Олексій Басакін – журналіст з Харківщини, а нині військовослужбовець – сьогоднішній герой історії у межах проєкту «Розкажемо про наших», започаткованого Харківським Центром журналістської солідарності НСЖУ. Олексія, як і інших героїв розказаних історій, попросили відповісти на два запитання: чому вони пішли на службу і чи повернуться в медіасферу? Останнє видається важливим, бо це про те, що, із часом і якщо не вплинуть нові особисті чинники, інформаційний простір України і профільна освіта збагатяться медійниками нового гатунку. Тому відповідь на запитання «Чи повернешся в медіа після перемоги?» у кожного з наших героїв лишаємо без коментарів.
ІСТОРІЯ 3. Олексій Басакін
Олексій Басакін – у медіа 8 років (із перервами). Працював кореспондентом газети “Жизнь” (Донецьк), пізніше в командах сайтів “Мой Харьков” і Newsroom.
Що Олексій робить зараз? Зараз його офіційна посада – командир відділення в мінометній батареї. Але за фактом він працює у сфері БПЛА. Тож тепер багато текстів (постів) Олексія йдуть у супроводі відео- і фотоскидів і їх вбивчих наслідків. І завжди – із гострою авторською оцінкою та зборами на дрони. Перші варто почитати, до другого доєднатися донатом.
Чому пішов служити? Олексій у перші місяці повномасштабки намагався записатися в харківське ТРО, але невдало, припускає, що відмовили через відсутність досвіду строкової служби. У серпні 2022 року був мобілізований.
–У якийсь момент відчув, що не можу писати про тих, хто бореться з росіянами, поки сам перебуваю у відносній безпеці. Ну, і давня обіцянка самому собі, що, якщо підарам вдалося вигнати мене з Донецька, то з Харкова я вже втікати не буду, а зроблю все, щоб вмирали вони, – розповідає Олексій.
Чи повернешся в медіа після перемоги?
–Щодо повернення в медіа, я поки не уявляю себе у мирному житті. Здається, що я втратив усі навички складати слова у правильні речення. Хоча нещодавно деяким побратимам сподобався пост про мій початок служби. Ну, і журналіст має бути нейтральним, а я не впевнений, що за 2,5 роки тут зберіг достатньо врівноваженості і неупередженості. Зараз горизонт планування – пережити тиждень. Тому після війни треба буде відпочити і перезавантажити голову, а потім планувати подальше життя.
Крайній раз ми бачилися з Олексієм 1 березня 2022 року. Ми знімали наслідки ракетних ударів по будівлі ОВА, він дивом із цим обстрілом розминувся. Прийшов допомагати волонтерам і тероборонівцям. Не знаю, чи можна той день вважати його другим днем народження. За час служби подібних могло назбиратися немало…
ДОВІДКА. Проєкт «Розкажемо про наших» започатковано командою Харківського Центру журналістської солідарності НСЖУ до Дня журналіста. Це – 9+ історій про медійників, які зараз служать. Чому 9+? За цим «плюс» стоїть багато людей: колега, який тільки-но прийшов в «учєбку», ще двоє серед тих військових, про чию роботу зможемо розказати тільки після перемоги, а хтось до лав Збройних сил приєднався ще до повномасштабної війни. На Харківщині багато працівників медіа вдягли однострій. Скільки – точної цифри ми не маємо. Але впевнені, кожна історія варта уваги. Хто вони – наші герої? Ведучі прайм тайму, оператори, автори колонок на сайтах, редактори, викладачі журналістики, фотокори. Усі, хто в певний момент після лютого 22-го року сказали собі: роботу в медіа я ставлю на паузу. Я йду у військо. Ці історії різні за наповненістю та емоційністю. Ми прагли, щоб кожен із наших колег відповів на питання, але, за бажанням доповнив відповіді будь-чим. І, так, деякі тексти вийшли оціночно-особистими, адже автори статті (Ганна Черненко і Володимир Павлов) знають героїв.
Далі буде – бо ж історій наших колег, а нині військових – немало…
Раніше ми розповідали про Володимира Мазура – головного редактора телеканалу «Сімон», ведучого телепрограм, а нині військового.
Також ми розказали історію Всеволода Латуна – відеооператора, який на фронті став оператором дронів.
***
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності у Харкові – телефон: 093 813 75 44 (координатор Ганна Черненко)
Харківський ЦЖС
