Фотокореспондентка сайту 061 Катерина Клочко представила в Запорізькому Центрі журналістської солідарності НСЖУ електронну версію своєї нової виставки «Це – мій дім». Так символічно авторка назвала свою експозицію, бо в ній висвітлюється сьогоднішнє життя прифронтових громад за десяток кілометрів від лінії боїв на багатостраждальному, але незламному Запорізькому напрямку фронту.
– У зруйнованих, спалених, понівечених ворогом і все ж нескорених містах і селах без світла, без води, під постійними обстрілами живуть сильні духом люди, які на запитання: «Чому не виїхали?» – відповідають просто: «Це – мій дім». І в хвилини затишшя працюють на городах, відновлюють свої будинки, годують собак і кішок, які в зруйнованому місті залишились без господарів, а також ходять за водою і хлібом, коли приїздять рятувальники. Вони охоче спілкуються з журналістами, показують своє обійстя і підвали, де переховуються, коли бомблять чи стріляють, і посміхаються – попри все. Це мене особливо зворушує до сліз. Про все це – моя виставка, – розповідає Катерина Клочко.
Вона працює в «гарячих точках» з першого дня війни. Її світлини вражають правдивістю і реалістичністю подій. Вона знімає в понівечених війною Гуляйполі і Оріхові, розбитих ворогом прифронтових селах Василівського району. Вдивляючись в її фото, відчуваєш всю трагічність війни і горе людей. І водночас захоплюєшся талантом і професійністю фотожурналістки. На більшості її світлин в центрі уваги – людина, її емоції і незламність в жахливих умовах війни.
– У мене є фото, на якому зображений фермер, котрий поблизу Комишувахи, за 12 кілометрів від лінії фронту, працює в полі. На інших знімках – зруйновані школи, церкви, житлові будинки. Серед цієї розрухи живуть люди. Вони – на моїх знімках. Ось дуже цікава вийшла фотографія, вдалося спіймати мить, коли жіночка вийшла з Незламного хабу в Оріхові погодувати голубів, а вони, раптово наполохані гулом, знялися в повітря, шукаючи порятунку в небі звідки летять ракети, – розповідає фотожурналістка.
Разом з колегами Катя Клочко виїздить і в розташування військових бригад, де працювати дуже небезпечно. Повертаючись із однієї з таких поїздок, їхня група потрапила під обстріл. Осколок снаряда прошив багажник автомобіля. На щастя, ніхто не постраждав. На запитання, як Катя та її колеги приходять до тями після таких поїздок, вона відповіла коротко: переключаємось на позитив, п’ємо каву, спілкуємось і плануємо наступну поїздку.
В експозиції виставки Катерини Клочко «Це – мій дім» понад три десятки фотографій з прифронтових територій Запорізької області. Всі вони представлені на експозиції в фотоклубі «Запоріжжя».
На презентації були присутні журналісти-переселенці з Гуляйполя, Оріхова – Іван і Лідія Кушніренки, Світлана Карпенко, Тамара Курочкіна.
– Ви навіть не уявляєте, як страшно та моторошно дивитися на зруйнований рідний Оріхів, – каже Тамара Курочкіна, – де ти виріс, навчався, працював, а тепер на місті міських кварталів, шкіл, лікарень – тільки руїни. Прокляті рашисти повинні бути покарані! Те, що Катерина та її колеги фіксують на світлинах, дуже важливо, бо обов’язково прийде переможний час, коли загарбникам прийдеться відповідати за злочини перед судом історії.
Катя дуже вболіває за долю рідного краю.
– Я хочу, – говорить вона, – щоб люди не забували про нашу багатостраждальну Запорізьку область. Було б добре, аби цю експозицію подивились і люди в інших містах України.
– Світлини Катерини Клочко з прифронтових територій проймають до глибини душі. В них – і трагізм, і горе війни, і , водночас – надія і віра, яку несуть в собі незламні люди, – ділиться своїми враженнями відома радіожурналістка родом з Гуляйполя Ніна Деркач. – Особливо вразило мене фото, де діти з прифронтового села Приморське Василівського району в хвилини затишшя риють окоп за селом, «облаштовують позицію» для захисту і встановлюють український прапор. Це – їхній дім. Це – наш дім. І ми будемо битись за нього до повної перемоги над ворогом, – підкреслила журналістка.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 152.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Валентина Бистрова
Фото Сергія Біжка
