Журналістка телеканалу «Дом» Марина Курапцева розповіла для сайту НСЖУ про свій досвід евакуації із охопленої боями Бородянки.
Мене звуть Марина Курапцева, я журналістка з України.
Зараз я бачу з вікна будинку в містечку неподалік німецького міста Баутцен мою маму. Вона роздивляється квіти у саду. Їх посадила німецька сім’я, яка прийняла у своєму будинку нашу родину – чотирьох біженців із України.
Але перш ніж опинитись у цьому тихому німецькому селі з гарними будинками та привітними людьми, які нам допомагають, ми пройшли пекло війни, і, тікаючи з рідної України, мало не загинули вдруге – вже у дорозі, у пошуках даху над головою.
Україна
Коли Росія без оголошення війни підло напала на Україну, ми перебували у містечку Бородянка неподалік Києва. 25 лютого ми почули перші залпи та вибухи. А з 26 лютого до 2 березня ми перебували у бомбосховищі поряд із Бородянською районною амбулаторією. Всі ці дні ми ховалися від артилерійських обстрілів, ховалися від російських солдатів, які під виглядом «евакуації» забирали звичайних цивільних людей разом із дітьми та старими, щоби загнати до автобусів і зробити з них «живий щит», тобто погнати попереду російської колони військової техніки, закриваючись від ударів з боку Збройних Сил України.
Це було вдвічі жахливо, бо у 2014 році Росія напала на Донбас, і ми змушені були тікати з дому. Тобто ми втратили дім двічі – у Єнакієвому (Донецька область) у 2014 році та у Бородянці (Київська область) у 2022 році.
28 лютого у мене був день народження. Люди, які були разом з нами в укритті, дарували мені питну воду та їжу, тобто ділилися своїми продуктами, не знаючи, на який час їм вистачить їжі.
Згодом прилетіли російські військові літаки і почали закидати Бородянку ракетами. Вони бомбили цілеспрямовано житлові багатоповерхові будинки. Російська військова колона завдовжки 64 кілометри йшла з Чернігівської області на Київ, і Бородянка була важливим напрямком для росіян. Тому було так: спочатку прилітали літаки і бомбили все, що бачили, потім ішла частина російської колони важкої техніки та била по будинках і по всьому навколо, потім знову літаки, і знову частина колони… Так було дві доби.
2 березня нас евакуювали машиною ДСНС (українські рятувальники). Нас вивозили під російським авіанальотом, коли літаки летіли, щоби вже остаточно стерти Бородянку з лиця землі. Ці літаки гули у повітрі, кидали бомби, а рятувальники «завантажували» нас у машину (КамАЗ) і просто рвонули з місця.
Нас відвезли до села Мигалки за 10 кілометрів від Бородянки. Дві доби ми намагалися залишити те місце, але довкола були лише підірвані мости, поряд – Гостомель, Буча, Бородянка та Київ. Навколо точилися бої. А потім українські військові разом із місцевою владою організували коридор, так звану «дику» евакуацію, без домовленостей із російськими солдатами, бо російські солдати без пощади стріляють у мирних жителів та гуманітарних та евакуаційних колон. Ми їхали українськими блокпостами. Українські військові відчиняли їх, щоб ми проїхали.
Так ми опинились у Коломиї. Потім – автобус до Варшави, доба – у друзів, потім – поїзд до Берліна. На вокзалі нас посадили до муніципального автобуса з Берліна до Лейпцига. На жаль, пункт прийому біженців у Лейпцигу не зміг прийняти нас, оскільки був переповнений. І нам нічого не залишалося, як вирушити до кінцевого пункту цього маршруту – Гейдельберга. Ми приїхали до непідготовленого для прийому біженців місця, яке раніше було базою солдатів НАТО.
З 4:00 ранку до 13:00 я за допомогою волонтерів намагалася знайти вихід, щоби повернутися до Дрездена.
Німеччина
Німецька влада робить усе можливе, щоби прийняти українців та супроводжувати їх у Німеччині. Проте проблема в тому, що російська агресія поширюється надто активно, надто сильно та часто російські літаки б’ють по наших містах, і надто багато біженців з України втекли до Польщі, Німеччини та інших країн Євросоюзу. Таким чином, влада не завжди може оперативно надати допомогу всім українцям, які її потребують.
І тут долучаються самі ж українці, які мешкають у Німеччині.
Протестантського пастора Сергія Косяка я знаю з 2014 року. Тоді він започаткував християнський рух – молитовний марафон «Молитва за Україну» в уже окупованому Донецьку.
Коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабну війну проти України, Сергій, вже маючи досвід допомоги людям, які постраждали внаслідок збройного конфлікту, миттєво ухвалив рішення – допомагати землякам-українцям у Німеччині, де мешкає сам пастор та його родина – дружина Ірина та двоє синів. За підтримки священнослужителів, парафіян та волонтерів Сергій створив унікальну систему допомоги українським біженцям у Німеччині.
Сергій зустрів нас на вокзалі в Дрездені, і з цієї миті ми відчуваємо, що перебуваємо у повній безпеці. Повечерявши в церкві в Баутцені, ми вирушили до сусіднього села, де нас прийняла німецька сім’я. Тут до нас ставляться як до рідних, які приїхали погостювати, бережуть наш спокій.
Сусіди цієї сім’ї приносять нам одяг, медикаменти, потрібні речі, збирають пожертвування для нас. Німці дуже хочуть допомогти українським біженцям.
Система, за якою Сергій та його партнери приймають біженців з України, у локальному прояві вже показала свою ефективність: прийом, розподіл до німецьких сімей для тимчасового проживання, реєстрація, надання необхідної допомоги та далі – самостійне проживання з низкою пільг.
Тепер, як каже сам пастор, систему необхідно масштабувати, щоби допомога була ще дієвішою.
Зараз, сидячи за столом, накритим вишитою скатертиною, у світлій просторій кімнаті, вдихаючи аромат штруделя, випеченого господаркою будинку Брунгільдою, я навіть не вірю, що ми пережили таке.
Поради біженцям з України в Німеччині
Друзі, багато хто з нас залишив свої будинки в Україні спішно, йдучи від російських літаків і танків, рятуючи свої сім’ї, своїх дітей від Росії та її божевільних у своїй жорстокості солдатів. Ми всі в Україні отримували новини про те, що Євросоюз гостинно відчинив свої двері для нас. І це справді так.
Але.
Як я вже казала, Польща та Німеччина, принаймні великі міста, зараз переповнені. Українських біженців забагато, і Євросоюз не розраховував на такий потік людей, які рятуються від війни. Згодом система адаптується, місцева влада уточнить потреби українців, налагодиться процес реєстрації. Проте зараз варто пам’ятати про кілька важливих речей.
Дам кілька рекомендацій, на підставі досвіду своєї сім’ї:
- Не варто їхати до чужої країни без маршруту. Тобто ви повинні уявляти, куди ви їдете, і що на вас там чекає.
- Слід мати якусь контактну особу, яка могла би координувати вашу евакуацію, допомагати з перекладом, з квитками тощо, тобто поетапно супроводжувати цей процес.
- На вокзалах слід шукати волонтерів у салатових жилетах, які говорять добре знайомою вам мовою. І крок за кроком пояснюють, що роблять, і куди збираються вас направити далі.
- Візьміть місцеві сім-картки у волонтерів, які їх роздають безкоштовно. Якщо такої можливості немає, налаштуйте роумінг через мобільного оператора, практично всі українські оператори надають вигідні тарифи українським біженцям в Євросоюзі.
- Уважно вивчайте людей, які пропонують забрати вас до себе додому. Пам’ятайте, що потрапити до ситуації торгівлі людьми під час воєн та масових переселень – на жаль, дуже просто. Краще, щоби до німецької сім’ї вас скерували ваші координатори, волонтери чи місцева влада. Наразі вже є повідомлення про те, що зникають молоді жінки. Будьте обережні.
- І найголовніше: не запитуйте статусу біженця. Тому що тоді ви опинитеся закріпленими за місцем, де вас зареєстрували. Потрібно сказати: «Ми з України. Бажаємо потрапити під захист Німеччини». Саме так, а не АЗЮЛЬ. Asyl – стандартна схема. Наполягайте так: “Wir sind aus der Ukraine, Wir Möchten Vorübergehender Schutz § 24. Nicht Asyl”. Ось що вам треба сказати. Ми з України. Візьміть нас під параграф 24 захисту від воєнних катастроф». «Вір зінд аус дер Україне. Вір мехтен форюбергеєндер Шутц, параграф фір унд цванці». Тоді вам дадуть відразу дозвіл на проживання на рік з подальшим продовженням до 3 років. Можна потім самим шукати квартиру.
- Хто має можливість, живіть у рідні, і оформляйтеся за тією ж схемою. Багато німців самі запрошують до будинків безкоштовно. Огляньтесь, хто вас прийме до себе додому. Якщо ні, то доведеться вирушити до тимчасових таборів для біженців.
Це дуже короткі рекомендації. Вся інформація є у відкритих джерелах. Можу додати: використовуйте будь-яку можливість поїсти та поспати. Увімкніть режим енергозбереження організму.
Успіхів, дорогі земляки! Слава Україні! Слава нації!
