Івано-Франківський Центр журналістської солідарності НСЖУ зініціював проведення круглого столу з обговорення питань адаптації ВПО-медійників на Прикарпатті й роботи локальних медіа. Захід відбувся в редакції газети «Верховинські вісті».
Головний редактор найтиражнішої газети в області «Верховинські вісті», член правління Івано-Франківської обласної організації НСЖУ Дмитро Кіращук, звертаючись до колег, наголосив:
– Навіть у нинішній складний час преса утверджується як носій правдивої місцевої інформації, вона завжди матиме своїх передплатників, свою аудиторію. Читачі платять за цю інформацію, передплачуючи видання, хоч «Укрпошта» робить усе, закриваючи відділення, звільняючи листонош, щоб медійники не продали свою інформацію. Але завдяки альтернативним способам розповсюдження, українські газети мають перспективу. Бо творча праця журналістів цінна».
– Такий захід конче потрібний у наші дні, позначені війною. Колеги-журналісти зі східних і південних областей, не лише ведуть ділову розмову про роботу медіа, а й ближче пізнають Прикарпатський край, його історію, звичаї, обряди. І це теж єднає нас як українців. Велика вдячність Центру журналістської солідарності, його керівниці Вікторії Плахті за організацію семінару та керівникам верховинських газети і радіо, первинної організації НСЖУ Дмитрові Кіращуку, Лесі й Романові Климам, – відгукується про зустріч за «круглим столом» головний редактор надвірнянської газети «Народна Воля», член правління та секретаріату обласної спілки журналістів. Іван Гриджук.
Щодо роботи видання, яке він очолює та яке 34-й рік в інформаційному полі, то редакція проводить передплату на 2024 рік, відмовившись від послуг «Укрпошти», – через тергромади, педколективи, бібліотеки, будинки культури, багаторічних шанувальників газети, у трудових колективах, підприємницьких структурах, частково – через громадських активістів.
– До місцевих листонош претензій ми не мали. Уся проблема – в ненаситних апетитах верхівки «Укрпошти», – зауважує Іван Гриджук.
Зваживши всі «за» і «проти», з «Укрпоштою» не уклав угоду на передплату й головний редактор богородчанського видання «Слово народу», член правління обласного журналістського осередку Михайло Захарчук.
– Уперше за 33 роки існування газети ми змушені відмовитися від послуг поштовиків. Причина – масове скорочення листонош та істотне підняття ціни за доставку преси. У цій ситуації редакція сподівається на підтримку всіх, хто розуміє цінність друкованого слова в країні, де йде війна. З січня «Слово народу» доходитиме до читачів через школи, старостинські округи, церкви. Зараз напрацьовуємо алгоритм дій, підшуковуємо людей у населених пунктах, з якими вже працюємо. Складно, але робимо все, аби зберегти газету, адже попит є, що б хто не говорив, – поділився Михайло Захарчук із колегами в редакції газети «Верховинські вісті».
– Сподіватися лише на «Укрпошту» в нинішній ситуації було б смерті подібно. Пошук альтернативи в розповсюджені преси – завтрашній день для друкованих медіа. «Укрпошта» переоцінила свої можливості й своїми діями мотивувала газети до пошуку нових партнерів, тим самим пришвидшуючи втрату монополії. Це розуміють наші колеги із Верховини, Коломиї, Надвірної, Богородчан. Гадаю, невдовзі й інші локальні друковані медіа наслідують їхній приклад, – продовжив тему Михайло Мазур, власкор всеукраїнських видань «Вісті…» в Західному регіоні України, член правління та секретаріату обласної організації Спілки журналістів.
Медійники зі Сходу й Півдня розповіли колегам, як вони адаптувалися на Прикарпатті, облаштували побут, знайшли роботу.
Олена Возна, ВПО з Миколаєва, до війни вісім років жила в Києві і працювала на телеканалах «Інтер» та «СТБ», а тепер – літературний редактор у Коломийському драматичному театрі ім. І. Озаркевича.
– Журналісти зіштовхуються з такими ж проблемами, як і всі. Попри те, що попередня робота передбачала багато відряджень і ми вміли швидко адаптувалися в нових місцях, завжди було відчуття: коли закінчиться відрядження, ти повернешся додому, де тил, затишно, надійно і стабільно. Це завжди тримало, якими б непередбачуваними й екстремальними не були ситуації і відрядження. А як переселенець, ти не маєш того надійного і стабільного тилу, немає розуміння майбутнього, як і можливості його спланувати, навіть на найближчий час. У такі моменти неабияку роль грає оточення. І я вдячна моєму оточенню, бо мені надали підтримку і допомогу – те, чого я так потребувала, хоча і не зізнавалася в тому. Мій процес адаптації не був і не є швидким, проте я вже відчуваю, що інтегрувалась у громаду, отримала велику родинну підтримку як на роботі серед колег, так і від Івано-Франківського Центру журналістської солідарності. Завдяки пані Вікторії, її уважності, піклуванню та допомозі з’явилось напівзабуте відчуття безпеки, підтримки. Журналістська родина – це ніби острівець стабільності, який буде лиш збільшуватись та зміцнюватись, – каже Олена Возна.
Тетяна Бєлявцева до війни працювала в редакції газети «Вісті Зміївщини».
– Я з Харківщини, з території, до якої окупанти не дійшли усього кілька кілометрів. Перші три місяці повномасштабного наступу ми з родиною та колегами-активістами були вдома, волонтерили, активно готувалися до можливого спротиву. Але мені довелось переїхати через стан здоровʼя дитини. Якби не діти дошкільного та шкільного віку, то, можливо, лишалася б на місці. Переїзд на захід України дав можливість долікувати мою старшу дитину, оговтатись від першого шоку і, вважаю, стати ефективнішою в допомозі Україні на шляху до перемоги. Я відгукнулася на пропозицію місцевих громадських організацій працювати психологом – маю відповідну освіту, досвід, психологічно стійка людина, яка пройшла багато випробувань. Працюю у проєктах з надання кризової психологічної допомоги постраждалим від війни, передусім, переселенцям. Звертаються І члени родин загиблих героїв. Таких людей уже сотні. Я вдячна за тих людей, що подарувала мені доля в цій вимушеній подорожі Україною. І своїм колегам з журналістського кола Франківщини, передусім, координаторці Центру журналістської солідарності Вікторії Плахті та редакторці коломийської газети «Вільний голос» Валі Близнюк, за щиру підтримку в складну хвилину, за щиру людяність, розуміння, – зазначає Тетяна Бєлявцева.
Тетяна Кривоніс зі Слобожанщини, випускова редакторка Українське радіо. Харків, зауважила, що в Івано-Франківську спільнота дружно прийняла її і стала фактично другим домом.
– Колеги, знайомі, прості франківчани радують своєю відкритістю. Які б не виникали питання – завжди підтримують. Особлива подяка Центру журналістської солідарності в Івано-Франківську за його активність і роботу. Не до всіх івентів, які вони проводять та на які запрошують, вдається долучатись, але ті, на які вдалося потрапити, можна ставити у приклад. Завдяки Центру і його людям я знаю, що я не сама. Знайомство з роботою колег із радіо «Гуцульська столиця» та газети «Верховинські вісті» вразило. «Гуцульський калєндар» – то окремий витвір мистецтва: яскраве і цікаве видання про життя місцевих. А тутешні музеї треба просто бачити і знайомитись як з експозиціями, так і тими, хто їх творить. Окремо скажу про місцеве радіо. На Харківщині мережа місцевих радіостанцій, які були в колишніх районах, майже згорнута, а тут радіо має своїх слухачів та творців, хоч, думаю, що це теж не просто, бо доводиться працювати і над залученням коштів, і над комунікацією з владою, і над тим, щоб бути цікавими місцевій аудиторії, підкреслилаТетяна Кривоніс.
