У Межовій Дніпропетровської області, що за 17 кілометрів від лінії фронту на Донеччині, журналісти газети «Межівський меридіан» працюють під щоденними обстрілами FPV-дронів та без стабільного доступу до світла, мобільного зв’язку й інтернету. Безпекова ситуація у громаді стрімко погіршується, і редактор Євген Хрипун разом із командою звертаються до НСЖУ та міжнародних партнерів із закликом про термінову релокацію до міста Дніпро, аби врятувати життя та зберегти видання.
“Мені б вивезти архів, релокувати колег, а я вже якось тут сам буду, скільки це можливо,” – такими думками під час онлайн-наради із колегами центрального офісу НСЖУ поділився редактор “Межівського меридіану” Євген Хрипун.
З кожним днем фронт відчувається усе ближче. Безпілотники снують сотнями над громадою, випалюючи вулиці дитинства. Ворог не нехтує і кабами.
“Учора FPV-дрон поцілив у дах будинку, де мешкав мій тато. Дякувати Богу, я його вивіз тиждень тому”, – зізнається редактор.
Із рідних – біля Євгена лишається дружина. Вона його контактна особа на випадок втрати зв’язку.
Тонкий дріт “Укртелекому” у приміщенні редакції – ось на чому тримається зв’язок із зовнішнім світом. Його редактор зберігав для тих своїх читачів, чиї дзвінки стали для нього звичними і рідними протягом багатьох років роботи – тих, кого впізнаєш по голосу. І ось у воєнному часі цей засіб зв’язку став незамінним – символом того, що редакція жива.
Газета “Межівський меридіан” тримається на 4 працівниках включно із редактором. Верстальниця Наталія Олексіївна Вознюк, у якої місяць тому син зник безвісти, до останнього сумлінно виконувала свої обов’язки. “Вона чесно робила газету, навіть дивуюся, як вона трималася, – із сумом говорить редактор. – Але через посилення обстрілів наразі виїхала до родичів у Київську область.”
Як і більшість редакторів регіональних медіа, Євген володіє навичками верстки. Однак на ньому тримається чимало управлінських і організаційних завдань, тож допомога з макетуванням випусків стала б відчутним полегшенням, стверджує редактор.
Газета і далі друкується в Чернівцях. Наразі редакція не проводить передплату, адже “люди не знають, де вони будуть завтра”. Проте, за словами редактора, ще 500 – 600 примірників розносить по Межівській громаді. Реклами практично немає, оголошення про втрачені військові квитки залишаються найтиповішими для “Межівського меридіана”.
Молода працівниця Сніжана Салівон, журналістка і помічниця редактора, мешкає у Новогригорівці, що за двадцять три кілометри від Межової. Враховуючи складну ситуацію в регіоні, договір із нею уклали лише на серпень. Дівчина монтує відео, наповнює соцмережі. До прикладу, ними шириться ролик редакції «Жнива на лінії вогню. Як новопавлівські хлібороби збирають хліб за 10 кілометрів від фронту». У сюжеті комбайнер у бронежилеті завершує жнива, курсуючи частиною вцілілого поля. Більша частина ниви випалена ворогом. Комбайни із ребами і протидроновими сітками – такі теперішні реалії роботи у полі.
Нині команда фактично без інституційної підтримки. Частину доходів становлять поодинокі грантові гонорари за матеріали. Але, як визнає Євген, цього недостатньо. Він шукає варіанти монетизації через соцмережі, продовжує писати, вести сторінку, хоче тримати присутність громади в інформаційному просторі.
Редактор зазначає, що завдяки соцмережам лише за останні 28 днів охоплення дописів у фейсбуці сягнуло 4,6 мільйона. Така цифра – не про маркетингову стратегію. Вона про реальність прифронтової громади, де кожна фотографія чи пост із редакції – свідчення боротьби за виживання.
Розглянути сценарій для тимчасового піврічного виїзду, щоб релокувати редакцію і продовжити роботу у відносно безпечній громаді, наполегливо рекомендує Євгену Хрипуну перша секретар НСЖУ Ліна Кущ.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко зазначає, що серед першочергових кроків, які ініціювала Національна спілка журналістів України, – звернення до Держкомтелерадіо з проханням надати редакції тимчасове приміщення в одному з видавничих комплексів у Дніпрі. На постійному контакті із колегами – Дніпропетровська обласна організація НСЖУ.
– Ми слідкуємо за безпековою ситуацією в нашому регіоні, – розповідає координаторка Дніпровського центру журналістської солідарності НСЖУ Наталя Назарова, – і з Євгеном також на зв’язку. Та вже 1 серпня він мав розмову із Олексієм Ковальчуком, головою правління обласного журналістського осередку, про релокацію редакції, бо стан в громаді – критичний. Звісно, ми зі свого боку включилися на повну – підбираємо приміщення для редакції, можливі варіанти оренди житла для працівників, транспорт для перевезення…
Також Спілка гарантувала колективу “Межівського меридіана” екстрену матеріальну допомогу.
Сергій Томіленко наголошує, що важливо не лише евакуюватися, а й продовжувати фіксувати російські воєнні злочини, “адже це допомагає утримувати увагу міжнародних організацій до прифронтової преси”.
Із редакції, де немає навіть підвалу, щоб перечекати обстріли, все ще виходить газета. Євген Хрипун не просить багато. Лише вивезти архів, допомогти команді облаштуватися на новому місці й повернутися до Межової бодай на день-два, щоб побачити своїх, зібрати історії, надрукувати новий номер. Бо навіть під сиренами і вибухами хтось повинен тримати зв’язок. І тримає його тонкий дріт з редакції, фейсбук-сторінка з мільйонним охопленням і люди, що читають у рідній газеті те, що більше нікому розповісти.
Лариса Портянко, інформаційна служба НСЖУ
