Мстислав Чернов, відомий фотограф і журналіст інформаційної агенції «Associated Press» – один із авторів резонансного проєкту про лікування хворих на коронавірус в Україні. Він побував у медичних закладах кількох міст, серед яких Чернівці, Тернопіль. Працював над темою протягом двох тижнів.
«Я живу в Німеччині. Під час пандемії всі кореспонденти «Associated Press» працюють у країнах, де базуються, але оскільки я громадянин України, то мене відправили сюди. Авіасполучення було закрито, тому мені довелося проїхати майже три тисячі кілометрів «гуманітарного коридору» через Німеччину Австрію і Угорщину. Після прибуття в Україну і періоду обсервації я об’єднав свої сили з фотографом Євгеном Малолєткою і ми почали працювати над проектом», – розповідає Мстислав у інтерв’ю Національній спілці журналістів.
Зауважує: більшу частину засобів захисту журналістам давали в лікарнях, ще частину привіз із собою. Нині він знову на двотижневій самоізоляції, про яку говорить: «Тільки нудним буває нудно».
Як поставилися в лікарні до зйомок? Як лікарі сприймали журналістів?
Різні лікарні по-різному ставляться до журналістів. Хтось зовсім не хоче говорити і показувати ситуацію. Хтось погоджується. Розмовляючи з міжнародними ЗМІ, люди хочуть донести до міжнародної спільноти складні (це я делікатно висловитися), умови, в яких працюють українські лікарі. Я думаю, одним із феноменів українського суспільства (на відміну від багатьох інших країн, як і демократичних, так і тоталітарних) є той факт, що багато людей вірить в публічність, і в те, що відкрите визнання існуючих проблем може щось змінити. Це чудово. Це так само, як навіщо потрібна журналістика. Також, мені здається, це одне з приголомшливих досягнень української революції. Ще додам. Ми живемо в світі, де медіа-простір поступово замінює реальність. В сучасній історії людства залишається тільки те, що було задокументовано, знято на камеру. І тому люди хочуть, щоб їх робота залишилася в історії.
Що Вас найбільше вразило в лікарні?
Складні умови, брак апаратури, ліків, страждання мене глибоко турбують, але не вражають. Я був у зонах конфліктів і бачив катастрофи. Найбільше, що мене зараз вражає — це самовідданість людей, лікарів, медсестер, санітарок, водіїв швидких – всіх тих, хто, незважаючи на мізерну зарплату і небезпеку для свого життя, продовжує працювати.
Чи важко психологічно проводити такі зйомки? Маєте досвід репортажів із лікарень?
Бачити страждання завжди складно. Хоча камера і допомагає відсторонитися, поки знімаєш. Але медицина – моя спеціалізація. Я займаюся зйомкою медичних проектів вже багато років: в Азії, Європі та Україні.
Узагалі можете назвати це важким проєктом, чи були тяжчі?
Складність проєкту полягає не стільки в тому, наскільки небезпечно або емоційно травматично знімати, але в тому, як довго ти це робиш і наскільки глибоко занурюєшся в тему. Років одинадцять тому, я починав кар’єру документаліста і прийшов показати своєму вчителю перший медичний проект про операції на відкритих серцях у дітей. Я дуже ним пишався. Здавалося, що фотографії були непоганими. Учитель подивився на них і нічого не сказав. Тільки запитав: «Скільки часу ти це знімав?» Я відповів: «Тиждень». Мені здавалося великим досягненням зняти хорошу серію фотографій за тиждень. Але він сказав: «Продовжуй знімати цю тему ще років п’ять. Потім покажеш, що у тебе вийшло». Я пам’ятаю, що образився, але знімати продовжив. Звичайно, тепер я розумію, що він був правий. Від тих фотографій в серії, яка з роками в мене сформувалася, залишилась одна-дві фотографії.
Яка реакція була на матеріали з боку колег? Який відгук аудиторії?
Чесно? Похвали і критика в рівній кількості. Може це ревнощі, може бути, заслужено. Складно сказати. Я звик до цього. Так само мене критикують і хвалять за мій роман «Часи Сновидінь», який вийшов у цьому році. У «Фейсбуці» у першого ролика більше ніж 27000 переглядів, в Youtube – 13000. Він вийшов в топ 5 найбільш популярних сюжетів на платформі Associated Press в США, що рідко трапляється з міжнародними новинами. Обидві статті перепубліковалі NewYork Times, Washington Post і десятки інших газет по всьому світу. На Україну звернули увагу. Це дуже добре. Тому що спочатку пояснити редакторам, що новини з України теж важливі складно. Вони бачать відносно низьку статистику захворюваності і кажуть: “Нам це не цікаво.”
Чи змінилася Ваша думка про пандемію і Covid після цього проєкту?
Ні. У моєму інформаційному просторі, в якому я існую, COVID-19 вже був серйозною загрозою. У мене хворіли близькі в Німеччині, у мене померла родичка в Нью Йорку. Але, що я можу зробити? Тільки продовжувати працювати.
Фото для цієї публікації надані Мстиславом Черновим.
Автор – Леся Карлова
Довідково: Мстислав Чернов – фотограф, фотожурналіст, режисер, військовий кореспондент та письменник. Активно висвітлював події Революції гідності та війни на сході України. Лауреат багатьох професійних нагород і премій.
Матеріали Чернова були опубліковані та випущені в ефірі багатьох ЗМІ по всьому світу, включаючи CNN, BBC, New York Times, Washington Post та інших.
Авторський проект Мстислава про COVID19 представлений на персональному сайті.
