До Дня журналіста речник оперативно-тактичного угруповання «Харків» Павло Шамшин отримав Почесну грамоту Національної спілки журналістів України. За його плечима – понад 20 років у журналістиці, роки роботи власним кореспондентом ICTV та досвід військового журналіста, який почався ще з подій 2014 року на Донбасі.
Нещодавно Павло Шамшин працював над фільмом про річницю російського наступу на Харківщину, який розпочався 10 травня 2024 року. За рік ворог так і не зміг досягти значних успіхів на цьому напрямку. Хоча місто Вовчанськ було майже повністю знищено, захопити його росіянам не вдалося.
– Це заслуга хлопців і дівчат, які зараз захищають Харківщину. Вони зупинили тоді російську навалу і продовжують робити це сьогодні, – підсумовує речник угруповання «Харків».
До повномасштабного вторгнення Павло Шамшин працював власним кореспондентом телеканалу ICTV у Рівненській і Волинській областях. Переважно знімав для програми «Незвичайні новини», інколи для «Фактів».
Коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, Павло Шамшин пішов у військкомат і вступив до Сил територіальної оборони. У липні 2023 року перевівся спочатку в Інформаційне агентство Міністерства оборони, а потім — у Центральну телерадіостудію Міністерства оборони.
Зараз лейтенант Шамшин перебуває за бойовим розпорядженням в оперативно-тактичному угрупованні «Харків», де обіймає посаду офіцера відділу комунікацій групи зв’язків з громадськістю та виконує функції речника угруповання.
Досвід військової журналістики у Павла Шамшина почався ще до повномасштабної війни. У 2014-2015 роках він їздив у відрядження на Луганщину та Донеччину, працюючи кореспондентом ICTV.
– Коли все це почалося в 2014 році, у багатьох – і військових, і журналістів – не було такого відчуття, що ми вступаємо у велику війну. Ми ще мислили мирними категоріями, що не може бути у ХХІ столітті війна з обстрілами, – згадує Павло. – Переломним моментом стали події травня 2014 року під Волновахою, коли загинуло близько двох десятків українських військовослужбовців. Тоді прийшло усвідомлення масштабу загрози. А після Іловайська та Дебальцевого стало зрозуміло, що це справжня війна, яка рано чи пізно переросте у повномасштабний конфлікт.
За роки війни воєнна журналістика кардинально змінилася. Якщо раніше можна було відносно безпечно під’їжджати майже до передових позицій, то зараз через розвиток безпілотної авіації зона підвищеного ризику розширилася до 10 кілометрів в обидва боки від лінії бойового зіткнення.
– Треба розуміти, що ми маємо справу з високотехнологічним і дуже сильним противником, – підкреслює військовий журналіст.
Один із найболючіших спогадів Павла Шамшина пов’язаний з березнем 2015 року, коли він працював на Луганщині поблизу міста Щастя. Тоді він знімав сюжет про молодого офіцера, який щойно закінчив військовий виш і створив зразкову фортифікаційну лінію. Офіцер вражав новим баченням місця України в сучасній історії та чітким розумінням того, хто є ворогом у цій війні.
– Минуло небагато часу, можливо два чи три тижні, і мені телефонує товариш і каже, що коли цей офіцер зі своєю групою рухалися в районі Щастя, по них прилетів ворожий ПТУР. Офіцер і ще три-чотири військовослужбовці загинули, – згадує журналіст.
Ця трагедія стала болючим нагадуванням про те, що війна може забрати життя в будь-який момент, навіть під час так званого «перемир’я».
Робота військового журналіста на передовій вимагає ретельного планування. Перед кожним виїздом обговорюється план дій, маршрути переміщення, способи маскування. Обов’язково перевіряються засоби індивідуального захисту – шоломи, бронежилети, аптечки, турнікети.
Основний принцип роботи журналіста на війні – не зашкодити. Павло Шамшин наголошує на важливості балансу між інформуванням суспільства та убезпеченням військових. Інформація має бути максимально точною, але при цьому не розкривати розташування позицій, переміщення військ або особи військовослужбовців, якщо це може загрожувати їхній безпеці.
– Наше головне завдання – не зашкодити, не бути тягарем для тих хлопців і дівчат, з якими ми працюємо. А за можливості – їм допомагати, – пояснює Павло.
За час повномасштабної війни він працював безпосередньо в зоні бойових дій, включаючи передові позиції. Доводилося працювати на схід від Куп’янська, де одного разу по групі журналістів відпрацьовував ворожий танк, та в Серебрянському лісі з підрозділами, які відповідають за безпілотні системи.
За активну громадянську позицію, особистий внесок у справу оборони України, жертовність, хоробрість та патріотизм, які в час війни роблять Україну сильнішою, за поданням Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України Почесною грамотою НСЖУ нагороджено:
– майора ШАНДИБУ Микиту Петровича, спеціального кореспондента відділу інформаційного супроводу подій редакції телебачення Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України;
– лейтенанта ШАМШИНА Павла Володимировича, заступника начальника технічного відділу телепрограм редакції телебачення Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України;
– лейтенанта ВОЗОВИЧА Дениса Вікторовича, спеціального кореспондента технічного відділу прес-центру редакції телебачення Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України;
– працівника Збройних Сил України ЧУБАЯ Михайла Григоровича, оглядача відділу з дистрибуції та доставки сигналу редакції телебачення Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України;
– працівника Збройних Сил України БОЄВУ Людмилу Борисівну, оглядача інформаційно-аналітичного відділу редакції радіомовлення Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: