Вчинок колишньої співробітниці інформаційної служби пропагандистського “Пєрвого” телеканалу РФ Марини Овсяннікової, що з’явилася у прямому ефірівипуску новин з плакатом, зміст якого мав антивоєнне спрямування, широкою спільнотою стала потроху забуватися. Але в історію телебачення цей факт безумовно увійде. У соціальних мережах телевізійники сперечаються “А що це взагалі було?”.
Прес-служба Національної спілки журналістів розпитала з цього приводу знаного фахівця у галузі телебачення, державного чиновника, який тричі очолював Національну телекомпанію України, члена НСЖУ Олександра Савенка.
– Олександре Миколайовичу, так на Вашу думку, вся ця історія з Овсянніковою, що це насправді було – постановка від російських спецслужб чи крик душі чесної медійниці, яка прозріла?
– Давайте спочатку розглянемо систему організації безпеки на телеканалах. Звісно – це не якийсь прохідний двір, а об’єкти з обмеженим доступом і просто з вулиці туди не потрапиш. Коли я очолював Національну телекомпанію, нас охороняли, а точніше – несли службу на посту ледь не два взводи міліціонерів.Десь з півсотні осіб під погонами, які фактично виконували роль вахтерів. Та коли відвідувач “Олівця”, знаної споруди НТКУ на столичному Сирці, потрапляв за разовою перепусткою всередину комплексу, він фактично вже ніким не контролювався.
Звісно, часи змінюються, модернізується і система безпеки. З’явилися іменні електронні ключі, система “шлюзів” за відділами телекомпанії. Але ж телебачення – то завжди творча атмосфера, люди поспішають на ефір. Іноді співробітники однієї редакції знають далеко не усіх із сусідньої. Тому людині з вулиці можна щось розповісти штатним репортерампро “забуту електронну перепустку” і скористатися тими ж запароленими ліфтами. Тому, на моє переконання, оминути певні обмеження із доступом до конкретного поверху чи кімнати, невеликапроблема.
– Але увірватися у прямий ефір… Це, взагалі, можливо?
– Історія українського телебачення знає такі факти. Випуски новин о 21-й годині на Першому каналі Українського телебачення свого часу називались “програмами особливої важливості”. У 90-х-на початку “нульових” років з Інтернетом та соціальними мережами було ще сутужно. Тому головні останні новини всі дізнавалися з телевізора. Не виняткомбув і президент країни, який здебільшого дивився випуск саме о 21-00, який самі телевізійники і назвали “президентським”.
На щастя, за часів мого керівництва НТКУ якихось кричущих НП в “головному прямому ефірікраїни” не траплялося. А от у одного з моїх колег по кріслу президента телекомпанії – Ігоря Сторожука, така неприємна пригода була. В один із вечорів (знову ж таки на початку “нульових”) кілька відомих осіб –на той момент керівників парламентськихопозиційних партій, прикриваючись депутатськими мандатами, просто таки увірвалися у прямоефірну студію “УТН” посеред передачіо 21-й годині і стали вимагати негайного виступу – прямо тут і зараз. Тоді Ігореві Сторожуку довелося перервати програму: просто “вирубити” її сигнал.
Ну, а про те, що під час прямої трансляції у апаратно-студійному блоці телекомпанії знаходяться десятки людей, телевізійники знають добре. І трапитися може будь-що. У мережі “гуляє” багато відео, коли під час програми по підлозі проповзає якась людина. А все виявляється дуже просто – то асистент режисера крадькома намагається замінити “сівшу” батарейку в мікрофоні-петличці у когось із гостей чи ведучих.
