“Медіа, що працюють на місцях, створюють етичний фільтр між тим, що вони бачать, і своєю аудиторією. Ця етика захищає жертву та її родину. Незалежно від того, що відбувається, ми завжди думаємо про людей”, – розповіла координаторка Центру журналістської солідарності НСЖУ в Харкові Ганна Черненко.
На початку травня 2025 року медійниця виступила на міжнародній конференції «Свобода ЗМІ в контексті війни, демократії та основних прав ЄС», ініційованій міністром юстиції Литви Рімантасом Моккусом до Всесвітнього дня свободи преси. Основною метою конференції було обговорення проблем свободи слова журналістів, як у мирних країнах, так і в умовах війни. В межах заходу відбулася дискусія про виклики свободі преси в умовах війни.
— Я вже 15 років працюю журналісткою на телебаченні та радіо в Харкові і майже два роки я є координаторкою Харківського центру журналістської солідарності — мережі робочих просторів для підтримки медіа, яку відкрила Національна спілка журналістів України, — сказала Ганна Черненко.
Насамперед, хочу подякувати моїм іноземним колегам, які приїжджають працювати в Україну. Вони відважні й роблять надзвичайно важливу справу. Кожен їхній приїзд — це ризик, але вони йдуть на нього. Не знаю, чи змогла б я із такими ризиками працювати в іншій країні.
У квітні Харків зазнав 136 обстрілів — 13 ракет і 123 безпілотники. 230 людей отримали поранення, серед них — 19 дітей. 7 людей загинуло, одна з них — дитина.
Цього дня, коли ми з вами розмовляємо, Росія знову атакувала Харків. 20 безпілотників обстріляли місто. Яка ціль Росії? Ринок і ресторан. І в цей момент, поки ми тут у залі, наші колеги працюють у цих місцях і документують війну. Загалом, повітряні атаки у квітні тривали 10 днів.
Для чого я наводжу ці цифри? Щоб показати, як живе мільйонне місто, яке розташоване лише за 20 кілометрів від лінії фронту.
Я хочу описати один свій ранок і вечір. Замість сходу сонця я бачу спалахи вибухів. 24 квітня 10 ракет пролетіли над моїм будинком. А в ніч проти 30 квітня я бачила один за одним 18 безпілотників. Вибухи пошкодили дві лікарні та кілька десятків будинків.
Коли обстріли закінчуються або ще тривають, я збираю речі і йду на роботу. Страшно? Перший раз — дуже страшно. Зараз важко відповісти на це питання. Страх смерті відходить на другий план, тому що завжди є за кого боятися більше — за рідних і близьких, які також живуть у війні.
Щодо роботи хочу розповісти про три аспекти, з якими стикаються медіа. Їх більше, але назву три.
Перше — це ментальні проблеми. Медійники, що працюють на місцях, створюють етичний фільтр між тим, що вони бачать, і своєю аудиторією.Ця етика захищає жертву та її родину. Незалежно від того, що відбувається, ми завжди думаємо про людей. Ми фотографуємо, знімаємо, пишемо, щоб показати трагедію, але без шкоди для тих, хто постраждав. Але самому просто неможливо від цього втекти, бо ти сам це бачив.
Ось кілька історій. Сотні могил у лісі в Ізюмі. Ексгумація тіл загиблих від російських обстрілів — дорослих і дітей, яким не було надано медичну допомогу, або тих, кого катували. Вулиця, яка вся згоріла через обстріл. Тіла сім’ї — мати, батько і троє дітей, яким не вдалося врятуватися. Вони згоріли. Чоловікові відірвало руку. Медик, який просто їхав на роботу, потрапив під обстріл ракети у своєму дворі. Ви бачите його руку в землі, а в цей час медики намагаються врятувати чоловіка в реанімації. Години очікувань, поки рятувальники деблокують дідуся з-під завалів, а родичі моляться за його порятунок.
Ви все це бачите і шукаєте слова, щоб розповісти. А вночі сподіваєтеся, що в снах цього не буде…
Другий аспект — це неймовірна праця колег у боротьбі з російською пропагандою за правду і доступ до правдивої інформації.
Приклад: газета “Слобідський край” шукає фінансування, щоб забезпечити безкоштовне розповсюдження серед мешканців прифронтових територій. Редактор видання «Зоря+ Вісник Богодухівщини» особисто доставляє примірники під російськими обстрілами. Газета має бути, навіть коли немає електрики чи інтернету.
Також є проєкти, що працюють з аудиторію на окупованих територіях. Якщо зникають незалежні українські медіа, на їх місце приходить російська пропаганда.
У мене в руках — російська газета, яку я привезла з визволеної від окупантів Козачої Лопані. Це село зараз вільне, але з розбитими обстрілами будинками. Я не хочу показувати вам першу сторінку газети, бо там пропаганда російської символіки, але ось остання сторінка — тут зазвичай пишуть про соціальні акції, погоду, гарні новини. Після того, як росіяни окуповують село чи місто, вони привозять свої газети та телебачення. І на останній сторінці часто пишуть про відпочинок дітей з Харківщини в Росії, не згадуючи, що цих дітей не повернуть додому.
Мені дуже хочеться, щоб люди зрозуміли, що таке медіаграмотність. Навчання медіаграмотності й критичного мислення потрібно сьогодні не лише в Україні, але й у світі. Освічена аудиторія — це люди, яких складно обдурити пропагандою. Це важливий компонент безпеки країни.
Третій аспект — це ризик бути вбитим. Для росіян преса стала мішенню. Щоб робота стала більш безпечною, треба дотримуватися певних правил:
- Необхідно навчитися надавати першу медичну допомогу. Мій колега Володимир Павлов неодноразово був серед перших, хто прибував на місця обстрілу, надаючи допомогу пораненим.
- Важливо зберігати свій робочий архів у безпечному місці, бажано в кількох копіях.
- Треба працювати в команді. Ваші колеги повинні знати, де ви були й де будете. Якщо втрачаєте зв’язок, це критично.
- Якщо ви працюєте самостійно, хтось повинен знати, де ви перебуваєте. Для цього є різні пристрої, наприклад, смартгодинники.
- Важливо виконувати інструкції військових чи рятувальників, особливо під час обстрілів.
- Екстремальна робота вимагає гарної фізичної підготовки. Вона допомагає носити важкий бронежилет і покращує психічний стан.
- Якщо ви не вмієте водити машину, — навчіться. Якщо вже вмієте, — пройдіть курс екстремального водіння. Це дасть вам змогу швидко покинути небезпечне місце.
- Засоби захисту. Якщо постійно працюєте в небезпечних умовах, обов’язково мати власне обладнання.
- Майте кілька аптечок, знайте, як ними користуватися. Часу на роздуми не буде.
- Пам’ятайте, що на війні може трапитися все. Ви можете опинитися під обстрілом, потрапити в небезпечну ситуацію, де кожна хвилина — на вагу золота.
- Ви ніколи не будете готові до людської трагедії. Однак потрібно вміти діяти, щоб допомогти людям.
- Важливо стежити за своїм емоційним станом. Життя на війні неможливе без травм і депресій, але потрібно робити все можливе для їх подолання.
Хочу ще раз подякувати всім присутнім і моїм колегам в Україні. Вони роблять неймовірну роботу. Дякую за можливість поділитися своїми думками.
Ми фотографуємо, знімаємо, пишемо, щоб показати трагедію, але без шкоди для тих, хто постраждав. Просто неможливо від цього втекти, бо ти сам це бачив.
Навіть під обстрілами журналісти продовжують працювати. Вони фіксують біль, передають правду, доставляють газети на передову. Це не просто робота, а боротьба за гідність і пам’ять. Хтось має розповісти світові, що насправді відбувається.
Підготували Катерина Юр’єва та Лариса Портянко, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: