Це відбулося у день, коли російські війська завдали по Харкову чотирьох ударів. Тож про загрози тут говорили як про щоденну реальність: учасники тренінгу з тактичної медицини, який організував Харківський центр журналістської солідарності НСЖУ, вчилися зупиняти кровотечі, накладати турнікети й діяти, коли постраждалих багато. А ще – розпізнавати небезпеку, навіть коли вся увага зосереджена на людині, яку намагаєшся врятувати. Інструкторами були рятувальники команди «Міжнародний центр безпекових рішень «РЕСУРСИ», які працюють у складі групи швидкого реагування (ГШР) «РЕСУРСИ».
«Шахед» поруч: коли допомогу треба перервати
Звук російського дрона, який для багатьох українців став моторошно звичним, інструктори використали на занятті. Не для ефекту, а щоб нагадати: зосередившись на пораненому, можна не помітити небезпеку для себе.
Сергій, інструктор команди «Міжнародний центр безпекових рішень «РЕСУРСИ», пояснює: психіка поступово адаптується до звуків війни, і людина може перестати реагувати на те, що насправді потребує уваги.
«Ми сьогодні використали на навчаннях звук «шахеда» навмисно, бо ми всі звикли до цих звуків. На жаль, наша психіка адаптується до цього неприємного звуку, і ми на нього вже майже не реагуємо. Але якщо ми чуємо такий звук, а там і розуміємо, що він уже йде на зниження, чуємо його дуже чітко, це свідчить про те, що ми знаходимося десь дуже поруч. І треба реагувати на такі звуки», – каже Сергій.
Власна безпека – передусім. Якщо виникає загроза повторної атаки, потрібно шукати укриття. Інакше той, хто намагається врятувати іншого, сам може стати постраждалим.
Для медійників, які працюють на місцях російських ударів, це правило особливо важливе.
Останньою частиною шестигодинного тренінгу стало відпрацювання сценарію атаки по ТЦ із великою кількістю постраждалих і множинними уламковими пораненнями. Учасники мали діяти послідовно, спираючись на вивчений алгоритм.
Із Лозової – до Харкова на навчання
Яна Мельникова працює журналісткою на ТРК «Вектор» у Лозовій. Останнім часом російські атаки на місто почастішали. Нещодавно росіяни вдарили по місцевому ринку вдень, коли люди прийшли за покупками. Загинули люди. У ніч перед тренінгом відбулася ще одна атака – знову по центру міста.
Через це Яна разом із напарником спеціально приїхала до Харкова, щоб пройти навчання з тактичної медицини.
«Останні прильоти по ринку – це просто звичайний робочий день. Люди прийшли скуплятися. Стався приліт. Не скажу, що, при такому ударі можна було б когось урятувати з тих, хто загинув, але як мінімум надати першу допомогу решті постраждалих або просто зорієнтуватися – це вже дуже важливо», – розповідає журналістка.
У критичній ситуації людина може розгубитися. Знання алгоритму допомагає зорієнтуватися, покликати на допомогу й визначити, що робити далі.
Яна наголошує і на іншому: підготовлена людина може не лише допомогти комусь поруч, а й пояснити, якої допомоги потребує сама, якщо опиниться серед постраждалих.
Небезпека не закінчується разом із робочим днем
Для журналістки Ганни Кучеренко з медіа «Люк» цей тренінг став першим досвідом навчання з тактичної медицини.
Ганна живе у прифронтовому місті, неподалік об’єкта критичної інфраструктури, який неодноразово обстрілювали. Після однієї з атак вона зрозуміла, що хоче навчитися надавати першу допомогу.
«Я вперше на такмеді, і для мене це дуже важливо в тих умовах, у яких ми зараз перебуваємо. Тим паче в прифронтовому місті, я вважаю, це дуже потрібно – мати таку навичку. Кожному цивільному, військовому потрібно обов’язково мати хоча б якісь базові навички надання першої медичної допомоги», – каже Ганна.
Її історія нагадує: для того, щоб опинитися поруч із постраждалими, необов’язково їхати на місце обстрілу. Небезпека може застати вдома, дорогою на роботу чи під час звичайних щоденних справ.
Не їздиш на обстріли? Це не означає, що тобі не потрібен такмед
Для редакторки медіа «Статус Кво» Наталії Кобзар тренінг виявився практичнішим, ніж вона очікувала. Сама Наталія не виїжджає на місця російських ударів, але живе у прифронтовому місті й розуміє, що небезпека може виникнути будь-де.
«Найцінніше те, що все пояснювали просто і відпрацьовували руками. Не було зайвої теорії, водночас не було зайвого трагізму або якоїсь героїзації», – ділиться Наталія.
Вона зізнається, що вагалася, чи варто йти на навчання: вважала, що курс потрібніший колегам, які їздять на обстріли та фронт. Однак під час тренінгу ще раз переконалася, що подбати про власну безпеку потрібно кожному.
«Окремо можу відзначити, що особливо мені було дуже корисно знов почути, що власна безпека і захист – це пріоритет і першочергове завдання. Я довго вагалась, чи відвідати мені цей курс, бо, чесне слово, завжди вважала, що є колеги, яким це потрібніше, – бо вони їздять на прильоти і на фронт. А я ж не їжджу. Дякую, що мені нагадали, що я все одно маю подбати про себе і за можливості – про когось ще».
Практика не гарантує, що в екстремальній ситуації все вдасться виконати правильно. Але вона допомагає заздалегідь відпрацювати дії й почуватися підготовленішим перед небезпекою.
Повтор такмеду раз на пів року – не забаганка, а необхідність
Інструкторка Дар’я вважає, що курси першої допомоги потрібні всім.
«Такі заняття потрібні хоча б раз на пів року. Тому що протоколи оновлюються, знання втрачаються, навички теж втрачаються, на жаль. Тобто оновлювати навички варто, відпрацьовувати сценарні вправи варто», – наголошує Дар’я.
На тренінгу учасники відпрацьовували алгоритм MARCH – послідовність дій під час надання допомоги травмованим. Вчилися реагувати на критичні кровотечі, працювати з турнікетами та діяти в умовах, коли постраждалих може бути багато.
Дар’я нагадує: у Харкові такі ситуації – не абстрактні приклади з підручника. Поранення внаслідок російських атак потребують швидкої реакції, а коли постраждалих кілька, особливо важливо діяти послідовно й не втрачати часу.
Що варто пам’ятати після тренінгу
- Безпека – передусім. Не наражайте себе на небезпеку, намагаючись допомогти іншому.
- Знання потрібно відпрацьовувати. Прослухати курс і вміти діяти в стресовій ситуації – не одне й те саме.
- Навички потребують оновлення. Інструктори радять повертатися до навчання хоча б раз на пів року.
- Підготовка потрібна не лише тим, хто виїжджає на обстріли. Небезпека може застати на роботі, вдома або дорогою у своїх справах.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності у Харкові – телефон: 093 813 75 44 (координатор Ганна Черненко).
Харківський ЦЖС
Дискусія з цього приводу: