Серед тих, чия доля залишається невідомою, є й українські медійники, які після мобілізації стали на захист України.
Серед них – із Кам’янського на Дніпропетровщині журналіст і фоторепортер Сергій Мазан (позивний Могила), який понад 20 років працював у місцевих медіа, та відеооператор і журналіст Вадим Тимченко, який працював у приватній телекомпанії Кам’янського. А з Кривого Рогу – режисер монтажу телеканалу «Рудана» Ігор Євстаф’єв. Про його долю не мають звісток із 13 лютого 2024 року. Про Ігоря сьогодні зі сподіванням і вірою у краще пишуть його колеги з ТРК «Рудана», які продовжують чекати на повернення свого товариша.
Третій рік вже минає, як «Рудана» чекає. «Рудана» живе крихкою, тремтливою надією. Надією на те, що наш Ігор живий і ми ще зустрінемо та міцно обіймемо його в нашому великому дружному колективі.
Ігор Євстаф’єв працював на нашому телеканалі режисером монтажу. Завжди усміхнений, делікатний і порядний. У роботі – безвідмовний. Скромний, творчий, захоплений музикою.
Коли Батьківщина покликала його на захист, Ігор був зарахований до 2-го стрілецького батальйону 92-ї бригади.
Його побратим, колишній «руданівець» Сергій, спочатку служив з ним пліч-о-пліч, але потім бійців перевели у різні підрозділи. Ігор спочатку служив у 413-му стрілецькому батальйоні, де його призначили командиром відділення, а потім – у 227-му окремому автомобілому батальйоні.
13 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Перемога Покровського району на Донеччині зв’язок з Ігорем обірвався. Відтоді доля нашого 29-річного режисера залишається невідомою. Є припущення побратимів про ймовірне перебування в полоні. Але достеменної інформації немає.
Дуже сумує за своїм коханим його наречена Дар’я Єгорова. П’ять років вони були разом.
«Більшість людей знають його як тихого, спокійного, неговіркого хлопця. Я ж знаю його з іншого боку. Він ділився почуттями та переживаннями. Це щира, зріла й мудра людина. Це чоловік, який вміє слухати та підтримати. Його любов та спокій неймовірно гармоніюють з моїм активним способом життям та більш емоційним характером. Я планувала провести з ним усе життя. Якими б тяжкими не були дні, я його чекаю. Це кохання, яке завжди зі мною», – поділилася з нами Дар’я.
На Ігоря чекає і його сім’я – найближчі й найрідніші люди, яких він робив щасливими.
Ми всі сподіваємося, що твоє щире серце б’ється, друже. Хай справдяться надії!
***
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контактний телефон Центру журналістської солідарності у Дніпрі – 050 919 84 79 (Наталя Назарова, координатор Дніпровського центру).
Тетяна Дрєєва
