Сьогодні важко уявити наше життя без фотографії. Вона зберігає спогади, зупиняє час, допомагає передавати душевні емоції. А фотограф, фотохудожник через об’єктив камери показує своє унікальне бачення світу. Зараз, під час війни, коли фотокорам доводиться фіксувати жахливі наслідки ворожих атак на міста та села, у них є віддушина – переглядати та компанувати знімки мирних часів, щоб зберегти для нащадків відображення життя у довоєнні часи. Саме так і зробив відомий запорізький фотожурналіст Олександр Прилепа, створивши новий фотоальбом «Запорізький край», презентація робіт якого відбулася в Центрі журналістської солідарності НСЖУ.
– Свого часу, коли я працював в УНІАН, в обласній газеті «Индустриальное Запорожье» доводилось багато подорожувати нашим рідним краєм, фотографувати безкраї таврійські степи, поля золотої пшениці і квітучі сади, сивий Дніпро і легендарну Хортицю, Кам’яну могилу в мелітопольському степу та узбережжя Азовського моря.
До видання увійшла 51 пейзажна світлина. Більшість фотографій Олександр Прилепа відзняв під час редакційних відряджень і експедицій.
– Це було щастя – побачити цікаві моменти, сфотографувати їх, а тепер – це пам’ять, яка гріє душу, – говорить автор фотопроєкту. – Коли фотографій накопичилося багато, виникла ідея створити фотокнигу. Над проектом працював довго, в основному вночі, під вибухи ворожої арти, фотографії відбирав дуже ретельно. Для мене така кропітка творча робота стала протидією самовигорянню, засобом відновлення після важких зйомок, постійних обстрілів і руйнувань міста. Думками переносився в ті місця, які колись сфотографував. Ці світлини – мій скарб, вони допомогли мені відволікатися від гіркої реальності. Верстав альбом сам, а на друк витратив гроші, які були відкладені на відпочинок. Але я не жалкую, бо для мене створення фотоісторії моєї малої батьківщини стало міцною арт-терапією, що лікує душу та серце.
Вихід альбому саме зараз допоможе зберегти культурну пам’ять, продемонструвати красу української землі і нагадати світу, що попри всі випробування Україна залишається величною і нескореною.
Спілкуючись із учасниками презентації фотокниги, Олександр розповідав про історію створення деяких знімків. Зокрема, на під’їзді до Гуляйполя він угледів пару лелек у гнізді і, звичайно ж, ці закохані птахи потрапили в об’єктив фотомайстра. В фотоальбомі є ця світлина. Вражає своєю величчю і загадковістю Кам’яна могила неподалік Мелітополя, яку Олександр сфотографував під час короткої зупинки в одній із поїздок, і, звісно, улюблене Азовське море.
За можливість побувати в більшості районів області й іншу допомогу Олександр Прилепа вдячний багатьом медійникам. Зокрема, Наталії Кузьменко, Юлії Баришевій, Вікторії Горбатко, Ользі Боглевській, які були присутні на презентації фотокниги. Вітаючи Олександра з непересічною подією, Вікторія, яка дуже скучає за рідним Бердянськом, розчулилася майже до сліз.
– Ти нагадав мені море, Набережну. Твої фото неперевершені. Вони потрібні нам, переселенцям, по рідним містам яких тимчасово розгулюють окупанти, щоб після перемоги знову відтворити наше прекрасні простори і розпочати нове мирне життя.
– На знімку родинне гніздо лелек. Дивовижні птахи повертаються додому… – говорить Алла Шамрай, радіожурналістка з Енергодару, – Ми, люди, принаймні більшість, схожі на них. Тільки небо зараз над нами не таке прозоро-блакитне, мирне, як на фото. Часто задимлене, зафарбоване не сонцем, а вибухами рашистських ракет, і багато хто не вдома і не має змоги насолоджуватись родинним теплом. А от мрія повернутися – нас єднає.
… Всі ці пейзажі знайомі і близькі серцю майже кожного з журналістів, які були присутні на заході, тож і обговорення видання було досить таки жвавим: зі спогадами і найкрашими побажаннями автору, одне з яких – не зупинятись і продовжувати створювати нові фотоальбоми, потрібні для збереження культурної пам’яті та нагадування світові про красу української землі. Красу, яку після нашої перемоги доведеться відновлювати всім світом.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 15.
Ніна Деркач, Наталія Вадимова, фото Олега Валіка та Юрія Зелінського
Дискусія з цього приводу: