Ця дата — не свято. День військового журналіста 16 лютого – це нагода пошанувати пам’ять загиблих колег і підтримати тих, хто й зараз у погонах продовжує документувати війну.
Про це нагадав голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко в ефірі передачі Лейли Мамедової “Друга кава” на радіо «Київ FM».
За словами голови НСЖУ, чимало журналістів після початку повномасштабного вторгнення мобілізувалися і стали пресофіцерами — саме вони відповідають за висвітлення подій у підрозділах, фіксацію воєнних злочинів Росії, ведення соціальних мереж бригад та забезпечення безпеки цивільних журналістів на фронті.
– Воєнкор не може поїхати у фронтлайн-зону без супроводу пресофіцера — це і вимога акредитації, і вимога безпеки, — пояснив Томіленко.
Він окремо подякував пресгрупі 24-ї героїчної бригади, якою опікується НСЖУ, і поділився враженням від зустрічі з керівником служби комунікації 5-ї штурмової бригади Сергієм Лихоманенком. Офіцер із позивним «Маестро» — професійний журналіст і випускник консерваторії — окрім координації пресслужби бригади є диригентом проєкту «Ода стійкості», в рамках якого виступає з місцевими симфонічними оркестрами в різних містах на підтримку підрозділу.
– Це фактор журналістського таланту, де людина проявляє себе і в мистецтві, і розуміє, що роль комунікації зараз важлива як ніколи, — наголосив голова Спілки.
Окрему увагу Томіленко звернув на загрозу від російських FPV-дронів, яка суттєво змінила умови роботи. За його словами, пресофіцери та воєнкори стикаються з парадоксальною ситуацією: перебувати на позиціях за три кілометри від окупантів може бути безпечніше, ніж добиратися туди.
«Найбільш небезпечно зараз не бути на самому фронті, а доїжджати на позиції. Дорога прострілюється дронами за 10–15 кілометрів від лінії зіткнення», — передав Томіленко слова пресофіцерів, з якими спілкувався напередодні.
Він нагадав, що торік троє цивільних журналістів — воєнна кореспондентка Альона Грамова, оператор Євген Кармазін та французький репортер Антоні Лелікан — загинули саме від ударів російських дронів.
Голова НСЖУ розповів і про нещодавній інцидент: російський дрон атакував автомобіль знімальної групи латвійського телебачення на прифронтовій території. Після цього член Спілки журналістів — відомий фіксер, який супроводжує міжнародні групи, — зателефонував Томіленку й передав деталі та контакт латвійської журналістки. Але мав одне прохання: не згадувати його прізвища.
– Він сказав: “Бо дружина мене більше не відпустить супроводжувати знімальні групи на фронт”. Він розглядає це як служіння, зважує ризики, але не хоче травмувати родину, — розповів Томіленко, додавши: – Історія кожного і кожної дуже особлива. Наші реалії — це не статистика, а особисті долі і вчинки кожного з нас.
Сергій Томіленко також згадав Василя Мирошника — головного редактора прифронтової газети із Золочева Харківської області, який щотижня власним автомобілем довозить газету аж до кордону з Росією. НСЖУ наприкінці минулого року передала йому детектор дронів для посилення захисту.
За спостереженнями Мирошника та інших колег із прифронтових територій, характер російських атак кардинально змінився: якщо у 2022–2023 роках ворог переважно цілився по очевидних військових об’єктах, то з кінця 2024-го — початку 2025-го йде цілеспрямоване знищення цивільних — автомобілів, автобусів, людей на вулицях.
– Росія порушує всі можливі конвенції. Для неї це знищення українців, знищення іноземців, які приїжджають фіксувати правду, — констатував Томіленко.
Голова НСЖУ провів чітку межу між українськими пресофіцерами та російськими пропагандистами. На його переконання, завдання українських військових журналістів — не прикрашати реальність, а привертати увагу до справжніх подвигів і людських історій.
– У росіян це пропагандисти, які штампами й ярликами намагаються подати інформацію. У нас завдання пресофіцерів — привернути увагу до реальних вчинків, до людей, — підкресив Сергій Томіленко.
Він також нагадав, що НСЖУ веде мартиролог загиблих колег від початку повномасштабного вторгнення — і військових журналістів, і цивільних кореспондентів, які загинули при виконанні, і журналістів, що стали жертвами обстрілів як мирні мешканці.
«Вибору в нас немає: або ми змиримося і нас знищать, або продовжуємо боротися. Українці продовжують боротися», — підсумував Сергій Томіленко.
День військового журналіста України відзначається 16 лютого на честь капітана 3 рангу Дмитра Лабуткіна, який загинув 2015 року під Дебальцевим. У цей день Україна вшановує пам’ять усіх військових кореспондентів, які віддали життя під час виконання професійних обов’язків.
Інформаційна служба НСЖУ
