Повномасштабне вторгнення суттєво змінило умови роботи українських медіа, зокрема це стосується видань у невеликих громадах. Попри фінансові та логістичні виклики, бродівська газета «Голос відродження» продовжує інформувати своїх читачів. Про роботу колективу в перші місяці війни, зміну формату видання, теперішню співпрацю з громадою та бачення майбутнього друкованих медіа говоримо з головною редакторкою часопису Надією Забокрицькою.
– Пані Надіє, у перші місяці повномасштабного вторгнення ваша редакція працювала безкоштовно, аби газета могла виходити. Що мотивувало особисто вас? Чи був страх, що якщо «Голос відродження» зупиниться хоч на тиждень, то вже не повернеться ніколи?
– Повномасштабне вторгнення Росії в Україну було для всієї країни і, звичайно, для нас шоком. Лютий – це фактично початок фінансового року. Редакційні рахунки були майже порожніми. Хоча ми вже надали інформаційні послуги місцевій владі, але кошти за це ще не надійшли.
А потім у перші дні повномасштабного вторгнення, вийшла урядова постанова, що регулювала особливості формування та виконання місцевих бюджетів у період воєнного стану. Згідно з документом кошти спрямовували на першочергові потреби. Друковані засоби масової інформації, звичайно, туди не потрапили.
Різко впала кількість реклами й оголошень. У зв’язку з цим, наш редакційний бюджет опинився майже на «нулі». Тому на зборах колективу було вирішено не припиняти випуск газети і працювати безкоштовно. Також вирішили перейти з кольорового друку на чорно-білий.
Я дуже вдячна нашим працівникам за розуміння і підтримку. Ми прийняли таке рішення, бо війна – невідомість, а газета – це інформування людей. У нас в редакції був різограф і за необхідності ми могли друкувати газету у меншому форматі і самі доставляти читачам. Крім того, ми дійсно боялися втратити газету. Чимало видань стали на паузу вже в перші дні або тижні російської агресії.
Це було нелегко, але ми ні разу не припиняли вихід газети, хоча трохи «схудли». Наш «Голос відродження» просто не мав права замовкнути у такий складний час.
– Зараз, коли війна триває вже понад чотири роки, де ви та ваш колектив знаходите внутрішній ресурс?
– Поки що тримаємося у бурхливому інформаційному просторі. Війна внесла свої корективи у фінансове становище редакції і ми змушені були перейти на половинний формат.
Живильним джерелом, що підтримує «Голос відродження» і допомагає долати виклики доби, є передплатники, рекламодавці і шанувальники. А також Бродівська міська рада і депутати, з якими у нас налагоджена добра співпраця.
– Як за цей час змінилося ваше розуміння місії регіонального журналіста?
– Місія регіонального журналіста або видання – бути незалежним рупором малої батьківщини. Хочу сказати, що наша газета – це один з символів Бродівщини. На сторінках відображається історія й становлення нашого краю, за кожною публікацією стоять люди, які боролися і до сьогодні борються за незалежну Україну, своєю щоденною працею роблять великий внесок у її розбудову і розвиток, а також активно наближають нас до перемоги.
«Голос відродження» – невід’ємна частина інформаційного і культурно-просвітницького простору нашого регіону. Впродовж майже 36 років наша газета виконує важливі завдання – оперативно інформує людей, виховує нові покоління Бродівщини, формує громадську думку та утверджує свободу слова.
– Газеті вже майже 36 років, вона бачила різні епохи. Чи зберігаєте ви в редакції підшивки старих номерів, наприклад, з 90-х років? Чи заглядаєте туди інколи, щоб порівняти, про що писали тоді і про що пишете зараз?
– У редакції зберігаються підшивки “Голосу відродження” за усі 36 років. Це наш безцінний архів, до якого звертаємося ми, журналісти і мешканці Бродівської, Підкамінської, Заболотцівської громад. Ці території раніше були одним Бродівським районом. Газета “Голос відродження” – це літопис національного відродження нашого краю.
– Нагальною проблемою сучасних друкованих медіа є труднощі з доставкою. Розкажіть, як ваші примірники фізично потрапляють у віддалені села Бродівщини? Які проблеми залишаються актуальними, а які вдалося подолати?
– Ринку друкованих видань, який переживає важкі часи вже не перший рік, повномасштабне вторгнення Росії в Україну принесло ще суворіші виклики. Папір, друк, доставка, дохід від реклами і роздрібного продажу – за все це газетам тепер доводиться боротися.
Підняття тарифів «Укрпоштою», невчасна доставка газет передплатникам, брак листонош, слабка зацікавленість поштарів у передплаті – все це підриває передплатну кампанію і фактично знищує наші друковані ЗМІ. І це в той час, коли ворог тисячними тиражами і безкоштовно поширює на окупованих територіях свої видання, пропагуючи власну ідеологію.
У села газету доставляють пересувні відділення «Укрпошти». Але часто це виглядає так – машина приїхала в село, працівники залишили газети у магазині або в іншому громадському місці, а там вже хто взяв. Хоча редакції платять немалі кошти поштовикам за доставку кожного примірника безпосередньо до поштової скриньки мешканця.
Проблеми з поштовою доставкою періодичної преси – це напевно, головне, що турбує сьогодні і мене, і газетярів України.
– Як ви сьогодні знаходите героїв для своїх публікацій?
– Герої наших публікацій сьогодні живуть поряд з нами. Ми часом зустрічаємося на вулиці з людиною і не можемо навіть здогадатися, яка вона унікальна. Звичайно, що до редакції приходять і шанувальники газети, і мешканці громад, де поширюється наша газета, щоб розповісти про талановитих і особливих людей.
– Як ви бачите майбутнє паперового формату випусків у Бродах після нашої Перемоги?
– У наш надважкий час слово є і зброєю, і ліками, і духом нації… На жаль, передбачити гарне майбутнє друкованим виданням дуже складно. Я б сказала – неможливо.
Без державної підтримки такі регіональні видання як наша газета просто не виживуть. А хочеться жити і приходити у домівки наших читачів з гарними новинами.
– Уявімо день, коли вийде номер із головним заголовком «ПЕРЕМОГА». Крім цієї новини, про що буде перша велика стаття чи репортаж в омріяному випуску?
– Моя мрія – коли настане цей день, надрукувати великий додатковий тираж і безкоштовно покласти у кожну поштову скриньку з інформацією про нашу Перемогу і про героїв-захисників, хто її наближав.
Низький уклін українським Героям, які захищають нас до останнього подиху.
– А яким ви бачите цей переможний номер візуально? Які фотографії чи малюнки хотілося б розмістити на його першій шпальті?
– У номері газети про Перемогу України я хотіла б розмістити фото усіх наших Героїв, хто її здобував, особливо фото тих, хто віддав життя за усіх нас та за наше майбутнє. Розумію, що практично це неможливо. Але саме про них хотілося б говорити у ці дні і безмежно їм дякувати. Наша Перемога здобувається дуже великою ціною.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти об’єднаного Центру журналістської солідарності Львів-Суми: 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Садівничий – координатор Сумського центру, +0505822517).
Адріана Пікусь, студентка-практикантка Львівського ЦЖС
