Минуло два роки після облави в Мелітополі 20 серпня 2023 року, а Кремль і досі утримує сімох українських медійників на окупованих територіях або в Росії. Переноси судових засідань, депортації, вперте мовчання Москви: пекло російської тюремної системи майже унеможливлює вичерпну документацію їхніх справ. «Репортери без кордонів» (RSF) висвітлюють їхню ситуацію, щоб вони не зникли в забутті, і вимагають їхнього термінового звільнення.
«Я перебуваю в СІЗО №2 у Таганрозі. Мене мали відправити до Ростова, але в останню хвилину мій етап скасували без пояснень. Чекаю новин, як на морі чекають на шторм, і я дуже занепокоєна». Ці кілька фраз змогли пробити мури з однієї з найстрашніших російських в’язниць у Таганрозі, що на південному заході країни, де з початку серпня утримують адміністраторку місцевого новинного телеграм-каналу Мелітополя Яну Суворову. Їй удалося попередити в листі своїх близьких. Саме в цьому ізоляторі, в якому катують українських цивільних та військових, українська журналістка Вікторія Рощина зазнала численних знущань, поки не загинула в російському полоні у вересні 2024 року.
20 серпня 2023 року в Мелітополі російські окупаційні війська заарештували 19-річну модераторку телеграм-каналу «Мелітополь – це Україна» Яну Суворову та ще шістьох журналістів і адміністраторів: її колег Максима Рупчова, Олександра Малишева, Владислава Гершона та Марка Каліуша, а також Анастасію Глуховську та Георгія Левченка з каналу «РІА-Мелітополь». Після затримання на окупованих територіях у Маріуполі, Донецьку чи в Росії всіх їх було кинуто у вирву російської тюремної системи. Через два роки RSF актуалізують інформацію про їхнє становище.
«Ці семеро журналістів та медійників символізують те, чого найбільше боїться Росія: правду про окупацію українських територій, де арешти та репресії стали нормою. Дехто з них очікує на сфабриковані судові слухання, інформація про інших надходить лише уривками. В жодному разі не можна про них забувати – Кремль відповідальний за їхні долі. RSF закликають до їх негайного й безумовного звільнення», – Полін Мофре, регіональна менеджерка RSF з питань України.
Суд у Ростові працює на повну потужність
У червні 2025 року Південний окружний військовий суд у Ростові встановив сумний рекорд: понад 20 справ за «тероризм» проти українських цивільних лише за один місяць, повідомляє російська правозахисна неурядова організація «Меморіал». Загалом там розглядають понад 300 справ проти українців, заарештованих на окупованих територіях, зокрема й проти кількох адміністраторів телеграм-каналів, затриманих 20 серпня 2023 року у Мелітополі.
Серед них – Владислав Гершон з телеграм-каналу «Мелітополь – це Україна». Спочатку його утримували в маріупольському СІЗО, а тепер він у Ростові, в Росії, де чекає суду. Його оточення повідомило RSF про «жахливі та нелюдські» умови утримання. Після етапування його листи стали рідшими, останній датований червнем 2025 року. Суд над ним тричі відкладали, востаннє, без пояснення причин, з 13 серпня на 2 вересня.
Так само відкладають судові процеси його колег – Максима Рупчова та Олександра Малишева, яких звинувачують за трьома пунктами: членство в «терористичній організації», «замах» та «шпигунство». Згідно з останньою інформацією RSF, їх тримають у СІЗО №2 Маріуполя, що у південно-східній частині окупованої України, в’язниці, через яку пройшла більшість журналістів, заарештованих у Мелітополі два роки тому. Судові процеси над ними неминучі, але їх також кілька разів відкладали. Суд над Рупчовим призначено на 28 серпня, над Малишевим – на 15 вересня.
Адміністраторка телеграм-каналу «Мелітополь – це Україна» Яна Суворова також очікує на вирок російського суду. Її судовий процес запланований на 17 вересня в Ростові за обвинуваченнями в «виправданні тероризму» та «шпигунстві». Спочатку її утримували в Мелітополі та Маріуполі, а наприкінці липня 2025 року перевели до тюрми у Донецьку, окупованому місті на сході України, де вона перебуває в жахливих умовах з переповненими камерами, браком повітря та води. В середині серпня 2025 року її рідні дізналися, що її утримують у Росії, в СІЗО №2 Таганрога. Це тимчасово: «остаточне місце її призначення – Ростов», повідомив RSF її партнер, намагаючись зберігати надію.
Примусове психіатричне лікування
Особливим є випадок Марка Каліуша, модератора телеграм-каналу «Мелітополь – це Україна», затриманого того ж дня. Сьомого липня російський суд звільнив його від кримінальної відповідальності за «погрози вбивством», «підготовку теракту» та «незаконне зберігання вибухівки», але замість звільнення примусово відправив до психіатричної лікарні з діагнозом «шизофренія». RSF не змогли підтвердити цей діагноз. За даними української прокуратури, його могли утримувати в установі на окупованій території або в Ростовській області.
Використання психіатрії як репресивного інструменту – практика, успадкована Росією від радянських часів, і її дедалі частіше застосовують проти тих, хто чинить опір російському вторгненню.
Уривчаста інформація
Отримати новини про деяких українських журналістів, які перебувають у руках Кремля, – це тривала й виснажлива справа. Інформація надходить уривками та розбивається об уперте мовчання російської влади. Так сталося з журналісткою телеграм-каналу «РІА-Мелітополь» Анастасією Глуховською, яку спочатку утримували в Мелітополі, а потім, імовірно, перевели до СІЗО №2 у Таганрозі, в Росії. Від моменту її арешту в серпні 2023 року російські органи влади, зокрема пенітенціарна служба, мовчать про місце її утримання й жодного разу не відповіли на запити RSF. За наявними даними, її могли відправити до російської в’язниці за кілька тисяч кілометрів від рідного краю, без жодного офіційного підтвердження.
Що стосується її колеги Георгія Левченка, українська влада повідомила RSF, що окупаційна адміністрація Запорізької області «передала до суду обвинувальний акт» проти нього за «заклики до екстремізму та державну зраду». За останніми отриманими даними, його вже не утримують у Маріуполі, і, ймовірно, перевели в інше, поки що невідоме місце.
Очікування рідних
Інформації про журналістів, які перебувають у неволі, настільки мало, що вона лише підживлює тривогу їхніх близьких, що розриваються між надією на швидке звільнення та страхом, що будь-яке публічне слово може їм зашкодити. «Я намагаюся не надто сподіватися… Але щоразу під час кожного обміну полоненими чекаю на дзвінок з повідомленням про звільнення. Усе вже готово, щоб його зустріти», – ділиться родичка одного з мелітопольських журналістів. Інколи тишу порушує ознака життя: заарештована у травні 2023 року в Мелітополі російськими окупаційними військами журналістка на пенсії Ірина Левченко змогла надіслати листа своїм близьким із донецької в’язниці – доказ того, що її й досі там утримують.
Україна та Росія займають відповідно 62-ге та 171-ше зі 180 країн і територій у Світовому індексі свободи преси RSF за 2025 рік.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
