Головний редактор газети «Зоря» з Золочева на Харківщині Василь Мирошник пережив черговий удар російського дрона. Про життя в прифронтовій громаді, де полювання на людей і техніку стало щоденністю, він розповів НСЖУ.
Василь Савич зателефонував до Спілки, щоб подякувати за генератор, переданий йому від НСЖУ. Нині лише він забезпечує електроенергією оселю редактора.
Підтримка НСЖУ важлива не лише для самого журналіста, а й для його редакції: нині газета «Зоря» існує винятково завдяки шведській допомозі, яку забезпечила Національна спілка журналістів України.
Минулої ночі дрон ударив по електроопорі біля його будинку. Вибуховою хвилею вибило вікна, на даху нарахували 14 дірок.
– Але я вже дуже звик до цього: перевернувся на інший бік і все-таки виспався, – з гірким гумором каже журналіст.
Кількома днями раніше російський дрон «Молнія» влучив у город редактора. Уламки посікли дерева й знищила ділянку пізніх помідорів, які дружина, від’їжджаючи, залишила для нього.
За словами Василя Мирошника, ворожі дрони щодня кружляють над громадою роями й полюють на автомобілі просто у дворах. Власну машину він, на щастя, якраз перед тим віддав у ремонт, тож тепер ходить пішки та їздить велосипедом.
– Зараз пересуватися на автомобілі вкрай небезпечно. Тільки вчора в нашій громаді вбило трьох цивільних чоловіків. Усі вони мої добрі знайомі, один – однокласник, – розповідає редактор. – Він рухався автомобілем дорогою під захисною сіткою, коли туди залетів дрон. Чоловік виїхав з-під сітки й намагався сховатися в посадці, але не доїхав до неї якихось десять метрів. Ще однією жертвою став тракторист, про якого я не раз писав у газеті. Дрон влучив просто в його трактор.
Журналіст наголошує, що протидронові сітки вже не рятують, а лише створюють фальшиву ілюзію безпеки. Дрони легко пробивають їх, а потім через отвір залітають усередину. Коли їдеш, не знаєш, куди дивитися: вгору чи вниз, де чекають дрони-ждуни.
Вже не дуже допомагають і детектори дронів. Чимало ворожих апаратів керуються через оптоволокно, а інші, за словами редактора, можна зафіксувати лише в останню мить, коли реагувати вже запізно.
– Тож дорогу до Харкова, яку раніше називали «дорогою життя», тепер називають «дорогою смерті», – каже Василь Мирошник. – Жити в Золочеві стає дедалі небезпечніше. Навіть не знаю, скільки ще протримаюся тут.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
