Документування злочинів проти українських журналістів має вийти за межі національних кордонів – лише через координацію з міжнародними судовими інстанціями, парламентськими асамблеями та правозахисними організаціями можна створити той тиск, який змусить світ визнати системний характер російського терору проти медіа.
Такий підхід до роботи Тимчасової слідчої комісії окреслила її голова Євгенія Кравчук на засіданні Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради з розслідування російських злочинів проти журналістів 15 січня, де було затверджено склад Експертної ради з числа медійників і представників журналістських організацій.
Народна депутатка наголошує, що робота комісії має бути спрямована не лише на збір доказів, а й на їх презентацію на найвищих міжнародних майданчиках – від Міжнародного кримінального суду в Гаазі до парламентських асамблей ОБСЄ та Ради Європи.
Така стратегія вимагає системної присутності українських парламентаріїв на ключових міжнародних майданчиках. Кравчук окреслила пропозиції щодо плану на найближчі місяці. Виїзне засідання ТСК влітку 2026 року може відбутися у Гаазі – за сприяння посла України в Нідерландах, колишнього генпрокурора Андрія Костіна. Метою візиту стане залучення Міжнародного кримінального суду, який веде кейси по злочинах проти журналістів.
Уже значно раніше, 20 лютого у Відні, на зимовій сесії парламентської асамблеї ОБСЄ, відбудеться спеціальний захід про російські злочини проти українських журналістів.
– Я буду мати виступ як голова ТСК, – зазначила Кравчук, додавши, що до участі долучаться Дмитро Хилюк, який повернувся з полону, та Тетяна Катриченко з медійної ініціативи «За права людини».
Важливою складовою міжнародної адвокації Євгенія Кравчук вважає персоналізацію історій полонених. Вона зазначає, що це не про абстрактну солідарність з українськими журналістами взагалі, а про конкретні історії конкретних людей, які мають резонувати з конкретними європейськими політиками.
Приклад такого підходу – австрійський депутат Європарламенту Гельмут Брандштеттер, який погодився взяти менторство над Османом Аріфмеметовом.
— Цей депутат сам письменник, він пише книжки, і Осман написав з тюрми книжку про перебування в полоні, – розповіла Євгенія Кравчук про те, як створюється цей емоційний зв’язок. Народна депутатка поділилася, що коло таких амбасадорів розширюється. Водночас це не просто солідарність – це конкретні депутати в конкретних парламентах, які можуть ставити питання, ініціювати резолюції, тиснути на свої уряди.
Стратегія роботи ТСК передбачає серію тематичних засідань, кожне з яких сфокусоване на окремій проблемі. Серед гострих запропонованих тем — полонені журналісти. Голова ТСК додатково підсвічує необхідність об’єднання списків різних організацій для формування єдиної бази. Це методологічне питання виявилося несподівано важливим – різні організації мають дещо різні цифри, бо по-різному визначають, кого вважати журналістом.
Окреме засідання буде присвячене й справі Вікторії Рощиної, із запрошенням правоохоронців.
— Робота йде, але маємо використовувати всі можливі майданчики, щоб ця тема не згасала, – пояснила Євгенія Кравчук необхідність парламентської уваги до цього резонансного кейсу. Трагедія Вікторії Рощиної стала символічною для міжнародної журналістської спільноти, і ця увага має бути підтримана конкретними кроками.
11 лютого заплановане виїзне засідання на базі Суспільного мовлення – спільний формат із Комітетом гуманітарної та інформаційної політики. Там буде розглянуто як фізичні атаки на редакції, так і ситуацію з полоненими медійниками, зокрема журналістом-комбатантом Василем Філімоном. Під час окупації Херсона росіяни використовували інфраструктуру Суспільного для створення пропагандистського каналу, а відходячи – замінували будівлю. Це один із найяскравіших прикладів цілеспрямованого знищення медійної інфраструктури.
Підхід Євгенії Кравчук до роботи ТСК базується на розумінні, що документування злочинів – це лише перший крок. Справжній ефект досягається через систематичну присутність на міжнародних майданчиках, через персоналізацію історій, через координацію з парламентаріями інших країн, через створення документів, які стануть основою для політичних рішень. Це довготривала робота, яка вимагає координації зусиль різних організацій – від Національної спілки журналістів України до міжнародних правозахисних структур.
Юлія Туровець, інформаційна служба НСЖУ
