Де пролягає грань між самоцензурою і дотриманням журналістських стандартів під час війни? Як правильно відрізнити розумну обережність у поширенні інформації, аби не нашкодити, і абсолютний страх перед тим, як буде сприйнята оприлюднена інформація? Ці питання є вкрай важливими для української медіаспільноти сьогодні. Сама по собі самоцензура вже передбачає спотворення інформації, що ставить під загрозу довіру суспільства.
Це обговорювали аналітики, медійники та медіаексперти під час презентації дослідження «Самоцензурування журналістів в умовах повномасштабної війни», яке відбулося в Національній спілці журналістів України. Думок було багато, і вони досить різні, адже самоцензурування – питання, яке викликає багато дискусій і потребує чіткого визначення задля збереження професійного рівня журналістики.
Оксана Романюк, Інститут масової інформації (ІМІ):
Оксана Романюк наголосила на необхідності чітко розмежовувати самоцензуру та дотримання професійних стандартів, зокрема, верифікації інформації. Вона підкреслила, що журналіст професійно зобов’язаний не поширювати неперевірені дані. Спікерка висловила занепокоєння тим, що значна частина опитаних журналістів готові поширювати інформацію, яка спирається, наприклад, на анонімні Telegram-канали. На її думку, відмова від поширення неперевірених чи потенційно фейкових даних — це не самоцензура, а ознака професіоналізму, інакше це призводить до спотворення реальної картини.
-Ми не можемо називати самоцензурою дотримання професійних стандартів. Це те, що мають робити всі журналісти. Це якби хірург надягнув рукавички перед оерацією, а ви сказали: о, він самоцензурується, він надягає рукавички, – каже Оксана Романюк.
Євгенія Кравчук, заступниця голови комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики:
Євгенія Кравчук відзначила позитивну тенденцію: найменші відсотки самоцензурування стосуються політичних чи юридичних наслідків – близько 2%. Однак найбільший відсоток самоцензурування пов’язаний із суб’єктивним емоційним станом журналістів, а також із питанням професійних стандартів (верифікація). Вона наголосила, що розхитаний емоційний стан медійників може використовуватись росіянами для дестабілізації суспільства. Спікерка підняла питання про те, чи має самоцензура бути виключно особистим рішенням журналіста, чи це має бути спільною редакційною угодою, щоб мінімізувати вплив суб’єктивних чинників, як-от рівень патріотизму чи страх мобілізації.
-Тут, знову ж таки, це більше питання до обговорення. Мені самі цікаво, наскільки складніше почало працюватися журналістам в медіа, які зареєстровані, які мають редакційну політику, коли є цей тиск анонімних телеграм-каналів, які все публікують, які збирають охоплення, які збирають поширення, — наголосила Євгенія Кравчук.
Олександр Чекмишев, медіаексперт, доктор наук із соціальних комунікацій:
Олександр Чекмишев запропонував розглядати вплив патріотизму чи інших чинників на самоцензуру як «індекс нейтральності до результатів свого інформування». Він провів диференціацію між професійними (ДСТУ) та етичними стандартами. Якщо професійні стандарти є чітко виписаними інструкціями щодо поведінки журналіста в конкретній ситуації, то етичні стандарти – це «червоні лінії», які журналіст може свідомо пересувати, особливо в умовах війни. Це стосується, наприклад, показу чутливого контенту та його аудиторії. Спікер підкреслив, що розвиток стандартів — це не “ікона”, а процес, що постійно триває, оскільки лише совісті та читача вже недостатньо.
–А от етичні стандарти – це, можна зараз сказати, ті червоні лінії, яких журналіст може дотримуватися в той чи інший бік. І, звичайно, в умовах війни, тут ми можемо поставити собі купу питань. От, зокрема. Як показувати чутливий контент? Показувати – не показувати? На яку аудиторію показувати? Коли, в який час тощо. Колись мій директор перший, Анатолій Москаленко, казав, що журналіст відповідальний перед Господом Богом, перед власним читачем і своєю совістю. Але, очевидно, у наш час і Господа Бога, і своєї совісті, і читача недостатньо, – зазначив Олександр Чекмишев.
Єгор Чечеринда, прес-офіцер:
Єгор Чечеринда наголосив, що Україна перебуває у стані не лише військової, але й когнітивної агресії та війни з боку росіян, метою якої є вплив на свідомість, настрій та світогляд. Ворог працює за багатьма напрямками, використовуючи «колаж з різних позицій, різних наративів для різних сегментів суспільства», що призводить до розчарування та зневіри. Він закликав бути дуже обережними, оскільки будь-яка цитата може бути вирвана з контексту та використана російською пропагандою (зокрема, через їхнє фінансування на виготовлення фейкових відео та матеріалів), а потім трансформована і поширена в українському інформаційному просторі.
-І впливає оце все перекручення і оця вся трансформована, з ніг на голову поставлена інформація, впливає на свідомість українців, в першу чергу, цивільних, в рамках цієї когнітивної війни, в тому плані саме, в якому це хоче і правний ворог. Ось до цього треба бути дуже обережним, – каже Єгор Чечеринда.
Поліна Бондаренко, аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва:
Поліна Бондаренко представила результати аналізу відповідей журналістів. Вона повідомила, що тих, хто обирав опцію «публікувати зі змінами», не вважали самоцензурованими, оскільки ці зміни переважно стосувалися додавання фактажу, відображення думки іншої сторони, або верифікації інформації через додаткові джерела чи спроби вийти на першоджерело. Самоцензурованими вважали тих, хто повністю відкидав можливість роботи з новиною, попри її суспільну важливість. При цьому виникала абсурдна ситуація, коли одні журналісти не писали про проблему, бо вона «надто часто трапляється», а інші — бо це «одиничний випадок, а не системна проблема».
-Самоцензурувалися люди, які повністю відкидали можливість роботи з цією новиною попри те, що всі теми дуже чутливі, високочутливі для суспільства. Ми на інтерв’ю бачимо, що респондент каже, що це важлива новина, але ми її не будемо публікувати, – зауважила Поліна Бондаренко.
Рагніше ми розповідали про те, що дослідження “Самоцензурування журналістів в умовах повномасштабної війни” не має аналогів в Україні.
Також ми повідомляли про те, що, згідно цього дослідження, Збройним силам України довіряє 95% опитаних медійників.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: