Російська пропаганда була спрямована на українське суспільство ще з часу здобуття незалежності, а після повномасштабного вторгнення кількість фейків та пропагандистських тез істотно збільшилася. Про те, що таке пропаганда та як журналістам протистояти дезінформації, співробітникам об’єднаного Західноукраїнського Центру журналістської солідарності розповів директор ГО «Західний інформаційний фронт» Юрій Кміть.
–Юрію Юліановичу, як ви можете охарактеризувати поняття «пропаганда»?
–Пропаганда – це система цінностей, дій і певних стратегій, якою держава хоче назовні або внутрішньо запропонувати якісь ідеї. Як правило, пропаганда є як демократична, так і тоталітарна. Демократи також займаються пропагандою, але вони називають це експортом демократичних цінностей. Оскільки не можна одночасно пропагувати демократичні цінності і діяти підлими методами, вони стараються це робити відкрито і публічно. Натомість пропаганда тоталітарних режимів має і відкриту, і закриту форму. Тобто це просування ідей пропаганди через якісь рухи, розвідку, підкуп, корупцію.
–Як часто ви зустрічаєте пропаганду в українському інфопросторі?
–Ми можемо спостерігати пропаганду у якихось публічних кампаніях окремих політичних сил і політиків. А от системи державної пропаганди та цінностей, які були б вибудувані від А до Я, у нас немає. Фактично, є кілька національних ідей і то до кінця не сформованих, адже зараз об’єднуюча ідея українців – це війна і захист свого суверенітету, території від агресора. Тоді як пропаганда будується на певній системі цінностей, а її треба сформувати.
–А як щодо російської пропаганди?
–У нас відкрито російська пропаганда не потрапляє в інфопростір, йдеться про російські фейки, які часто-густо підхоплюють наші місцеві журналісти і медіа, а потім виявляється, що це російський вкид або вони спрацювали на якусь кампанію. Це може бути як поодинокий випадок, так і цілі спецоперації зі спланованим поданням кількох фейків – ІПСО.
Москва – це як центральний інструмент колишнього СРСР, яка зосередила у себе науково-дослідні інститути, що займалися вивченням різних методів психологічного впливу, маніпуляцій. Радянський Союз хоч і програвав у технічному прогресі, але в галузі розуміння психології людини і принципів впливу мав істотні напрацювання. Американці програли В’єтнам, Афганістан та інші свої психологічні й військові операції, через те, що вони не знаходили спільну мову із менталітетом місцевого населення. Росіяни теж програли свій Афганістан, не знаходили мову із мусульманами, але вони вчилися на помилках і зрозуміли, що завжди можна шляхом різних маніпуляцій, підкупу, шантажу, сексу, добиватися свого.
–Яку тему можна вважати найбільш вразливою в нашому інфопросторі сьогодні?
–Найвразливіша тема – це, звичайно, питання закінчення війни. Перемир’я: наскільки ми можемо поступитися в компромісах із окупантами задля досягнення цілі, наприклад, вступу в НАТО чи Євросоюз. Або де межа наших можливостей подальшої боротьби, що називати зрадою, а що раціональним мисленням, чи розуміємо ми наслідки своїх дій зараз.
–Як сьогодні працюють фейки?
–Російські фейки ніколи не побудовані на порожньому місці, вони завжди мають логічне психологічне підґрунтя. Вони вже створені так, що певна соціальна чи політична група в Україні буде зацікавлена у поширенні такого фейку в своїх вузьких особистих інтересах. Над цим працюють тисячі спеціалістів в інститутах у Москві і випрацьовують програми і стратегії як «розділяти» Україну й натравлювати одне на одного громадян.
Маємо зважати на три речі: пропаганда – це цілісне просування певної ідеології, у цьому випадку це просування концепції руського міра. Дезінформація й інформаційна війна – це те, що вони хочуть нащепити нам думку про нікчемність України й про те, що такої держави й нації немає. А фейки – це вже окремі елементи цієї війни, йдеться про спотворену інформацію, це окремі точки.
–Як журналісти сьогодні можуть протистояти дезінформації?
–РФ витрачає на пропаганду офіційно зі свого бюджету 19 чи 20 мільярдів доларів і це лише офіційна стаття. А якщо взяти всі інші дотичні, які заховані в коштах на розвиток чи Міністерство закордонних справ, то це, напевно, буде подвійний бюджет України. Що може Україна протиставити проти таких грошей?
У нас немає цілісної системи захисту, тому що вона потребувала би тисячі робочих місць і великого фінансування. Україна, на жаль, не може собі цього позволити. У нас взяло на себе це суспільство і громадські організації, які працюють в царині боротьби з фейками. Наш «Західний інформаційний фронт» фактично спеціалізується на протидії фейків про Україну в Польщі, Словаччині й Білорусі.
Ну і є базові речі: відстежувати джерела, потім включати критичне мислення, але насправді, це чиста класика. Треба співставити час виникнення фейку, події, які відбуваються навколо цього фейку, і подумати кому це вигідно.
–Як ви можете оцінити рівень медіаграмотності нашого населення? І як ми можемо його покращити?
–По-перше, він піднявся, якщо взяти, наприклад, упродовж 2014-2024 років, українці стали менше вірити популістським гаслам, вкидам, вже більше з’явилося критичного мислення. Зараз вже не так легко «розвести» громадянина.
По-друге, вже більшість людей розуміють, що росіяни витрачають на фейки багато зусиль і грошей, тому вже відчувають, коли починається ІПСО.
А щоб підвищити рівень медіаграмотності, треба закрити телеграм, тому що телеграм-канали є анонімним джерелом інформації, за які ніхто не відповідає й не несе авторської відповідальності. Засоби масової інформації мають конкретних відповідальних авторів, редакторів, ліцензоване свідоцтво, мають бути зареєстровані.
Ми використовуємо телеграм для інформаційної боротьби з росіянами, а вони застосовують його для війни з нами. На мою думку, ми не контролюємо телеграм, це робить Росія. Це як футбол на чужому полі, ми можемо гол забити, але чи завжди ми виграємо?
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти об’єднаного Західноукраїнського Центру журналістської солідарності Львів-Чернівці – 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Бобер – асистент), адреса: вул. Соломії Крушельницької, 5.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників медіа, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Дар’я Маркова
Дискусія з цього приводу: