Громадянського журналіста з Криму Руслана Сулейманова Південний окружний військовий суд у російському Ростові-на-Дону засудив до 14 років колонії суворого режиму. Про це повідомив сайт «Крим.Реалії» (проєкт Радіо Свобода). В процесі судилища, визнаного політичним, він виступив з яскравим останнім словом, в якому поставлено багато актуальних проблем для міжнародної громадськості. Публікуємо його останнє слово з незначними скороченнями, що не впливають на зміст.
Світе, здригнися! ХХI століття – століття науково-технічного прогресу! І що ми спостерігаємо? Російські так звані суди переслідують та саджають у в’язниці людей лише за погляди на життя, за інакодумство. Хіба мислити стало заборонено, хіба це злочин? Сьогодні вже підкорений космос, прагнуть колонізувати Марс. А може, вже варто було б навчитися жити на Землі? Грош ціна всім сучасним досягненням цивілізації у той час, коли існує сучасна інквізиція, що бореться з книгами та мислителями. Це шлях у нікуди. З такою політикою прогресу не чекайте…
Сьогодні на очах у всієї світової спільноти намагаються розправитися з кримськотатарським народом – за його незламність, вільнодумство, за його тверду прихильність до своєї релігії – Ісламу, знищуючи в ньому будь-який прояв активізму, що є запорукою збереження самого народу разом з його ідентичністю. Нас намагаються знищити протягом 250 років, починаючи ще з часів анексії Криму Катериною ІІ. Сьогоднішні реалії в Криму, пов’язані з політикою Росії – політикою терору і репресій, які ще більше додали до нашої пам’яті, розворушили рани, що ще не загоїлися, залишилися після подій 1944 року.
Давайте будемо відвертими. До 2014 року в Криму не було ні терористів, ні екстремістів, а тут раптом відразу з’явилися? Для мого народу це чужі поняття. Ми завжди відстоювали наші права мирними шляхами. Мій народ – творець: повернувшись до Криму, він обживав пустельні місця, упорядкував їх, наповнив дитячими голосами, які пожвавили раніше атмосферу. І сьогодні ви робите нас винними без злочину. І звичайно, моєму народу прикро, коли з його синів намагаються створити образ злочинця без вини. Чим і пояснюється народна підтримка, а терористів та екстремістів не підтримували б. При тому, що багато хто боїться заявити про солідарність, побоюючись репресій. Брехня не пройшла. Очевидно, що мій народ лякають, вриваючись ночами до мирних осель. Вриваються озброєні до зубів у масках силовики, налякавши дітей, людей похилого віку, дружин, позбавляючи їх годувальників – гідних голів свого сімейства.
Вже двічі увірвалися до мого дому, спочатку прийшли за мною, а потім за братом. У мене на той момент вдома була моя дружина, троє малолітніх дітей, наймолодшому не було і двох років, двоє батьків похилого віку. Я питаю: навіщо вриватися у мирний будинок, відправляючи цілу армію силовиків – ФСБ та ОМОН? І це все бачили мої малолітні діти, і вони пережили це двічі. А коли суд, нібито турбуючись про психіку наших дітей, які пройшли шлях у 700 км із Криму до Ростова, сподіваючись побачити своїх батьків, не допустив їх на судові засідання з відмовкою, що дітей травмує вигляд їхніх батьків у клітці – мене це дивує. А хтось потурбувався про їхню психіку, коли вривалися в наші оселі силовики у той час, коли наші діти бачили солодкі сни?! Понад двісті дітей залишилися без своїх годувальників, вихователів, залякані силовиками – ця травма залишила глибокий слід у їхніх безгрішних душах!
Під час одного обшуку в моєму домі один із силовиків, наставляючи зброю на моїх старих батьків, сказав: «Ми вам мстимося за минуле. Прийде час, і ми вас усіх розстріляємо! Моя мама, приголомшена від почутого, сказала: «Він мені в сини годиться, а скільки злості в очах цього молодого чоловіка!» Дайте відповідь мені тепер: у кого ненависть і хто розпалює міжнаціональну ворожнечу? Ось він, справжній вияв реваншизму! Чому не припинили силовики, що стояли поруч, і не притягнули до відповідальності цю людину? У номері 5 видання «Хроніка поточних подій» 1968 року наводиться звернення до кримськотатарського народу підполковника поліції Пазіна: «Якщо завтра буде наказ розстрілювати, ми вас розстріляємо». Хіба ж історія не повторилася?
Можна згадати і про безвісти зниклих, про безліч репресій проти неугодних, як під погрозами та тортурами схиляли моїх співвітчизників з метою фабрикації кримінальних справ, про жорстоко замучених та вбитих. Це Крим із 2014 року. Так, сьогодні проводиться політика в Криму – використовують страх для контролю суспільства. Люди бояться висловлювати свою думку чи обговорювати її, бо за кухонні розмови можна легко опинитися у в’язниці. Тепер вказувати на злочин влади – вже злочин.
Нам намагаються нав’язати без альтернативної точки зору – як нам дотримуватися своєї релігії, які книги нам можна читати, а які заборонено, встановивши таким чином цензуру та диктат. З нас хочуть виліпити покоління рабів, щоб ми мовчали і погоджувалися з будь-якою несправедливістю, що відбувається навколо або щодо нас самих. Ми так не звикли жити! І тільки варто нам на весь світ заявити про беззаконня, що відбувається, як тут же починається шквал репресій.
Ми знаємо, як катують у «нелегалках» у Чечні, у Дагестані – ці моменти жертви згадують із жахом, особливо застосування електричного струму для вибивання показань. Я не беруся говорити про рівень провини цих людей, вони проходять через ці ж суди, і ви про це добре знаєте. Погодьтеся: під катуваннями людина на себе візьме всі злочини світу, і навіть в убивстві Кеннеді зізнається. Чому аргументом для силовиків став електричний струм, а не закон? Куди поділися презумпція невинності та верховенство права? Хто після цього є злочинцем?
Крім того, вся боротьба з тероризмом у РФ зводиться до статистики, за високі показники якої одержують позачергові звання, премії та нагороди силовики. Як у відомій історії, коли на кораблі завелися щури, а капітан задумався, як їх перемогти і придумав: платити матросам за кожного спійманого щура. Як ви вважаєте, щури зникли? Думаю, ви здогадалися, не тільки не зникли, а матроси ще почали розводити їх. Так само в Росії: якщо на боротьбу з тероризмом виділяються величезні кошти з бюджету, то навіть якщо винних не виявиться, їх призначать, вигадають. Це одвічна боротьба – полювання на відьом, наче замкнене порочне коло. Як сказав засновник Росстату, академік Струмілін: «Краще стояти за високі економічні показники, ніж сидіти за низькі», і так відбувається у всіх держструктурах, у тому числі й силових.
Якщо поглянути ще глибше, то в Росії силовики заангажовані на боротьбу з Ісламом. Як зрозуміти інакше, якщо заборонено книги великих ісламських учених. Таких, як, наприклад, Бухарі. Найяскравіший доказ – коли раптово заборонили навіть Коран у перекладі російською мовою Ельміра Кулієва. Під тиском громадськості заборону скасували.
Згадаймо, як у минулому у Ставропольських школах забороняли носіння хустки – хіджабу. Хустка для жінок в Ісламі – веління Всевишнього. Тому хустка – це традиційне поняття в Ісламі, а хто забороняє його, той підміняє традиційне поняття в Ісламі вигаданими поняттями. Тепер очевидно, хто це робить і намагається звинуватити у цьому тих, хто не дозволить собі такого.
Заборона ісламських організацій в Росії, звинувачення їх у тероризмі та екстремізмі, так само, як і «Хізб ут-Тахрір», — це має політичне чи економічне підґрунтя і не більше, що і зазначає у своїй експертизі кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Радивилов Данило Анатолійович, який є, зокрема, вихідцем з освітньої системи РФ Санкт-Петербурзького державного університету. І кожен не ангажований експерт погодиться із ним. Навіть у експерта Радивилова закономірно виникають питання: «Чому в устах мусульман, які не мають відношення до організацій офіційного Ісламу (наприклад, до якогось із Духовних управлінь мусульман) однгакові слова, але вони сприймаються як заклик до насильства? Чи означає це, що в Росії існує монополія на тлумачення Корану – Святого Письма мусульман, і цим правом наділені представники лише тих мусульманських організацій, діяльність яких санкціонована державою?
Ось ще парадокси. У Росії проходили збори руху «Талібан», визнаного в Росії терористичною організацією, а «організатором» цих зборів, за версією ЗМІ, є глава МЗС Росії Сергій Лавров. Нещодавно пройшов Петербурзький економічний форум за участю у ньому забороненої в Росії та визнаної терористичною організації «Талібан». У Росії є постійне представництво забороненого «Талібану». Це що, гра слів чи реальність? Хіба це не подвійні стандарти?
Ми, як і ті, хто був до нас, намагалися донести до суддів, звертаючись до їхнього розуму та совісті, припинити це беззаконня, припинити репресії, але я сумніваюся, що ми були почуті. Але, водночас, це не марно. Весь світ ще раз переконався, що ми кримські татари, мусульмани Криму, використовуємо як аргумент слово, а не насильство. Ми віримо: сила розуму візьме гору. Ми не опускаємо рук. І з волі Господа світів продовжимо нашу мирну боротьбу, допоки кожен політв’язень не повернеться до свого дому, до своєї родини, доки весь народ у рідному Криму не відчує безпеку. А те беззаконня, яке продовжує відбуватися в Криму, як і в самій Росії, то воно не має майбутнього. Немає майбутнього тиранія, тому свідок – вся світова історія. Неможливо збудувати майбутнє на брехні, на подвійних стандартах. Неможливо побудувати майбутнє на сльозах дітей, дружин, матерів – яких розлучили з батьками, з дружинами, з дітьми. Неможливо збудувати майбутнє на страху, репресіях, терорі. Це лише ознака слабкості. Варто замислитись.
О, мій народ, незламний роками випробувань, терплячий, що любить свою релігію, прагне справедливості, чия історія вишита золотими нитками, нащадки «алтин девіра», я радий, що є частиною тебе, і захоплений твоєю мудрістю та відповідальністю у всіх справах, і тому свідок – твоя вікова історія. Міцно тримайтеся за те, що крізь тяготи пронесли наші праведні пращури – через гноблення, депортацію, повернення. Те, що зробило нас сильними і зберегло нас, не дало зламатися сьогодні – Іслам – від нього походить світло до всіх знань, повага до старих і батьків, прояв милосердя до молодших, доброзичливість до сусіда і ніщо не змогло відволікти нас від цього.
З волі Всевишнього, пройшовши всі ці випробування, ми усвідомлюємо цінність того, що придбаємо за підсумком, і станемо дуже ревними та дбайливими в майбутньому до нашого надбання.
Всім тим, хто був небайдужий і підтримував нас – політв’язнів та наші сім’ї, висловлюю величезну подяку!
Руслан Сулейманов,
громадянський журналіст, активіст, визнаний правозахисними організаціями політичним в’язнем.
Підготовлено Інформаційною службою НСЖУ
