Володимир Мазур – головний редактор телеканалу «Сімон», ведучий телепрограм, а нині військовий – сьогоднішній герой історії у межах проєкту «Розкажемо про наших», започаткованого Харківським Центром журналістської солідарності НСЖУ. Журналіста і воїна, як і інших героїв розказаних історій, попросили відповісти розлого всього на два запитання: чому вони пішли на службу і чи повернуться в медіасферу? Останнє видається важливим, бо це про те, що, із часом і якщо не вплинуть нові особисті чинники, інформаційний простір України і профільна освіта збагатяться медійниками нового гатунку. Тому відповідь на запитання «Чи повернешся в медіа після перемоги?» у кожного з наших героїв лишаємо без коментарів.
ІСТОРІЯ 1. Володимир Мазур
…У січні 2024 року в харківській підземці пасажирка підійшла до мене, Ганни Черненко, з запитанням – чи раптом я не журналістка? Після мого «так» спитала, чи не знаю я, чому з екрану харківського ТБ зник Володимир Мазур? Кажу: служить. Далі цитата: «обов’язково передайте вітання кращому ведучому міста». Боялася відволікати, але слова передала.
Володимир Мазур – у медіа з 2001 року. Він працював головним редактором телеканалу «Сімон», ведучим телепрограм, а зараз старший офіцер відділення комунікацій 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади.
Чому пішов служити? Володимир Мазур вже за два тижні від початку повномасштабного вторгнення пішов до військкомату:
–Уперше я спробував піти у ТРО в Харкові 7 березня. Не взяли, бо потрібні були люди з бойовим досвідом. Мотивація проста: цю мразоту треба було зупиняти. Я офіцер запасу, «піджак», давав присягу.
І ще Володимир як ведучий, який добре відчуває співрозмовника, додає:
–Ну, і я собі не уявляв, як би я не пішов і потім з ветеранами зміг би спілкуватися. Мені було соромно лишатися поза армією в той час.
Для особистої історії Володимир зробив фото, яке могло б бути цілком буденним. Але ні. На ньому ведучий щойно закінчив етер (віримо, що останній тільки на зараз) і іде у свій кабінет. Ранком почалася його служба.
Що Володимир робить зараз? Його робота – це медійний супровід бойового та тилового життя бригади. А це багато «полів»: там як власні фоторепортажі, так і організація роботи журналістів, які приїжджають для своїх медіа знімати на позиціях.
Чи повернешся в медіа після перемоги?
–Чесно кажучи, я заборонив собі уявляти майбутнє. Я не знаю, коли, де і як для мене закінчиться війна. Мій рідний телеканал стоїть розбитий, чи можна буде його відродити? Плюс вік – мені за 50, і можливостей менше. Гадки не маю, чи я буду потрібен медіа, і чи медіа будуть потрібні мені. Поки планую найближчим часом працювати по цій лінії на службі, а далі – подивимося, – каже Володимир Мазур.
ДОВІДКА. Проєкт «Розкажемо про наших» започатковано командою Харківського Центру журналістської солідарності НСЖУ до Дня журналіста. Це – 9+ історій про медійників, які зараз служать. Чому 9+? За цим «плюс» стоїть багато людей: колега, який тільки-но прийшов в «учєбку», ще двоє серед тих військових, про чию роботу зможемо розказати тільки після перемоги, а хтось до лав Збройних сил приєднався ще до повномасштабної війни. На Харківщині багато працівників медіа вдягли однострій. Скільки – точної цифри ми не маємо. Але впевнені, кожна історія варта уваги. Хто вони – наші герої? Ведучі прайм тайму, оператори, автори колонок на сайтах, редактори, викладачі журналістики, фотокори. Усі, хто в певний момент після лютого 22-го року сказали собі: роботу в медіа я ставлю на паузу. Я йду у військо. Ці історії різні за наповненістю та емоційністю. Ми прагли, щоб кожен із наших колег відповів на питання, але, за бажанням доповнив відповіді будь-чим. І, так, деякі тексти вийшли оціночно-особистими, адже автори статті (Ганна Черненко і Володимир Павлов) знають героїв.
Далі буде – бо ж історій наших колег, а нині військових – немало…
***
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності у Харкові – телефон: 093 813 75 44 (координатор Ганна Черненко)
Харківський ЦЖС
Дискусія з цього приводу: