Чи завжди ми здатні діяти правильно, коли опиняємося перед реальною загрозою? Чому навіть досвідчені журналісти можуть розгубитися, коли небезпека виникає раптово? І що допомагає команді не втратити дорогоцінні секунди?
Журналісти Дніпропетровщини знають про небезпеку не лише з навчальних презентацій. Медійники працюють у регіоні, де російські атаки загрожують цивільному населенню, зокрема тим, хто документує наслідки обстрілів. Вони виїжджають на місця російських ударів, працюють у прифронтових громадах і стикаються із загрозами, до яких неможливо підготуватися на сто відсотків. Проте можна навчитися оцінювати ризики, узгоджувати спільні дії та краще розуміти, як поводитися в критичний момент.
Цим досвідом медійники ділилися під час дискусії з дронової безпеки, організованої Дніпровським центром журналістської солідарності НСЖУ.
Коли небезпека виникає просто під час роботи
Для журналістів Павлоградської телерадіокомпанії (ПТРК) дронова загроза стала частиною робочої реальності. Їм уже не раз доводилося опинятися в ситуаціях, коли рішення потрібно було ухвалювати за лічені секунди.
Журналістка ПТРК Дар’я Полонська пригадує недавню зйомку, коли після оголошення загрози КАБів команда поспішила до укриття, але не встигла дістатися безпечного місця до удару.
«Важко було на той момент насправді все – і розпізнати загрозу, і швидко ухвалити рішення, і організувати дії. Спочатку ми не повірили, що таке можливо, потім було незрозуміло, що тобі зробити краще: бігти або йти, подивитися новини чи з якої сторони летить. Не було заплановано алгоритму дій», – розповідає журналістка.
За її словами, саме усвідомлення відсутності такого алгоритму стало одним із головних висновків після ситуації.
Ще гостріше відчуття безпосередньої загрози пережила її колега Катерина Пасішник. Знімальна група приїхала на місце одного з ударів і вже там потрапила під атаку безпілотників.
«Два шахеди буквально пролетіли над головами. І в такі моменти найскладніше – швидко зорієнтуватися, прийняти рішення, зрозуміти, куди бігти і ховатися. Бо в мене організм реагує на небезпеку і в якийсь момент просто ніби мозок вимикається, – зізнається Катерина. – Вже після того, як небезпека минає, я ще деякий час можу ходити ватною і не можу нормально зорієнтуватися».
Про ще один випадок, що стався зі знімальною групою під час дронової атаки, розповіла Марина Кукліна.
«Коли вже ми побачили шахед, який знижується, ми зрозуміли, що удар буде десь неподалік. Спочатку розгубилися, – пригадує журналістка. – Поруч були скляні вітрини, мафи, супермаркет, тому залишатися біля них було небезпечно. Тоді я швидко відреагувала й сховалася за деревом».
Її рішення повторила вся команда. Згодом, розповідаючи про цей випадок інструкторці з безпекових питань Ганні Логвіненко, журналістка почула, що з огляду на конкретні обставини команда діяла правильно.
Але сама Марина вважає важливішим інше: «Сам цей випадок показав, наскільки важливо заздалегідь знати, що робити, і не розгубитися в такій ситуації».
Навіть досвід не гарантує правильної реакції
Відеооператорка та режисерка Ганна Логвіненко свого часу працювала у пресслужбі ГУ ДСНС у Запорізькій області. Вона виїжджала на надзвичайні ситуації, брала участь у гуманітарних евакуаціях і працювала в умовах реальної небезпеки. Медійниця добре знає, наскільки складно діяти відповідно до всіх правил. Вона зізнається: був випадок, коли й сама, опинившись у небезпечній ситуації, спочатку поставила на перше місце допомогу іншій людині, а не власну безпеку.
Тобто навіть знання і досвід не завжди гарантують правильну реакцію. У критичний момент людина може реагувати емоційно, інстинктивно або так, як звикла діяти у звичайних обставинах.
Окрім того, страх у небезпечній ситуації є нормальною реакцією. Важливо не соромитися його, а мати підготовку, яка допоможе діяти попри стрес.
Саме тому, на думку Ганни Логвіненко, безпекові алгоритми важливо не просто знати теоретично. Їх потрібно проговорювати з командою ще до виїзду і розуміти, хто та що робитиме, якщо ситуація раптово зміниться.
Звичайна зйомка теж може стати небезпечною
Для Якова Іванченка, водія знімальної групи «Суспільне Донбас», безпека під час роботи починається з команди. І простий алгоритм, на його думку, має бути результатом спільної підготовки.
«Дуже важливо бути однією командою, – наголошує Яків. – Всі повинні розуміти, що ми їдемо в небезпечну локацію, і ми повинні знати, що робити, як команда діятиме під час атаки. Кожен має знати, як надати допомогу іншому, де аптечка, як скористатися турнікетом та іншими засобами».
Але навіть така підготовка не означає, що небезпека буде передбачуваною.
Під час однієї зі зйомок команда приїхала до 87-річної жінки з порушенням слуху, яка жила сама. Це була звичайна соціальна історія: волонтери допомагали жінці, а журналісти приїхали записати про неї сюжет. На місці команда пробула лише близько десяти хвилин, коли Яків почув дрон.
«Автомобіль паркувати ніде, тому що всі дерева низькі, – пригадує. – У двір не заїхати. А чую – дрон, розумію, «очі» близько. Вискочив з машини під дерева. “Чуйка” одночасно показувала 5-7 цілей».
За словами Якова, один із дронів перебував над місцем, де працювала команда Суспільного Донбас, ще кілька безпілотників наближалися. Тож зйомку довелося перервати.
Цей випадок показує: загроза може виникнути будь-де, навіть якщо команда не їде на місце удару чи іншу очевидно небезпечну локацію.
І навіть для людини, яка вже не раз працювала в небезпечних умовах, такі моменти не стають цілком звичними.
«Ну, вже так холодок внизу спини відчувається. Коли в “Чуйку” бачиш, як цей дрон спускається і під деревами літає. Будинки знімає. Тобто він будь-якої миті може завернути», – розповідає медійник.
Саме такі історії показують: повністю передбачити, де і коли виникне загроза, неможливо. Але можна заздалегідь підготуватися до того, як команда діятиме, якщо звична зйомка раптом перетвориться на небезпечну.
Безпека починається ще до виїзду
Один із головних висновків дискусії – до можливої небезпеки команда має готуватися ще до того, як вирушить на зйомку. Учасники говорили не лише про особисту готовність журналістів, а й про те, що редакції мають змінити або запровадити у своїй роботі, щоб краще захищати медійників, які працюють у зоні дронової загрози.
Варто заздалегідь оцінити локацію та маршрут, продумати, де можна сховатися або як залишити небезпечне місце, повідомити колегам, куди саме їде знімальна група, і визначити порядок дій у разі загрози. Важливо також розподілити відповідальність у команді, перевірити наявність аптечок та захисного спорядження і переконатися, що всі знають, де що знаходиться та як ним користуватися.
Окремо медійники наголошували на постійному зв’язку з редакцією: ті, хто залишається в офісі, мають знати місце перебування команди та розуміти, що робити, якщо зв’язок із нею перерветься.
Тобто безпековий алгоритм – це не один універсальний сценарій. Це набір домовленостей, які команда має виробити для себе ще до виїзду й бути готовою скоригувати їх залежно від ситуації. І головне – такий алгоритм не має залишатися формальністю. Його потрібно регулярно проговорювати всією командою, щоб у критичний момент не витрачати дорогоцінні секунди на з’ясування, хто і що має робити.
Професійний інстинкт теж може бути небезпечним
Дронова загроза стосується не лише тих, хто працює безпосередньо поблизу фронту.
Ірина Авраменко, асистентка кафедри журналістики Університету митної справи та фінансів і медіааналітикиня Інституту демократії імені Пилипа Орлика, часто їздить у відрядження Україною. Під час однієї з евакуацій із потяга вона спочатку відійшла на безпечну відстань, як просили провідники, але згодом помітила, що повертається ближче.
«Адже якщо щось станеться, хто, як не журналіст, має це задокументувати для історії? І тоді виникає зовсім інше запитання – а що робити, якщо дрон почне полювати вже на тебе?» – говорить Ірина.
Цей досвід змусив її замислитися, наскільки легко професійний інстинкт може вступити в суперечність із власною безпекою. Тому, переконана Ірина Авраменко, знання з антидронової безпеки потрібні не лише воєнним журналістам, а всім, хто працює в умовах війни й може опинитися під дроновою загрозою.
Особливо важливою вона вважає можливість передати такі знання студентам журналістських спеціальностей, які згодом працюватимуть у різних умовах – від редакцій до документування наслідків ворожих ударів.
Досвід, яким важливо ділитися
Досвід медійників Дніпропетровщини показує: неможливо передбачити кожну небезпечну ситуацію, але можна підготуватися до неї. Оцінка ризиків, домовленості в команді, зв’язок із редакцією та готовність діяти узгоджено не усувають загрози, проте допомагають не розгубитися, коли вона виникає раптово.
Професійність журналіста не вимірюється готовністю ризикувати заради кадру. Важливо не лише виконати завдання, а й зберегти власне життя та здоров’я.
Дніпровський центр журналістської солідарності НСЖУ продовжує проводити безпекові тренінги та дискусії, щоб практичний досвід медійників не залишався лише особистою історією кожного журналіста.
«За роки повномасштабної війни наші колеги накопичили величезний практичний досвід роботи в небезпечних умовах, – зауважила Наталя Назарова, координаторка Центру. – І дуже важливо, щоб вони могли ділитися ним одне з одним: розповідати не лише про те, що допомогло впоратися із загрозою, а й про ситуації, у яких розгубилися або не знали, як діяти. Адже досвід одного журналіста може допомогти іншому зберегти здоров’я, а іноді й життя».
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контактний телефон Центру журналістської солідарності у Дніпрі – 050 919 84 79 (Наталя Назарова, координатор Дніпровського центру).
Дніпровський ЦЖС
Фото Віктора Качанова та Світлани Іотової
Дискусія з цього приводу: