2 листопада, у День боротьби з безкарністю за злочини проти журналістів, Національний комітет України із співпраці з Міжнародною програмою ЮНЕСКО з розвитку комунікації звернувся до міжнародних партнерів із закликом привернути увагу до системних злочинів росії проти українських журналістів та журналісток.
«Неприпустимість цієї ситуації вимагає рішучих та консолідованих дій міжнародної спільноти для забезпечення справедливості, захисту свободи преси та утвердження міжнародного права», — цитують у Міністерстві культури України заяву Комітету.
Національний комітет різко засудив усі випадки незаконних затримань, катувань та убивств журналістів, а також інформаційні атаки, дезінформаційні кампанії та випадки технологічно зумовленого гендерного насильства (TFGBV), спрямовані проти українських медійників, скоєні в контексті збройного конфлікту та триваючої агресивної війни рф проти України.
Організація наголосила:
- Згідно з Міжнародною декларацією принципів поведінки журналістів, журналіст служить праву громадськості на правду, а не державі чи будь-якій політичній силі, а тому зрівняння пропагандистів із журналістами є неприпустимим. Важливо чітко розрізняти журналістів, які виконують свою професійну місію, та осіб, що займаються державною пропагандою.
- Як наголошено у резолюції ГА ООН 68/163 «Безпека журналістів та питання безкарності», журналісти, медіапрацівники та пов’язаний з ними персонал, які виконують небезпечні професійні місії в районах збройного конфлікту, вважаються цивільними особами та користуються повагою та захистом як такі, за умови, що вони не вживають жодних дій, що негативно впливають на їхній статус цивільних осіб.
- Статус захисту, передбачений міжнародним гуманітарним правом для журналістів, які виконують небезпечні професійні місії в зонах конфлікту, не може поширюватися на осіб, чия діяльність свідомо спрямована на пропаганду війни, розпалювання ненависті та виправдання агресії. Відтак, підходи до розслідування злочинів проти справжніх журналістів та долі пропагандистів не можуть і не повинні бути однаковими.
«Коли злочини проти журналістів і журналісток залишаються безкарними, це не просто несправедливість — це руйнування самої основи демократії. Безкарність стає сигналом, що можна знищувати правду без наслідків, а разом із нею — і свободу слова у всьому світі», — зазначили у заяві.
Національний комітет України із співпраці з Міжнародною програмою ЮНЕСКО з розвитку комунікації закликав міжнародну спільноту:
- негайно припинити переслідування журналістів, звільнити всіх полонених медіапрацівників та дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права відповідно до Резолюції 2222 Ради Безпеки ООН про захист журналістів, працівників ЗМІ та пов’язаного з ними персоналу в умовах збройних конфліктів;
- розробити та запровадити дієвий міжнародний механізм притягнення до відповідальності винних у вбивствах, переслідуваннях і катуваннях журналістів. Цей механізм має включати спеціальні процедури збору доказів, незалежних розслідувань та механізми міжнародного судочинства, які не дозволять злочинцям уникнути правосуддя;
- створити та підтримувати незалежні міжнародні слідчі групи для розслідування злочинів проти журналістів і працівників медіа, зокрема в умовах окупованих територій;
- налагодити координацію та співпрацю між міжнародними структурами й українськими правоохоронними органами у розслідуванні злочинів проти журналістів, особливо у частині документування, збереження та верифікації доказів;
- посилити фінансову, технічну та експертну підтримку українських і міжнародних організацій, які займаються документуванням злочинів проти журналістів, наданням їм правової допомоги, психологічної підтримки та забезпеченням безпеки;
- розробити спільні міжнародні стандарти реагування на інформаційні атаки, дезінформаційні кампанії та технологічно зумовлене гендерне насильство (TFGBV) проти журналістів, зокрема жінок, які найчастіше стають мішенями таких атак;
- чітко засудити будь-які спроби легітимізувати діяльність державних пропагандистів під виглядом журналістики, а також заклики, що виправдовують насильство або агресію під прикриттям свободи слова.
Євгенія Тарасенко