Також учасники форуму відвідали музеї Івана Франка й Параски Плитки-Горицвіт у Криворівні, музей Гуцульщини у Верховині, мали зустрічі з головою Всеукраїнського товариства Гуцульщини Дмитром Стефлюком, настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ в Криворівні о. Іваном Рибаруком, з ініціативи якого громада ще торік відзначила Різдво разом з усім світом 25 грудня. Учасники заходу побували в Коломиї біля нещодавно відкритого пам’ятника Василю Стефанику, а троє колег-переселенців того дня переглянули ще й виставу за твором Жана-Батіста Мольєра «Хворий, та й годі!» в Коломийському драматичному театрі ім. І. Озаркевича.
Журналіст в інтернет-виданні Kramatorsk Post Максим Ходушко, який тепер живе у Коломиї, розповідає, що зустрічі із колегами з НСЖУ завжди запам’ятовуються надовго.
– Особисто в мене ніколи не було регіональних стереотипів, принаймні, не згадаю. Але коли спілкуєшся з журналістами з Харківщини, Миколаївщини, Прикарпаття, а сам з Краматорська, – відчуваєш, що відстані на мапі – це лише дороги, які поєднують нашу велику країну та її людей. Ось, музей Гуцульщини: де Гуцульщина, а де моя Південна Слобожанщина і рідний Краматорськ. А потім згадуєш нашу евакуйовану виставку «Рід» і розумієш: багато схожого, а все – українське, в чомусь відмінне, а загалом спільне. Так само зрозумілі прагнення та горе Параски Плитки-Горицвіт, творчість якої мала б бути відомою ширшому колу поціновувачів примітивного мистецтва. Для мене вона стала відкриттям. На мою думку, Україна попри всі негаразди, завжди мала доцентрові тенденції, бажання єднатися, про що свідчить наша історія. Події останніх років довели, що розбрат привносять до нас ззовні, та – нема куди правди діти – за деякої підтримки ворожих поплічників. На своїй ділянці цієї боротьби – за єдину Україну, за розуміння, що нас більше об’єднує, ніж роз’єднує, – зустрічі та події, організовані Івано-Франківським Центром журналістської солідарності, стають наріжними каміннями, на яких це розуміння й формується, – каже Максим Ходушко..
Віра Ільїна з Краматорська, понад рік живе в Івано-Франківську, працює керівником департаменту комунікації Донецької ТПП, розповіла, що її вразила столиця Гуцульщини – Верховина, глибокі культурні традиції якої, як потужний магніт, притягували до себе цвіт української нації.
– Звичайно, знайомство відбулося, наскільки це було можливим упродовж короткого перебування на Верховинщині. Шкода, що голова Всеукраїнського товариства Гуцульщина Дмитро Стефлюк мав замало часу, щоб розповісти все, що хотів. Проте він встиг вразити відданістю справі та любов’ю до рідного краю. Дякую Центру журналістської солідарності, друзям і колегам. Ви знову приємно здивували своїм професіоналізмом, увагою і теплотою. Підсумки б хотілося підбити словами Романа Клима, редактора журналів «Гуцульський калєндар» і «Гуцульщина», заступника редактора – відповідального секретаря в редакція газети «Верховинські вісті»: «Це шляхетне товариство медійників зробило наш спільний і мій день ангела зокрема! Дякуємо вам, Вікторіє Антонівно, як організаторці заходу, натхненниці позитивних і так потрібних зрушень, за змістовно проведену частину вікенду у Верховині, й Криворівні. Після таких зустрічей віриться, що Прикарпаття з Харківщиною, Донеччиною і Луганщиною, яких чи не найдужче понівечила війна, вже ніколи не розімкнуть монолітних замків єднання журналістської спільноти на шляху до переможності донесення Правди і людських цінностей українства», – зауважила Віра Ільїна.
Центру журналістської солідарності в підготовці до цього заходу допомогли керівник Спільноти святого Егідія в Івано-Франківську, кореспондент телеканалу «Еспресо» Іван Харук і голова Молодіжної ради обласної організації НСЖУ кореспондентка ВВС Ліліана Хомишин. Транспорт для поїздки надала Івано-Франківська обласна рада.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Івано-Франківську – 066 677 07 26 (Вікторія Плахта, координатор Івано-Франківського центру), адреса: вул. Січових стрільців, 25.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
В. Стрільчук
Фото Тетяни Бєлявцевої, Івана Харука
