«Наша мета – показати, що навіть на спаленій землі може лунати музика, а посеред винищеного місця може відроджуватися суспільство!» – так визначає кредо газети «Голос Гуляйпілля» головна редакторка Тетяна Велика.
– Після того, як Національна спілка журналістів України та її партнери надали нам фінансову допомогу для відновлення газети, вийшов уже третій номер, – розповіла Тетяна пресслужбі НСЖУ. – Поки що поширюємо паперове видання через волонтерську мережу разом із гуманітарною допомогою. Зокрема, в Гуляйполі, де під постійними обстрілами залишається жити близько двох тисяч осіб, поширюємо газету в пункті незламності.
Редакція із великим трепетом ставиться до відгуків читачів, особливо військових.
– Один із них розповів, що боронить наше місто, і прислав нам свої вірші. Як з’ясувалося, він – відомий поет-пісняр із однієї з західних областей України, – розповідає Тетяна Велика. – В нього – дуже гарні, зворушливі вірші. Звісно, ми їх опублікуємо.
До повномасштабного вторгнення в газеті працювало близько 10 осіб – хтось у штаті, хтось на інших умовах. Сьогодні, коли редакція релокувалася із прифронтового Гуляйполя в Запоріжжя, у виданні працює п’ятеро, з них троє журналістів. До відновлення виходу газети всі були зосереджені на наповненні (спільно з Агенцією медійного роста АБО) сайту «Гуляйполе City». Проте, ніколи не полишали думки про друк і паперового видання.
– Звісно, спочатку було дуже важко психологічно. Всі ці обстріли, страх, необхідність виїхати з рідного Гуляйполя й шукати притулку в інших містах України буквально паралізували думки і волю. Важко було не те що братися за роботу, а навіть спілкуватися з людьми. Сам статус вимушеної переселенки здавався мені принизливим і вибивав із колії, – згадує Тетяна.
Обставини життя справді були важкими. Постійними обстрілами серйозно потрощило будинок Тетяниної родини. Редакція «Голосу Гуляйпілля» перетворилася на руїни, і велике щастя, що перед цим удалося вивезти з міста редакційну комп’ютерну техніку.
– Спочатку в дах редакційного будинку влетів російський «Іскандер», і нам сильно пощастило, що він не розірвався. Ракету витягли і забрали геть працівники ДСНС. Дах чимсь прикрили. Потім були інші численні «прильоти», адже редакція розміщена в центрі міста… – розповідає журналістка.
Повернутися до повноцінного життя Тетяну спонукав позитивний приклад її чоловіка-аграрія, який просто не мав часу й можливості впадати у відчай, а мусив обробляти поля, й головної редакторки оріхівської газети «Трудова слава», відновленої за сприяння НСЖУ, Світлани Карпенко.
– Подивилася на Світлану, думаю, а ми ж що? І зателефонувала голові НСЖУ Сергієві Томіленку, – розповідає Тетяна Велика. – Кажу: «Допоможіть нам «спустити корабель на воду», а далі – попливем самі!» Сергій одразу погодився надати допомогу. Й справа пішла!
До 24 лютого 2022 року тираж газети сягав 4 тисяч примірників, а кількість сторінок – 12. Її читали практично всі жителі колишнього Гуляйпільського району, а після об’єднання районів – Гуляйпільської, Малинівської і Воздвижівської громад. Нині Гуляйпільська і Малинівська громади – прифронтові, частина сіл – в окупації. А Воздвижівська – відносно спокійна. Саме там залишилося найбільше читачів видання.
Коштів, отриманих від НСЖУ, вистачає на друк, але, на жаль, не на зарплату працівникам, яким поки що доводиться, як правило, залишатися «інформаційними волонтерами».
Але у виданні переконані, що будь-яке медіа мусить бути прибутковим. Газета завжди мала потужний рекламний відділ. Ноу-хау «Голосу Гуляйпілля» – останні дві сторінки, де друкують читацькі вітання своїм близьким і співчуття. Це не лише дає додатковий дохід, а й пожвавлює зворотній зв’язок із читачами.
– Коли я чую, що паперова газета – «тільки для пенсіонерів», завжди відчуваю внутрішній опір цій тезі. Ми маємо багато молодих читачів, для яких і публікуємо вітання. Як на мене, вітання і співчуття, а також оголошення («куплю», «продам») – це ключовий елемент у спілкуванні з читачами, – каже Тетяна Велика. – Тому у відновленому виданні ми відновили й ці сторінки.
Крім того, в «Голосі Гуляйпілля» планують оголосити поштову передплату.
– Безкоштовна роздача газет – це, звісно, добре, але на короткий час. Бо все-таки це – хаос, ми не знаємо, хто її читає, а хто – ні, не знаємо, на кого орієнтуватися. Інша річ – передплата. Газета прийде кожному в будинок, квартиру. Коли людина діставатиме її зі своєї поштової скриньки, їй від того ставатиме веселіше і радісніше, – каже Тетяна.
Редакторка каже, що її не лякає підняття «Укрпоштою» тарифів. На її переконання, якщо людина любить свою газету, вона буде готова витрачати на неї більше коштів.
– Ми домовилися з «Укрпоштою», що з нами працюватиме окремий листоноша, який у певні дні чергуватиме в пунктах роздачі гуманітарної допомоги й проводитиме передплату. Це значно полегшить передплатний процес, – переконана Тетяна Велика.
Після того, як НСЖУ дала старт відновленій газеті («Голос Гуляйпілля» – 29-те паперове видання на прифронтових і деокупованих територіях, відновлене за сприяння Спілки), перші два номери вийшли на 4 сторінках. Але вже третій побачив світ уже на 8-ми.
– Інформації дуже багато, і вмістити її всю на 4 сторінках – просто нереально, – каже редакторка. – До Нового року вийде ще один номер – орієнтовно 15 грудня, а з нового року, коли вже буде передплата, плануємо виходити двічі на місяць. В перспективі сподіваємося виходити щочетверга.
Ключові теми публікацій газети – розповіді про цікавих людей: військових волонтерів, учителів, вихователів, працівників сфери побуту, харчування… В редакції переконані, що тематика статей повинна бути «живою», тобто не лише актуальною, а й пов’язаною із реальними людьми. А ще гуляйпільські газетярі впевнені, що не слід очікувати подачок від влади й варто писати правду незалежно від того, «мед» це для владних вуст чи «перець». Тоді газету поважатимуть і будуть готові витрачати на неї кошти…
Але нині головною темою «Голосу Гуляйпілля», ясна річ, є війна.
– Якось у Івано-Франківську, де ми з маленькою донечкою переховувалися в перші місяці війни, я побачила жінку, що стояла біля портрету загиблого воїна і плакала. Я подумала, що це його мати, й підійшла до неї. Виявилося, що вона справді мати, і хлопець поліг, захищаючи Гуляйполе. Переступивши через острах, я сказала, що я – з Гуляйполя. Тоді жінка попросила мої контакти, бо мріє після війни побувати у нас і подивитися на місто, за яке загинув її син… Як про це не написати? – каже Тетяна Велика.
Нині газета має стати обласною – із орієнтацією на прифронтові території та їхні проблеми, інформація про які стікається у обласний центр – Запоріжжя.
– Зараз працюємо віддалено. Але сподіваємося створити собі у Запоріжжі офіс, обладнавши його залишками меблів із гуляйпільської редакції, – каже Тетяна Велика. – Я впевнена, що в нас буде 12 сторінок, що ми розширимо штат, адже матеріалу стільки, що писати – не переписати. Цю війну ми маємо зафіксувати на наших сторінках. Ми налаштовані дуже по-бойовому. Хочемо показати запоріжцям і всій Україні, який гарний інформаційний продукт ми, гуляйпільці, можемо випускати!
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
