити, що насамперед для нас важливі журналісти і журналістика.
Якщо справдиться проноз про те, що в Україні може зникнути половина місцевих газет, то нам скоро не буде що захищати. Адже журналістика передусім твориться в регіонах, левова частка журналістів працюють в обласних і колишніх районних центрах, які нині поглинулись великими районами, в об’єднаних територіальних у громадах.
І цим журналістам, які часто змушені буквально виживати, які працюють у складних умовах за мінімальну або навіть нижче мінімальної заробітної плати, не до того, щоб зводити рахунки з ворогами, не до високих матерій, про які говорять наші опоненти. У них стоїть питання вижити, зберегти своє видання і свою редакцію, зберегтися в професії, які вони віддали своє життя.
І тому, мабуть, їм незрозумілі якісь натяки деяких новітніх медіа рухів на те, що Спілка якась не така, якою мала б, на їхнє розуміння, бути. Але не можна залишати поза увагою висловлювання деяких наших псевдо колег.
Наприклад, авторитетний столичний журналіст – редактор відомого, цитованого інтернет-ресурсу, перебуваючи в Сполучених Штатах Америки, пише у Фейсбуці, що матиме зустріч з партнерами, які збираються співпрацювати з НСЖУ. І все б нічого, але при цьому він просить допомогти йому аргументами, які могли б переконати, що Національна спілка журналістів України негідна організація.
Але уявімо, що відбулася б очна зустріч цього журналіста в Києві, в Національній спілці журналістів. Напроти нього сиділи б, скажімо, Микола Михайлович Семена і подружжя вимушених переселенців з Донецька Ліни та Павла Кущів. А ще подивилися б у вічі цьому журналісту Станіслав Асєєв і секретар НСЖУ Валерій Макеєв, які за свою професійну діяльність зазнали усіх жахів «підвалів» тимчасово окупованого Донецька. Була б тут Марина Тепленко з Вінниці, колеги, які зі зброєю в руках захищали країну від окупанта в лавах ЗСУ, займаються волонтерством. А мої колеги-рівняни розповіли б йому, як під орудою голови обласної журналістської організації Дмитра Тарасюка видали цьогоріч книжку, де зібрано сто історій про героїв Рівненщини, що загинули на сході України.
Чи зміг би повторити той журналіст свої слова з Фейсбуку, глядячи в очі всім цим і ще багатьом-багатьом нашим колегам?! Важко сказати.
Хотів би ще раз наголосити, що ми маємо за будь-якої можливості доносити свою позицію до широкого загалу, аргументовано давати відповідь на такі закиди. Треба, щоб звучав наш авторитетний спілчанський голос у соціальних мережах, адже кожна публічна активність працює не лише на особу, яка поширює інформацію, а на бренд всієї Спілки. І коли в якомусь регіоні якісь грантові організації проводять, приміром, медіа форуми, тренінги, ще якісь професійні дискусії, варто не ігнорувати їх, а брати в них участь, виступати і доносити там позицію НСЖУ.
Треба, щоб якомога менше траплялося ситуацій, коли кажеш, що ти із Спілки, а у відповідь від якихось юних колег можеш почути: «А хіба така організація ще існує? Це ж колись була вона, ще за Радянського Союзу. У вас там сьогодні тільки ветерани?».
Починаєш пояснювати, що, по-перше, в НСЖУ є багато молодих журналістів, які працюють в сучасних медіа. А по-друге, починаєш пояснювати, що насправді наша сила саме в поєднанні досвіду ветеранів з енергією молодших колег. Давно відомо: коли є сама лише енергія, але немає мудрості і досвіду, то не завжди ця енергія приходить в правильне русло.
Отже, ми подаємо руку співпраці всім, але просимо не спекулювати на наших проблемах. Так, проблем у нас чимало, але ми готові їх вирішувати, працюючи конструктивно, у правовому полі, публічно, в діалозі з колегами і нашими опонентами.
Віталій Голубєв, секретар НСЖУ
