“Фемінітиви в професіях важливі, через те, що вони акцентують на присутності жінок в тій чи тій професії”, — зазначає народна депутатка Євгенія Кравчук. Питання мови сьогодні тісно пов’язане з питанням видимості та репрезентації. Дискусія про фемінітиви відбулася у Укрінформі переважно за участі жінок — представниць уряду, мовних інституцій та громадського сектору. Запис зустрічі можна переглянути на ютуб-каналі Пресцентру.
Окремий акцент у дискусії зробила урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко, яка фактично пояснила, чому тема фемінітивів знову опинилася в центрі публічного обговорення. За її словами, просування гендерно чутливої мови як інструменту державної політики останнім часом сповільнилося.
“Мій рух і рух інших, хто виступає за максимальну рівність візуалізації жінок і чоловіків мовними засобами було якщо не припинено, то призупинено”, — зазначає вона. Саме тому, пояснила урядова уповноважена, і було ініційоване це обговорення: аби звірити позиції з Національною комісією зі стандартів державної мови та почути експертну думку лінгвістів і лінгвісток, філологів і філологинь.
“Ми завжди говорили про інструменти політики — це аудити, експертиза, гендерний аналіз вживання фемінітивів”, — наголошує Катерина Левченко.
Вона підкреслює, що фемінітиви слід розглядати не лише як мовне явище, а як один із інструментів реалізації гендерної політики. Водночас підкреслює, що “інструментальність” не применшує ролі мови — навпаки, йдеться про її практичну функцію у забезпеченні видимості та рівності.
У цьому контексті тема фемінітивів у секторі безпеки й оборони набула окремого звучання. Народна депутатка Євгенія Кравчук навела приклад символічних змін на рівні державної політики. “У 2021 році ми подали з колегами з різних фракцій дуже короткий законопроєкт. Він міняв одне слово в назві Дня захисника. Ми додали: «День захисника і захисниці України». І це, мені здається, було сигналом для всіх тих жінок, які служили, служать і будуть служити у війську чи в інших секторах безпеки і оборони України”, — поділилася вона. За її словами, навіть точкові мовні зміни можуть виконувати важливу репрезентативну функцію й робить внесок жінок більш видимим.
Цю думку розгорнула Катерина Левченко, наголосивши, що процес впровадження фемінітивів уже виходить за межі публічної дискусії та поступово інституціоналізується. “Ми не тільки спостерігаємо, що більше медіа, спікерів і журналістів використовують фемінітиви, але й у 2024 році Міністерство оборони затвердило методичні рекомендації щодо гендерно чутливої мови в комунікаціях”, — зазначає уповноважена з питань гендерної політики.
Вона також звернула увагу, що подібні підходи впроваджуються і в інших структурах сектору безпеки й ці зміни відображають ширший соціальний процес: “Сьогодні ми говоримо вже про понад 70 тисяч жінок, які проходять службу в Збройних Силах. І ця цифра зростає. Збільшується кількість жінок і в поліції, і в ДСНС, і в прикордонній службі”.
Євгенія Кравчук звернула увагу на розрив між живою мовою та формалізованими стандартами. Якщо в усному мовленні суспільство вже звикло до форм на кшталт “народна депутатка” чи “заступниця голови комітету”, то в офіційних документах ситуація інша.
“Мій бланк як народного депутата, містить назву професії — і це «народний депутат України»”, — зауважила вона, підкресливши, що інституційна мова поки що значно консервативніша.
Водночас саме медіа, на думку учасників обговорення, можуть стати середовищем, де ця норма формується швидше. Йдеться не про жорстке регулювання, а про вироблення спільних підходів.
Як зазначив співзасновник «Громадського радіо» Андрій Куликов, саме редакційна практика може формувати нову норму. Водночас він застеріг від крайнощів: надмірне або штучне творення фемінітивів може викликати спротив і ускладнювати сприйняття. Зокрема, він звернув увагу на явище іменників спільного роду, які не потребують додаткового “маркування”.
“Коли я чую «моя колежанка», я думаю, що це зайве, бо вона — моя колега. І мій колега. Вона розумака, вона забіяка, але і він розумака, і він забіяка”, — ділиться він.
За словами журналіста, українська мова вже має внутрішні ресурси для позначення гендеру, і їх варто враховувати, а не заміщувати штучними конструкціями. Він також звернув увагу на плутанину між іменниками спільного роду та так званими формами “подвійного роду”, а також на суперечливі новотвори.
“Іноді вживають «послиня», іноді «посолка». Тут, до речі, треба подивитися на досвід Національної спілки журналістів України, де Ліна Кущ іменується «перша секретар». І це питання психологічне”, — зазначає Андрій Куликов. Він підкреслює, що спрощене сприйняття граматики, зокрема орієнтація лише на закінчення, як “-а” та “-я”, може призводити до помилкових висновків.
Євгенія Кравчук наголосила на ролі органів співрегулювання при Національній раді з питань телебачення і радіомовлення. Саме вони, за її словами, можуть напрацювати рекомендації або “золотий стандарт” використання фемінітивів — правила, які самі медіа будуть готові прийняти і дотримуватися. Таку думку підтримували й інші учасники та учасниці дискусії.
Юлія Туровець, інформаційна служба НСЖУ
