«Для кого працюють журналісти?» – запитання, яке легко назвати риторичним, провокаційним або навіть незручним. Але саме воно стало точкою входу в дискусію під час IV діалогової зустрічі «Суди та медіа: як говорити про правосуддя зрозуміло, відповідально і суспільно значимо» в межах теми «Як працюють медіа і як працюють суди: різні логіки – спільна реальність».
– Для кого або для чого працюють журналісти? – з цього питання менторка Ліна Кущ, перша секретар НСЖУ, журналістка, медіаекспертка з понад 30-річним досвідом, включно з Reuters та BBC, почала розмову з представниками судів і медіа.
Версії звучали різні: для суспільства, для демократії, для певної спільноти, для себе, бо подобається робота. Пролунала й думка про те, що, можливо, для тих, хто платить, бо в сучасних умовах говорити про незалежність журналіста дедалі складніше: виникає враження заангажованості медіа чи замовності матеріалів.
– Ми можемо по-різному це оцінювати, – зауважила Ліна Кущ. – Не думаю, що журналісти вчиняють протиправні дії. Бо важливо розуміти: журналіст може поділяти певні ідеали або переконання тих людей, чиї думки він висловлює.
Водночас цікаву метафору запропонувала Марина Барсук, суддя-спікер Північного апеляційного господарського суду.
– Журналістика – це як великий прожектор, що освітлює картину загалом, коли йдеться про інформування суспільства. А журналісти часто відіграють роль світлячків, які підсвічують окремі проблеми чи ситуацію, політичні конфлікти, те, чого суспільство може відразу не бачити, – каже пані Марина. – Але дуже важливо, щоб підсвічування було об’єктивним, а не однобічним.
– Справді, одне із завдань журналістів – це помічати явища або пов’язувати речі, які малопомітні, і надавати голос тим, хто не має іншого шансу бути почутим, – деталізує Ліна Кущ. – Це стосується і судової журналістики.
Інститут судді-спікера в Україні виник у 2015 році на рівні ініціативи самих суддів. За словами Ліни Кущ, за цей час зроблено багато: суди навчилися сприймати публічність, працювати з журналістами, формувати якісні комунікаційні практики. Але все залежить і від людського фактора, бо деякі суди так і не з’являються в публічному просторі.
Саме тому нині розробляється концепція співпраці медіа та судових установ, яка має стати не декларацією, а робочим документом. Вона, за словами спікерки, дозволить:
- аргументувати позицію судової влади перед суспільством;
- чітко формулювати очікування в процесі комунікації;
- апелювати до державних інституцій щодо ресурсної підтримки;
- рухатися до якіснішої взаємодії.
На думку спікерки, концепція має стати тим фундаментом, який зробить взаємодію суддів і медіа менш крихкою та більш передбачуваною. При цьому важливо вирішити проблеми: кадрову кризу в судах, невизначеність із реформою окружних судів, навантаження, яке не зменшується.
Журналісти працюють на свою аудиторію
Один із ключових меседжів Ліні Кущ: журналісти працюють не на авторитет суду і не на зміцнення довіри до влади. Вони працюють на свою аудиторію. Це принципова річ, закріплена в Кодексі етики української журналістики: служіння інтересам влади або засновникам, а не суспільству, є порушенням професійної етики. Журналісти не повинні займатися пропагандою, підтримувати чийсь імідж або формувати довіру до інституцій.
Завдання – висвітлювати теми, які становлять суспільні інтереси, впливають на життя і здоров’я людей, безпеку, ухвалення усвідомлених рішень.
Але журналісти шукають і конфлікт, і драму, і незвичність. Бо вони конкурують за увагу своєї аудиторії в умовах, коли середній час концентрації читача – близько 8 секунд.
– Приблизно є вісім секунд, щоб зачепити людину. Якщо за цей час читач не зрозумів, чому варто ознайомитися з матеріалом, він буде шукати іншу інформацію, – наголошує Ліна Кущ. – Тому завжди потрібна зв’язка для пояснення. Часто такою прив’язкою, тригером, є хайпові заголовки. Якщо в онлайн-медіа не натиснули на новину чи заголовок, переглядів немає. Тому онлайн-медіа працюють за своїми законами і створюють такі заголовки, які спонукають відкривати новину.
Ця теза, по суті, пояснює, чому журналісти змушені шукати не тільки точність, а й форму подачі. Конкуренція за увагу стала безпрецедентною. У стрічці новин матеріал має не просто представити факт, а відразу пояснити, чому цей факт важливий.
Чому патріотичні дії не завжди новин
Ліна Кущ навела показовий приклад, коли під час тренінгу для громадських організацій активістка обурювалася, що журналісти не пишуть про патріотичну ходу ГО з прапорами. Водночас іноземні медіа приїхали і зробили матеріал про 80-річну жінку, яка плете сітки в межах діяльності цієї ГО і навіть сідає на шпагат. Пояснення такого підходу просте: журналісти шукають історію, яка «продається» аудиторії. У матеріалі представлено людський вимір, емоцію, незвичність. І тут не йдеться про знецінення важливих ініціатив, як-от хода з прапорами. Це – логіка медіа для залучення і утримання своєї аудиторії.
Журналістські стандарти як каркас професії
Спікерка наголошує, що головна відмінність журналіста від блогера полягає у зобов’язанні дотримуватися стандартів.
– Каркасом для класичної журналістики є журналістські стандарти і Кодекс етики українського журналіста, – підкреслює Ліна Кущ. – Це головне, що відрізняє журналістів від блогерів. Журналісти мають обов’язок їх дотримувати. У блогерів такого обов’язку немає. Журналісти більш обмежені рамками професійних стандартів, одним із яких є перевірка інформації, посилання на джерела. Найвищий рівень довіри – коли журналіст перебуває на місці події, усе бачить, чує і може передатице аудиторії.
Класична новина будується за схемою:
- Що сталося, де, коли і за яких обставин
- Цитата.
- Довідка.
У конфліктних темах обов’язковим є представлення позиції всіх сторін. Якщо не вдається отримати коментар відразу, то має бути повідомлено, що запит надіслано або що співрозмовник відмовився від відповіді.
Цитата – це про емоцію, а не про довідку
Окремий блок виступу стосувався того, як правильно працювати з цитатами.
У телевізійному сюжеті синхрон триває 40–50 секунд. У короткій новині це буде лише 1–2 речення.
Тому Ліна Кущ радить:
- вкладіть головну думку в кілька фраз;
- не перевантажуйте цитату статистикою;
- дайте своє ставлення, власну емоцію.
Забарвленість почуттів, особистісна фраза може навіть «піти» в заголовок.
Інформування не дорівнює переконанню
Практика показує: збільшення кількості повідомлень не гарантує змін у поведінці аудиторії. Інакше, як зауважила Ліна Кущ, у нас давно не було б ані куріння, ані алкоголю. Інформація – це лише частина роботи. Аудиторія також потребує залученості, пояснення, людських історій.
– Результат журналістської діяльності – це формування довіри суспільства завдяки перевіреній інформації, щоб зменшити вплив російської пропаганди. Журналісти порушують теми, які становлять суспільний інтерес, – каже Ліна Кущ. – Йдеться про речі, які впливають на життя і здоров’я людей або дозволяють їм прийняти рішення щодо свого життя і здоров’я. Під час війни це – безпека, шляхи евакуації, адреси укриттів, стан навколишнього середовища. Суспільно важлива інформація дозволяє людям приймати усвідомлені рішення під час виборів або формувати усвідомлену думку щодо діяльності політиків чи представників влади.
Не видаляти. Виправляти і пояснювати
Західна практика, на яку орієнтуються українські медіа, передбачає, що у випадку з’ясування неточностей або помилки, видалення матеріалу – крайній вихід. Якщо допущена помилка, то вона виправляється з поясненням.
Як приклад спікерка згадала випадок із матеріалом The New York Times, де йшлося про сексуальне насильство жінки з Київської області під час тимчасової окупації. Після виявлення неточності редакція внесла виправлення і публічно пояснила причину. Натомість мовчазне «підчищення» інформації підриває довіру і ставить журналістів у складне становище, особливо якщо вони посилалися на офіційні джерела.
Кризові комунікації: перша година вирішує все
Окремий акцент спікерка зробила на кризових комунікаціях. Представнику суду варто давати коментар у першу годину виникнення кризової ситуації. Якщо це не відбувається, право формувати наратив отримують інші. Через три дні змінити його практично неможливо.
Рекомендації:
- мати заготовлені шаблони повідомлення;
- підтверджувати очевидні факти;
- одразу повідомити, коли буде оновлення інформації;
- пам’ятати про дедлайни журналістів.
- головне – не мовчати.
Довіра складається з імен
На завершення Ліна Кущ сказала те, що стало ключовим підсумком зустрічі. Немає абстрактної довіри до суду. Вона складається з довіри до конкретних людей. Так само немає абстрактної довіри до медіа. Є довіра до конкретних журналістів.
Попри складні економічні обставини і падіння доходів у медіа, головний капітал журналіста – його ім’я. І це те, що об’єднує суд і медіа: персональна відповідальність. Опитування НСЖУ показують, що люди хочуть не просто читати інформацію в соцмережах або в Інтернеті, а отримувати інформацію, під якою є підписи конкретних журналістів.
– Бажаю вам, щоб ваше ім’я з кожним роком приносило більшу цінність, – звернулася Ліна Кущ до учасників і учасниць події.
І, схоже, саме з особистої відповідальності і взаємної поваги має початися новий етап діалогу між судовою владою та медіа.
Довідково: Проєкт «Діалог між медіа та судовою владою для підвищення прозорості правосуддя» реалізується ГО «Вектор прав людини» у співпраці з Радою суддів України та Національною спілкою журналістів України за підтримки CEELI Institute (Прага).
Людмила Мазнова
Фото Лариси Портянко