– Тим не менше один з наших колег, який знає систему безпеки у російському телецентрі “Останкіно”, розповів, що саме під студією, звідки транслюються випуски новин у Москві, завжди сидів озброєний “ОМОНівець” і жорстко контролював допуск до АСБ…
– Розкажу свою історію. Якось я був на болгарському телебаченні. Колега, керівник телекомпанії в Софії, проводив мені екскурсію будівлею телекомпанії. І раптом під однимидверима (зауважте – з цифровим електронним замком) я угледів кремезного чолов’ягу в уніформі з “Калашниковим” напоготові. Та ще більше я був заскочений побаченим за дверима з іншого боку: там сидів … ще один охоронець з автоматом. На мій здивований погляд-запитання болгарський телевізійник відповів коротко: “А тут у нас студія прямого ефіру”. Ось так – це було ще наприкінці 90-х. Тоді навіть для мене це виглядало дивним.Чи правильно, що навіть мирні і спокійні у безпековому плані болгари перестраховувалися – не знаю, я тоді не мав чіткої відповіді: кожен на власний розсуд і обставини визначає рівень загроз. Сьогодні, особливо під час війни з Росією, розумію – вони мали рацію.
– І все-таки – ситуація з “прогулянкою” Овсяннікової із плакатом по студії новин в “Останкіно”. Це була постановка? Її могли зупинити чи якось нейтралізувати ще до потрапляння “в кадр”?
– Я не стану на 100% виключати, що це була ініціатива самоїОвсяннікової. Телевізійники знають, що редакція – це як велика родина. Люди там працюють роками, іноді десятиліттями. Складаються певні дружні відносини, а у когось – навіть стосунки. Тому вільно потрапити за спину телеведучої Єкатерини Андреєвої будь-хто зі своїх може абсолютно без проблем навіть під час прямого ефіру – на те свої і є своїми.
Але далі слід розібрати все по порядку, як кажуть телевізійники – покадрово.
Прямий ефір, тим більше – особливо важливих програм і трансляцій, до яких відносяться і випуски новин, то для режисерської групи як вищий пілотаж у льотчиків. У серйозних компаніях там за пультами переважно сидять такі профі, які пройшли і вогонь, і воду, і мідні труби, яких не здивуєш ніколи і нічим, які, як правило, нічого не бояться і, головне, – рішення вони звикли приймати миттєво, за долі секунди. І перемкнути студійну телекартинку на якусь заставку чи телесюжет, а потім ведучій у студії вибачитися за технічні проблеми, для головного режисера не складало ніяких труднощів. Нічого цього зроблено не було. Чому? Шок? Усі отетеріли? У це віриться з натяжкою.
Друге, що спадає на думку. Якщо уважно придивитися до рухівОвсяннікової за спиною ведучої, то може скластися враження, що з глибини студії, від телекамер,жестами, як прийнято на телебаченні,їй хтось підказував, що вона в кадрі, але текст на плакаті не читається, він закритий фігурою Андрєєвої. Адже спочатку вона стала за ведучою, а потім – таки змістилася правіше по телекартинці, щоб її і плакат добре побачили глядачі, а режисер відвів достатньо часу, аби вони встигли цей текст ще й спокійно прочитати.
І все-таки, якщо все перелічене було самостійним дійством екс-редактора служби новин “Пєрвого”, то все подальше не може не наштовхнути на підозру про певну постановку від російських політиків і спецслужб. Аналізуйте самі. Овсянніковій (після такої ефірної бомби!) дають можливість спокійно залишити телекомплекс “Останкіно”, куди і звідки навіть миша без дозволу, добровільно не вислизне. Далі – до поліції її не забирають, як бідолашних протестувальників навулицях російських міст “от Москвы до самым до окраин”, а запрошують особисто прибути наступного дня. Ще далі – на суді вона відбувається якимось сміхотворно жалюгідним штрафом. А ще-ще далі – ефірній зловмисниці-героїні надають можливість приспокійненько виїхати з РФ. І ви хочете, щоб ми повірили, що все це наразі діється в країні, де “демократія розгулялася настільки широко”, що окремого пікетувальника з чистим аркушем білого паперу формату А-4 запроторюють за грати, а то й ув’язнюють на цілих 15 років за одне-єдине слово “війна”?
Як часто повторює в ефірі один мій давній знайомий, колишній колега, а нині відомий російський пропагандист: “Совпадєніє? …”
І насамкінець. Правду про цей конкретний випадок ми дізнаємося не раніше, ніж почнуть розкриватися більш утаємничені історії нинішньої Росії.
Звичаї “Пєрвого канала”. Малюнок: Олександр Комяхов.
